Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
22:47 

В Одесі загинули люди. Багато людей.
Поруч так спокійно спить Женька. Боюсь розповідати йому про одеську кров. Дуже боюсь.
У мене паморочиться в голові. Здається, цей жах ніколи не припиниться.

@темы: біль, з Україною в серці

14:46 

Ми з Тігрою сидимо і п’яніємо.
Від того, що я нарешті виспалась, від того, що в мене навстіж відчинене вікно і за тим вікном ллє дощ. Дерева такі яскраво-зелені, як удар під дих. Бузок пахне так божевільно, що паморочиться в голові. Тігра сидить на вікні, витріщається на такий дивовижно зелений світ, вдихає судомно запахи мокрої вулиці, запахи травня, запахи дощу і я розую, що роблю те саме за великим рахунком - жадібно п’ю цей весняний дощ, п’янію і сміюся сама з себе.
Боженько, мені з 17.00 виходити на нічну зміну, мені до самої ночі писати розумні новини, а я геть п’яна!
Такий чудовий початок травня.
І сьогодні мій День ангела.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю

12:48 

16.03.2014 в 12:47
Пишет Ginger Gene:

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.
:c: Сергій Жадан

URL записи

@темы: читаю

00:58 

Мені деколи здається, що в мене від любові розірветься серце.

@темы: відчувати життя на дотик, діла душевні, опівнічне

13:59 

Треба вже окремий тег заводити, присвячений російським ЗМІ. "І сміх, і гріх" назвати, чи шо
НТВ зняло замєчатєльнійший сюжет. Ну просто геніальний. "Фурии Майдана: секс, психоз и политика" називається :)
Ну, ви вже здогадалися, про що сюжет. Якщо коротко, то про те, що в усіх українських жінок глобальний, ну просто глобальнєйший недотрах, і саме тому у нас стався Майдан. А найяскравішими представницями недотраханих жінок виявилися найпалкіші прихильниці революції - Ірина Фаріон, Тетяна Чорновіл (у неї навіть шизофренію знайшли, і насправді (тільки тсссс! - великий секрет!) ніхто її не бив, вона сама себе скалічила до півсмерті, щоб її по телеку показали), Леся Оробець (їй закидають Інтернет-залежність), Ольга Богомолець (вона, бачте, венеролог!) і президент Литви Даля Грібаускайте (сос!! етеншн!! вона ж лесбіянка!!)
Короче, сюжет просто бомбезний :) концентрована така суміш шовінізму, сексисзму і гомофобії. Красота.
"За женским экстремизмом кроме убеждений всегда стоит какая-то сексуальная патология", о як експерт сказав! А якщо експерт сказав, а потім його ше й показали по тєлєвізору, поки сидить він оце на лавочці, й оченята його так якось так підозріло-підозріло бігають, як у пошуку таких необхідних ранкових ста грамів (ой, пардоньте, я мала на увазі каву!), то йому таки треба вірити.
А ше мені сподобалась теза про Фаріон. Мовляв, перший її чоловік був етнічним росіянином і кинув її заради єврейки, і саме тому вона тепер хоче різать "жидів і москалів" і пити їхню кров - абідєл бідну дівчинку Іринку на все життя. Словом, кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями (с.)
Аргументація неадекватності Ольги Богомолець взагалі вражає - "вы прекрасно знаете, что не может быть невролога без нервного тика, психолога без психических отклонений. ну а теперь у нас, как вы понимаете, венерологи идут в большую политику. это как раз и есть тот штаб, который есть у любого доктора, того же самого венеролога, я лечу отбросы общества, я с ними вынуждена общаться и поэтому я вся такая белая, красивая, я доктор, который имеет право судить".
Я, знаєте, не є феміністкою - тому мені просто смішно. Була би - в мене стався дикий батхьорт.
Хоч все одно трохи печально. Я не є палкою прихильницею жодної з діячів української політики, яких згадували в своєму сюжеті НТВшники, проте за цим всім проглядається інше - жінка не може просто добитися успіху, не може бути прихильницею тих чи інших ідей, жінка в принципі не може бути кимось впливовим, а якщо вже так сталося, то це або через недотрах (у, бідненька, її навіть виграти нема кому, тому вона і біситься, мужика би їй нормального), або кар'єрними сходами піднялась тільки завдяки тому, що переспала з безліччю владних мужів.


