• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
13:33 

Дуже важко пояснити, що таке Шипіт тим, хто там ніколи не був. Мабуть, для кожного Шипіт свій.
Для мене Шипіт - це повітря. Це ковток крижаного гірського повітря, такого п'янкого, що збиває подих, такого потужного, що в ньому захлинаєшся. Шипіт - це, перш за все, гори.
Як довго я не була в горах? Як довго я не була в Карпатах? Зараз навіть здається, що не була там вічність. Я не була там надто довго, так довго, що тільки хапаюся здивовано за голову - як же я змогла так довго дихати без них?
Шипіт - це гори, це небо, це повітря. Це пекуче сонце й суворі хмари, це відблиски багаття у рідних очах й чорні від чорниці руки, це трави, що сягають пояса, це стільки свободи, що хочеться кричати. Це крижані обійми Шипітського водоспаду, зимна вода на шкірі, вітер і краплі, краплі, краплі... Шипіт - це тримати за руку й грітися в обіймах, це сміятися з жартів і співати під гітару, це лежати горілиць на землі й тонути в синьому небі. Шипіт - це ніч і близькі зорі, це алкоголь, що обпікає горло й зігріває тебе зсередини. Шипіт - це, зрештою, друзі. Дивні, дикі, п'яні, смішні, шалені - мої друзі, з якими хочеться розділяти такі моменти. Шипіт - це ватра. Це вогонь, що обпалює, дихає на тебе гаряче й палко, це стовб іскор, що зривається до небес, це бій барабанів, що співпадає зі стуком твого серця. Це люди - вільні, захоплені, щасливі. Люди, які хоча би зараз, хоча би в цю хвилину не думають про погане.
Шипіт - це музика. Це стільки музики, що в ній купаєшся, ніжишся, пливеш, стільки музики, що вона завойовує тебе всю, нокаутує, і ти вже не можеш звільнитися від її магії. Це гітари, барабани й бубни, це флейти, скрипки, окарини, це голоси - жіночі й чоловічі, - що сплітаються в один надзвичайно потужний і сильний голос, і цей голос всотується в твою шкіру, дістається аж до серця, хапає його так міцно, що серце - ошаліла від волі пташка - б'ється об ребра, прагнучи вирватися й лишитися тут назавжди.
Шипіт - це кохання. Гарячі руки й запалені очі, жаркі поцілунки й переплетіння пальців, його губи на моїй шкірі, долоні - шерхкі й загрубілі, доторки, жар. Це відчуття, що він - мій, а я - його, відчуття того, що ми не просто разом, ми - одне. Зрештою, дотракійці вірять, що все найважливіше в цьому житті відбувається під відкритим небом.
Шипіт - це відпочинок від брудного й запиленого Києва, від метушливого й сірого натовпу в метро, від напруги довгого робочого тижня й власних важких думок, що висіли гирями на шиї, тягнучи донизу.
Шипіт - це країна, де ночує сонце.
Я буду сумувати за тобою, Шипоте. Чекай мене наступного року.

Воловець, ранкові прокидання, в очікуванні київського потяга
крижані обійми Шипоту
наша з Женькою чергова невдала фотка
у передчутті
Шипіт, місце, де хочеться дихати
Ватра. Вогонь моєї душі
Ватра. Воля
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло (с.)


п.с. За фото дякую Олі Стальській та Галі Марченко.

@темы: то всьо журавлікі!, подорожую, музика, дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик

22:18 

Люблю працювати вдома.
Сиджу оце зараз посеред напіврозгромленої своєї квартири, їм м'ясо й передивлююсь Шерлока, а раз у півгодини займаюсь новинами.
Харашо, таваріщі. Харашо.

@темы: ...висновків: життя минає...

18:35 

А ремонт вдома другий день повним ходом!
Ми сьогодні шпаклюємо стіни. Ну, тобто Женя шпаклює, а я бігаю в магаз то за шпаклівкою, то за наждачкою, то ше за якоюсь бідою. Коротше, намагаюсь не заважати процесу й не плутатися під ногами. Зате вчора дуже весело було зривати шпалери! :)
Якщо все буде добре, то завтра почнемо фарбувати стіни. Але досі не вибрали кольору.
А загалом - більше новин у мене нема. От якось так)
Оскільки час іде, а ідеї не приходять, то:
ЯКИМ КОЛЬОРОМ ФАРБУВАТИ СТІНИ?