@темы: ...висновків: життя минає..., з Україною в серці

08:32 

Зловила себе на тому, що спокійненько жую свій сніданок, поки на екрані відрізають палець трупу не першої свіжості. Зі мною точно щось не так))))
а тут ще й Карен повернулась. Жизнь боль.

@темы: ...висновків: життя минає...

20:12 

Інтірєсний факт: по ходу, ці вибори будуть першими, на яких уся моя родина проголосує за одного кандидата. Такого єдинодушшя у нас ніколи не було. Внєзапна.

@темы: з Україною в серці

01:03 





Мене тут роздерло на шматки знову. І хоч в оригіналі цю пісню співає Квітка Цісик, - і співає шедеврально, тут сперечатися нічого! - для мене тут важливий саме дует, саме поєднання "чоловік-жінка". Це так дивовижно!
це така чиста, така світла київська музика!
київська не за походженням, за духом. і одразу перед очима травень, і квітнуть каштани, і тихо розмірено дихає спляче місто. і двоє ідуть, тримаючись за руки. Ще зовсім юні, їм років по сімнадцять, вони ще може й не цілувалися по-справжньому, і для них це все ще так п’янко, так дивно, так тремтливо. І це таке одкровення — оце спляче місто, світло ліхтарів, і тепла ніч, і переплетіння пальців, його піджак у неї на плечах... це якось так зворушливо, так невинно, так чисто. Така ніч, де від щастя заходиться серце лиш тому, що він тримає її за руку.
Вони може зупиняться, сховаються у тіні каштанів, і він її обійматиме, і вони мовчатимуть, так по-справжньому мовчатимуть, як вміють мовчати тільки закохані й тільки в сімнадцять.
Це просто дивовижно. У мене просто немає слів — лиш сльози течуть по щоках від захвату й особливої щемливої ніжності. Музика моєї ночі.

@темы: опівнічне, музика, дихаю, відчувати життя на дотик

20:22 

Шеймлесс просто розривають мене на шматки.

18:26 

просто нотатка про різницю менталітетів.
росіяни схильні героїзувати полководців, державотворців, царів і владних мужів. можливо, це лиш мені так здається, але якщо спитати про героїв Росії, то на думку одразу спадає Петро перший. а за ним чомусь одразу іде Ленін, хоча це, швидше за все, не дуже справедливо - Леніна важко назвати національним героєм. мені здається, що російський народ тягнеться до сильного лідера, тягнеться до доброго царя, тягнеться до міцного кулака, що може захистити (про те, що цей же міцний кулак карає так само жорстоко, як і захищає, зараз не будемо).
в українців у героях завжди були повстанці. важко зробити кращого комплімента українському хлопчині, аніж, поплескавши його по спині, усміхнутися широко: "справжнім козаком ростеш!". повстанцем в Україні бути почесно, а от в Росії серед протестних мужів більш-менш канонізовані хіба декабристи, а й то - не так декабристи, як їхні дружини.
до чого я веду - у нас завжди в пошані були вільнолюбство, зухвальство, мужність, власна гідність, гаряча голова, прагнення свободи. у росіян - вірність, підданість, поміркованість, економічний склад розуму і стратегії державозміцнення (байдуже, якою ціною).
просто нам завжди хотілося вирватися з пригноблення й приниження, росіяни завжди ж боялися у це пригноблення втрапити - тому і боролися з тим найочевиднішим способом (щоб не принизили тебе, принизь першим).
ми такі різні.
мені уже з рік знову дуже хочеться займатися історією, як раніше. ще б знайти для цього час.

@темы: ...висновків: життя минає..., з Україною в серці

01:21 

Вночі завжди найгірше.
Мені хочеться зараз зникнути. Мені хочеться від нього сховатися. Мені хочеться не з’являтися вдома цілі вихідні. Мені так хочеться віддячити тим же, що я ледь стримуюсь.
Ну чому він думає, що коли в нього врешті з’явиться час, я точно кинуся йому на шию з радісним вискотом, бо ми ж, бля, стільки не бачились?? Ну чому мені так хочеться його провчити??
Коли маленьким дітям не приділяєш достатньо уваги, вони починають курити в під’їздах і втікають з дому. Здається. я вже тримаю в руках пачку сигарет.
От тільки і кроку з дому не зроблю. Тому що маленьких дітей завжди хочуть повернути додому. А мене ніхто повертати не стане.
Мені дуже, дуже, дуже образливо, що він сьогодні не прийшов, хоч і обіцяв. Мені дуже, дуже і дуже зле від того, що ми бачимось раз на тиждень і це вважається нормальним. Мені дуже, дуже і дуже гірко, що він цього не розуміє, а я не вмію пояснити.
Від цього так тхне жіночою істерикою, що мене зараз знудить. Я ніколи не хотіла до такого опускатися.
Коли знову, вчергове, в сотий і тисячний раз лишаєшся одна, сам на сам із собою, хочеться плакати. І від того гидко.
Я знову не знаходжу розуміння і підтримки. Мені ж ніби небагато треба? Чи я помиляюся, с жиру бєшусь і правда прошу забагато? Бо це тільки зараз я набридливо нию в пустоту Інтернет-мережі, що хочу уваги, а що ж буде потім? Чого мені захочеться далі? Щоб він переїхав до мене, заміж, ти мнє цвєти паслєдній раз даріл єщьо прошлим лєтам, гдє майо брільянтаває кальє, пачіму ти мнє падаріл какоє-то отстойноє золото, развє я нє заслуживаю лучшєго?
У мене схильність до перебільшень.
Коли залишаєшся один, то дні ще півбідово переживаєш. Вночі завжди найгірше.

@темы: опівнічне, діла душевні, біль, ...висновків: життя минає...

17:54 

Оберин Мартелл і Елларія Сенд. :inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove::inlove:

@темы: ...висновків: життя минає...

17:00 

Маю вихідний.
Маю зарплату.
Маю відпустку з 16 по 24 квітня. І квитки до Луцька теж маю.
Маю розклад роботи на травневі свята.
Сьогодні субота і я цілодобово сплю.

@темы: ...висновків: життя минає...

00:43 

Готовлю публикацию о Евромайдане на русском языке. Обещала когда-то Злате сделать ее, да все никак руки не доходили.
Текст будет долгим, сопровождаться будет видео- и фотоматериалами.
Учитывая то, что для некоторых события осени - зимы и не были важными, для кого-то - были, да перестали, еще кто-то не готов снова окунаться в это все, понимаю, что осилят не все.
Но все равно пишу. Обо всем, с самого начала. Я не могу этого не написать.
Тем более, дала обещание. Я пишу это для России. Для тех, кто захочет услышать.

@темы: з Україною в серці, пишу

23:46 

Криза спілкування, порозуміння й емоційного напруження.
Криза весни.
Бажання втечі, підтримки й відпочинку.
Я додому коли повернутися захотів - не було куди іти. (с.)

@темы: діла душевні, біль

03:57 

а ше я надибала випадково на компі фотки мого Тігри, коли я тільки-тільки знайшла його в себе в під’їзді, маленького, облізлого і нещасного. Такиииий страшнючий, капєц)))
Що було і що стало :)

@темы: опівнічне

03:04 



Я весь вечір думаю: чому ми з Женею так притягуємо незнайомих людей?
Колись стояли на вокзалі, говорили про щось своє. Підійшов дядько, всміхнувся так широко-широко, каже: "Любіть один одного, бо любов - це прекрасно!". Чи в Кам’янці підійшла жіночка - поцілуйтеся, ви такі гарні, аби ви тільки знали!
Ми ніколи не знаємо, як на це реагувати. Тушуємось. Говоримо щось типу "ееее... дякую..." Ну бо як інакше на це ззреагуєш?!
Ми сьогодні за 400 кілометрів один від одної. Ми сьогодні спимо нарізно, та й думаємо, швидше за все кожен про своє. А все одно - так тепло-тепло, як його згадаєш. Ми майже два роки разом. Здуріти можна, стільки не живуть.
Не відпускай сьогодні мої пальці ні на мить.
Коли з тобою, то моє серце не болить. (с.)



@темы: опівнічне, музика, діла душевні

18:01 

на редакційну пошту прийшов лист під вдячних російських читачів з темою "ГОВНО!!!" і текстом "ГОВНО ХОХЛЯЦКОЕ , СРАНЬ ВОНЮЧАЯ !!! ПОДАВИТЕСЬ СВОИМИ ТУХЛЫМИ НОВОСТЯМИ СВИНИ НЕ МЫТЫЕ !!!"
Треба новину про це зробити, ага))) У рубриці "Письма читателей".

@темы: ...висновків: життя минає...