@темы: ...висновків: життя минає...

23:33 

Знаєте, колись, ще в середній школі, була в мене одна прикмета. Якщо хтось з дівчат приходила до школи з будня-полудня дуже гарно вдягнена, зачесана, нафарбована і так далі - значить, у неї трапилось щось дуже погане.
Я сьогодні була дуже красивою.

@темы: біль

21:25 

Матч - униле гавно.
Але бити спартаківців завжди приємно.
:tease3:

21:00 

Можливо, це все мій поганий настрій. Але.
Я увімкнула телевізор, щоб подивитися Спартак - Динамо. І за п'ятнадцять хвилин перерви на одному з головних каналів країни у блоці реклами мені запропонували подивитися на вихідних концерт Філіпа Кіркорова (у суботу) й Максіма Галкіна (у неділю. але щодо днів можу помилятися - не завважила). І від таких пропозицій на вихідні мене повільно, але впевнено огорнула депресія.
Чому нам вперто прививають несмак?
Рівень українського телебачення був і лишається незмінно низьким. Там можна подивитися футбол (хоча я знову-таки наголошувала й наголошую на доволі сумнівному рівні спортивного коментування), переглянути кілька непоганих політичних та інформаційних передач і... все. Хорошого кіно по телевізору не показують. Хороших серіалів - за рідкими винятками - також. Про музичний супровід і оформлення - я мовчу. Рівень документального, пізнавального, історичного матеріалу в українських ефірах майже дорівнює нулю - хоча, деякі канали таки забивають програмами такого типу нічний час.
Чому, коли мені було 11, для того, щоб подивитися концерт з симфонічним оркестром "Ренесанс" Океану Ельзи (колосальна подія на той час, та й на сьогодні також), я мусила чекати півночі й дякувати за те, що його взагалі показали?
Зате тепер Кіркорова можна подивитися у прайм-тайм вихідного дня.
Окей, я розумію, в Україні не так багато справді якісної музики належного рівня. Але якщо крутите музику зарубіжну то чому жодного разу в ефірі українського телебачення за моєї пам'яті не прокрутили концерту Бітлів, The Doors, Queen (хоча ні, забрехалась, пряму трансляцію Квінів з Майдану Незалежності таки транслювали на Першому національному), Pink Floyd, Френка Заппу?... Це не актуально, вони всі мертві? Добре, але ж ті самі Скорпи все ще гастролюють. І ще багато хто.
Хочете крутити саме російську музику? Де Машина Времени? Земфира? Ночные Снайперы? Сплин?
Вже за кілька десятків років телебачення точно піде в небуття. Інтернет, що вже завойовує впевнено позиції, остаточно заполонить інформаційний простір. Але поки що на Кіркорові, Давай паженімся і Бальшой стіркє (добре, хоч Дом-2 таки закрили!) виросте ще одне покоління людей. Прикро.


А Динамо тим часом виграє 0:1 :)))
але матч все-таки більш нагадує тренування для обох команд

@темы: біль, з Україною в серці, музика, футбол

11:31 

І єдине, що цілком і повністю займає мої думки зараз - мій переїзд.
Я знову перебираюся на нову квартиру, тільки цього разу все якось дуже по-новому.
Ну, по-перше, це нова-стара квартира, я тут уже прожила була рік колись, от тільки тепер я житиму тут одна і це будуть тільки мої апартаменти. А по-друге, я затіяла грандіозний ремонт.
Коли Женя спитав мене, що я хочу змінити, я сказала - все. Я хочу викинути старі меблі, хочу звільнити мою крихітну кімнатку від того страшенного засилля речей, яке там зараз є. Хазяйка змінить мені шафу - тепер буде купе. Я приберу звідти старий нещасний диван, телевізор, сервант - це все старе, непотрібне, громіздке, я не хочу цього! Я викину добіса запилений килим, люстру й тумбу з кутка кімнати. Я хочу винести звідти все, що нагадувало би мені про життя старе. Я сама не знаю, чому так сильно хочу цих змін.
Я перефарбую стіни, й у мене буде там тепер карта Вестеросу й Вільних міст. Я куплю нормальне велике ліжко, в мене будуть красиві полички для книжок, я нарешті таки впорядкую свої платівки й знайду почесне місце з для них. І програвач більше не буде припадати пилом під столом, бо його, блін, ніде поставити. Я повішу свої фіранки й свої штори. Я робитиму капітальний ремонт.
І Женя горить цим надзвичайно. Женя каже - у тебе не буде часу, я все зроблю. Ти на роботі, а я в цьому розбираюсь. Куся, заспокойся, я все зроблю. У нас все вийде. Подивися, отак тобі подобається? А так? Ти, головне, не переживай. Ми зробимо нашу квартиру такою, як ти хочеш.
І теплом огортає мене оце - "нашу квартиру", "нашу кімнату", "наше гніздечко". Це дивно, це так дивно - бо ми ж, блін, не житимемо разом за великим рахунком.
Але складається враження, що житимемо.
Дивно.

мати мужика-архітектора дуже корисно

А ще сьогодні Спартак (Москва) - Динамо (Київ). І хоч я розумію, що це товариська зустріч, і турнір теж нічого не значить, але все одно у передчутті потираю руки й гарячково шукаю якийсь паб в районі роботи, де би вмикали трансляцію, бо матч починається о 18.30, а я о 18.00 тільки звільняюсь.
Ну що, Злато, вболіватимемо за наших сьогодні?))))

@темы: футбол, дихаю, діла душевні, ...висновків: життя минає...

18:28 

Під Мірку-зірку треба вже створювати окремий тег.
Вона пішла, народ, вона пішла!!! Десь там, у далекій своїй Бельгії, у далекому своєму Ґенті робить свої перші крочки дівча, яке змушує мене всміхатись навіть у найтемніші хвилі мого життя.

@темы: дихаю, відчувати життя на дотик, Мірка-зірка

01:22 

Абба, а може все-таки житимемо разом і візьмемо їх обох? Назвемо їх Серсі й Джеймі. І мені плювати, що ти ніколи не назвеш кішку на честь неї, поки є на світі Мелісандра Асшайська.
Його зватимуть Джеймі. Мені, як представниці вільного народу, надзвичайно приємно буде мати свого ручного Ланістера.
kiev.ko.slando.ua/obyavlenie/dva-malenkih-komoc...

@темы: опівнічне

15:29 

Колись я згадуватиму вас як тих, хто давав мені сили жити.
Шкода, що жодного з вас не було поруч вчорашньої ночі.
Віталічка, Леся, озеро Алмазне, ліс, щастя, свобода. І Моррісон на моїй футболці, звісно Початок червня 2013 року

момент щирості

@темы: біль, дихаю, то всьо журавлікі!

17:14 

А це так, маленький анонс :)
Цього тижня Віка проведе глобальну "розморозку"! На Поттер-Фанфікшн викладуться по новому розділу в "Обійми полум'я" і "Перші кроки", а Фанфікнш-юа - нові розділи "Грому й блискавок", перші 10 розділів перекладу "Джеймі і Пісок Хроновороту" авторства прекрасної Джилл Мориган і переклад чудового Х'югоСкорпа "Сонце на таці" від світлої Колумбия..
Віка повертається в фандом!!)))

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, піднімаю український фандом

15:55 

Я ніколи не думала, що я ще колись сприйматиму музику політичного змісту. Я ніколи не думала, що мене колись ще так пройматиме трем від таких пісень. І тим більше, я й уявити не могла, що це буде музика не мого народу. Що це будуть незвичні для мого українського вуха слова, що це буде навіть не зовсім спів, а швидше крик - не відчайдушний, але зболений, не приречений, а з вірою в найкраще.
З привітом від братньої Білорусі - Ляпіси.