17:11 

Останнім часом записи тільки про війну, революцію і смерть. Ні про що інше не думається, ніщо інше не сниться, ніщо інше не виходить з голови й не злітає з язика.
Зараз, зрештою, не зовсім про те, але все одно - теми дотичні.
Мені дуже подобається те, що робить зараз Святослав Вакарчук.
З людьми треба говорити. Людей треба слухати. Сьогодні моїй країні як ніколи потрібні ці слова. Святослава Вакарчука люблять і знають по всій країні, на його концерти квитки розкуповують за кілька тижнів, а "Океан Ельзи" досі лишається найпопулярнішою рок-групою України останніх років. До нього прислухаються. Його поважають. Його слухають.
Окрім того, він має доволі високий інтелектуальний рівень, щоб відповісти на запитання чітко й виважено, щоб дати відповідь людям, які не були в Києві й спостерігали Майдан тільки з екранів телевізорів, що відбувалось, як це відбувалось і чому.
Святослав Вакарчук їздить Сходом країни й дає лекції в університетах: вчора - Харків, сьогодні - Донецьк. На черзі ще кілька міст східної України, а після того - Крим. Люди, що хочуть послухати його, не вміщаються в університетські зали, вони ловлять кожне його слово й, можливо, вперше в житті, питають про свою країну, а не про відсутність шлюбного штампу в його паспорті.
Це правильно. Це так, як має бути. Так мусить робити кожен, хто має авторитет, кожен, кого хотітимуть слухати. Не з екранів телевізора, не через відеозвернення чи ефіри на радіо, не через соцмережі. Люди! Їдьте на Схід, дивіться співрозмовникові в очі, спілкуйтеся.
Можливо, це наш єдиний шанс на порозуміння - потрібно просто почати діалог. Справжній, людський і людяний.
Навіть якщо не маєш всеукраїнської відомості й слави, навіть якщо ти просто студент з якогось навіть не столичного університету, навіть якщо ти живеш у звичайній квартирці-хрущовці - запроси до себе в гості когось зі Сходу. Запропонуй екскурсію по Луцьку/Франику/Тернополю/Хмельницькому. Випийте разом гальбу пива, філіжанку кави, келих вина. Говоріть. Покажи своєму гостеві, що ніхто на нього не дивиться вовком і всі розуміють його російську. Покажи, що разом за українську збірну вболівати веселіше. Що разом сміятися з якихось спільних жартів легше. Розкажи йому про те, що тобі болить. Він слухатиме, я знаю точно.
Зрештою, візьми квитки на поїзд і подайся до Харкова. Дніпра. Запоріжжя. Переконайся на власні очі, що там живуть просто люди. Можливо, не такі, як ти, можливо, у них інші погляди, але, зрештою, не надто ви один від одного відрізняєтесь.
Люди! У ваших серцях же стільки любови! Діліться нею, вона для того й була придумана. Шукайте точки дотику. Досить кричати "Смерть ворогам!", кричіть: "Життя друзям!"(с.)

Зрештою, приїжджайте до мене до Києва. Я буду вам рада, правда.

@темы: ...висновків: життя минає..., біль, відчувати життя на дотик, з Україною в серці

13:20 

Большой привет русским СМИ, которые рассказывают, что украинцы массово бегут из страны в Россию и показывают очередь на украинско-польской границе (пропускной пункт Шегини).


Большущий привет русским СМИ, которые уверенно вещают о том, что Яценюк позвал на помощь "Аль-Каиду"


Доброго дня, любимые мои русские СМИ, которые показывают февральские кадры киевских противостояний и совершенно уверены, что именно это происходит сейчас в Крыму.


Ну и конечно же, Дмитрию Киселеву привет личный. Спасибо, дорогой, что не забыли о моем родном городе и сняли про него такой замечательный сюжет! Вот прям не знаю, что бы я без вас делала! Сижу в Киеве и даже как-то боюсь ехать в Луцк, "в городе же фактически нет милиции!"


Я бы, знаете, может и пожалела бы вас, но именно сейчас, когда в моей стране идет война, жалеть вас совсем не хочется. Я бы может снисходительно улыбнулась, увидев эти кадры еще несколько недель тому назад, но сейчас это все не вызывает во мне ничего, кроме отвращения. Я бы хотела много сказать вам, но Савик Шустер сказал это намного лучше.

@темы: з Україною в серці, біль, ...висновків: життя минає...

Рок-н-рол як стиль життя

главная