@темы: музика

21:38 

Можливо, щоб так відчувати "Лісову пісню" Лесі Українки, потрібно бути мною
Можливо, потрібно прожити 17 років свого життя серед волинських лісів, відчувати цю землю, дихати цим повітрям. Можливо, треба вірити - по-справжньому вірити! - в лісових духів, у мавок і лісовиків, у русалок і потерчат. Можливо, просто треба прожити моє життя.
Можливо, треба вміти так кохати.
Коли я кажу Жені, що я відьма, я трохи лукавлю. Бо відьми таки живуть по селах, відьми таки люди. Я не відьма - ні, зовсім не відьма. Я - мавка, я донька вільного лісового народу, я дитина лісу, що там не кажи. Мені сняться ліси, і я тремчу від радості передчуття, коли тільки згадую відчуття теплого м’якого моху під ногами, як вдихаю запах хвої і прілого торішнього листя. Я - Мавка, що покинула свій ліс, зміняла його на ліс інший, кам’яний. І якій, буває, дуже хочеться назад.
І в мене є свій Лукаш, у мене є свій Перелесник. І Мати Лукашева у мене також є своя.
І є свій дядько Лев, що нашіптує заспокійливі слова. Й Русалка-подруга завжди зо мною. От тільки Килини поки ще не об’явилось - і хай вже не об’явиться вона ніколи.
І чи це лиш мені здається, чи в моїй пісні вже настало гаряче літо?
Не можна жить лише весною. Це закон. Якщо переживем цю зиму вдвох, якщо Лукаш не лишить свого грання, якщо сопілка в нього враз не оніміє, то, може, й діждемо ми нової весни. Я вірю в це, живе моя надія. Не забере мене Той, що в скалі сидить, і Перелеснику не доведеться рятувать мене в своїх обіймах полум’яних (кому ж, як не мені то знать, що рятувать таки захоче).
У моїй пісні все скінчиться інакше.
Лише б мені не кинути писання, а Лукашеві й далі грати.
Ні, я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!

@темы: читаю, дихаю, діла душевні

19:05 

Усьо, рібята.
Закінчився робочий день, а це значить, що прямо зараз я іду додому, там переодягаюся, розслабляюсь і пишу новий розділ у "Обійми полум'я". А в ідеалі - ще й перекладаю один розділ "Грому й блискавок". Скільки можна бєздєльнічати?

@темы: піднімаю український фандом, фанфи, обогі, я тоже це пишу

15:50 

Глобальний фото-звіт за місяць

Сьогодні мій адовий ад закінчиться.
Так, я знаю, що за цей місяць я забила на все і на всіх, я не з'являлась на дайрі і ПФ, контакт висів увімкненим тільки для музики й вицепити мене можна було тільки в скайпі, та й то тільки тоді, коли у Верховній Раді не було пленарного засідання, бо якщо ж було - то я просто не дуже мала час відповідати на повідомлення. Мої мізантропія і соціопатія досягали захмарних висот. Ну бо я просто дуже сильно морально втомлювалась від стількох годин роботи. Тому що я дуже давно не почувалась такою виснаженою.
І так уже вийшло, що ви не знаєте, що відбулося в моєму житті за останній місяць. Я не написала про Великдень і мою хресну донечку, яку любитиму вічно, яка змушує мене сміятися і витирати сльози, коли боляче. Мого любого Миросика, мою Мірку-зірку, мою дитину, справді мою - бо я вірю, що вона виросте ІНШОЮ. Не розповіла, яка вона поривається ходити, і як чіпляється за мої пальці маленькими долоньками. Не розповіла, як вона самостійно встає, тримаючись рученятками за крісло. Не розповіла, як стискається у мене серденько, коли вона мені усміхається.
<моя радість>
<моя радість>
<моя радість>
<моя радість>
<моя радість>
Я не розповіла про два дні в Луцьку, і про концерт Океану Ельзи, та і взагалі нічого не розповіла вам про їхній новий альбом. Не сказала ні слова про те, що "Незалежність", "Стіна", "Бодегіта", "Джульєта", "Коли навколо ні душі" й "Стріляй" - надзвичайні. Не сказала і про те, як весело "працювати" з дому, а не з редакції, як нереально зосередитись на тому, що ти пишеш, і скільки робиш механічних помилок. Не розповіла, який на смак Женьковий поцілунок під Луцьким небом, який дивовижний хрип у Вакарчука, і як прекрасно мати квиток у першу фан-зону. Не поділилась з вами радістю від зустрічі з моїми дивними, рідними, дикими, нетакими друзями - можливо, єдиними, кому й справді не байдуже, що зі мною відбувається.
<моє натхнення>
Я промовчала і про те, що минулих вихідних виповнився рік з того дня, як мені вибило дихання з грудей. Ось уже рік, як ділю серце, думки й надії з дивним, неправильним (чи то пак - надто правильним?), смішним, теплим, світлим, моїм Женькою. Ось уже рік, як моя свобода, моя незалежність, моя легковажність лежать у його кишенях, і мені зовсім не хочеться їх звідти забирати. За цей рік ми обросли своїми місцями, думками, суперечками. Своїми містами, музикою, усмішками. Своїми книжками й фільмами, своїми мріями, своїми сподіваннями. Ми зрослися душами, і мені би дуже хотілося думати, що в нас тепер одна душа на двох. Ми прожили рік, і у мене всередині вибухає все від одного лишень усвідомлення, що існує в світі маленьке диво - ми є.
Навіть коли я сам не свій,
І в голові дивні думки,
І на душі сумно,
Згадую я очі твої і все стає мов навпаки -
Теплим таким. (с.)
<моє щастя>
І слова не було тут про те, як глибоко тепер я закопана в політику й скільки проблем - теж швидше психологічних, моральних - це спричиняє. І секретом лишилося те, як я ридала, їдучи додому з роботи в маршрутці після 12-годинного робочого дня, ридала через те, що парламент "урізав" виплату депутатам при виході на пенсію з 12 місячних посадових окладів (за словами Нестора Шуфрича, ставка депутата складає приблизно 14 тисяч гривень плюс доплати) до 10, а бабця, що сиділа біля мене, спитала, чи це, випадково, не 50 копійок у мене під ногами лежить, бо в неї пенсія тисяча гривень, з яких 800 вона платить за комунальні послуги. Я всунула їй двадцятку, вибачаючись, затинаючись і боячись образити, а вона ледь не руки мені цілувала, а коли вона вийшла, я розридалась, як маленьке дівчисько, і так мені було гидко, тісно й тоскно від того що й ну. Здавалося б - уже вийшла з того віку, коли думаєш, що все в цьому світі справедливо й чесно, здавалося б - уже зняла рожеві окуляри, але чому до сих пір так ріжуть по серцю такі випадки? Пишу на роботі щодня про діяльність Верховної Ради, пишу щодня про опозицію і владу, пишу щодня про сутички, скандування на пленарних засіданнях і звинувачення. І чомусь майже нічого не пишу про прийняті соціальні законопроекти - надто вже їх мало. Від того сумно.
Я ще не сказала вам про те, що таки житиму з липня в тій квартирі, де хотіла жити. І про те, що хочу завести собі кота - щоб знати, що я точно хоч комусь потрібна в цьому світі. Він буде теплий, товстий і пухнастий, він спатиме у мене на грудях і дряпатиме дивани, він вередуватиме й будитиме мене з самого ранку. Але він буде мій. І я його любитиму. І з ним мій новий дім буде набагато більш затишним. І мені буде до кого повертатися додому.
<мої сподівання>

А ще обіцяю писати. Сьогодні останній день, коли я працюю до 21, і тепер у мене буде аж 2 вихідних у тиждень - здуріти!!! - і звільнятимусь я о шостій. Майже курорт, рібята.
Тому сподіваюся, що за тиждень я порадую вас новим текстом. А потім - писатиму по розділу в тиждень, бо початі справи треба завершувати.
Життя буремне!

@темы: ...висновків: життя минає..., біль, діла душевні, дихаю, з Україною в серці, музика, фанфи, обогі, я тоже це пишу

22:31 

Да, я знаю, что ВНЕЗАПНО, но все же.
Обзоры очередного тура Ай белива. (“Ай, молодець!” - так и просится такая приевшаяся всем украинская рекалама “Мезима”). Может, я просто соскучилась за литературными рецензиями за те полгода, что не учусь в универе, может, слишком много новостей и публицистического стиля у мене в голове сейчас, но это все неважно, важен результат. И — вот он, перед вами. Предупреждаю — авторам, наверное, лучшее не читать то, что написано ниже, там очень много обидных слов. Возможно — вполне возможно! - несправедливых. Коли что — простите, будем спихивать на то, что у меня плохое настроение, а Вы — гений.

Девочка и смерть
читать дальше

Нечаянные сны
читать дальше

Дом
читать дальше

Ищу тебя
читать дальше

В идею умереть
читать дальше

История зверя

читать дальше

Вопрос: Критику
1. Писать еще 
8  (72.73%)
2. Умереть в жутких муках 
0  (0%)
3. Да всем, в общем-то, похер 
3  (27.27%)
Всего: 11

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, читаю

17:45 

Для тех, кто все еще читает мои фики и все еще ждет продолжений, переводов и новых работ (если такие еще остались, конечно же).
Ребята, я все понимаю, и мне очень стыдно, правда. Так стыдно, что даже стыдно об этом писать, НО.
Я все сделаю. Честно. Ну вот честно-честно. Я допишу "Объятья пламени", и "Первые шаги" тоже допишу. Я дальше буду выпускать какие-нибудь мини-тексты. Я допишу когда-нибудь ту хрень, которую я задумала подарить Юте на День рождения (который, кстати, был неделю тому назад, а я свинья, и за это мне тоже стыдно). Я, вполне возможно, даже сяду за новый макси-фик, идея которого сидит в голове уже стопиццот тысяч дней, но руки коротковаты, чтобы дойти до нее. Я сделаю с Ютой ту мега-заявку, которую мы там придумали. И конечно же, со Златой я тоже напишу ЛавандоМалфоя.
Но, ребят, давайте в июне, а?
Мне нужно просто пережить этот май. Просто режим работы с 9.00 до 21.00 без выходных мейкс ми край. А при том, что восемь из этих двенадцати часов я провожу за компьютером, то... то мои глаза банально посылают меня матом и просят об отдыхе. Да и сама я доползаю домой едва живой и хочу только холодного пива, уютных обнимашек (даже дружеских, пофиг!) и легких разговоров ни о чем. И спать, конечно же. Я теперь постоянно хочу спать.
Я все сделаю. Правда. В июне. Простите.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

13:49 

Знаєте, я багато різного піздєца бачила за своє життя, але...
Але щоб доволі тверезий чувак розбив трьохлітрову банку з кампотом об голову абсолютно нетверезого чувака абсолютно ВИПАДКОВО, щоб кампот облив нетверезого чувака і абсолютно тверезу його подругу, що сиділа прямо за ним, з ніг до голови, щоб у нетверезого чувака був розфігачений ніс до крові, а у подруги текла кров з порізів на руках, це все відбувалось о четвертій ранку, І ВСІ БУЛИ З ТОГО ШАЛЕНО ЩАСЛИВІ І НІХТО НАВІТЬ НЕ ЗАМАТЮКАВСЯ - таке, певно, я бачу вперше.
А потім ми з Віталею, регочучи, стояли посеред кімнати у мокрій і липкій одежі і витряхали на підлогу консервовані черешеньки (Віталя - з-під сорочки, я - з ліфчика), реготали, як божевільні, замазували один одній порізи перекисом водню, а Йосип у цей час гарячкого вибачався і збирав по всій підлозі і ліжку дрібні скельця, щоб ми ще й не потопталися по них босими ногами.
Це було епічно, рібята.
Віталя, з Днем народження! Твоїх 22 я точно запам’ятаю надовго!

@темы: то всьо журавлікі!

14:07 

Віка шукає місце в Києві, де можна було би навчитися їздити на конях :)
Усім лучєй дабра і гарного дня!

@темы: дихаю

00:21 

Я дочитала "Дивний новий світ" Хакслі. І тепер я розумію, чому він так не сподобався у свій час Оруеллу.
У "1984" конфлікт набагато глибший, там безнадія бездонна, і вона накриває тебе приреченістю, і тобі не хочеться жити, хоч, здавалося б, усі герої живі-здорові і навіть задоволені життям. У "Дивному світі" проблема в іншому, і герої справляються з нею по-іншому.
У 1984 - все під забороною. У Хакслі - все, навпаки, дозволено. Я говорю в першу чергу про секс і еротику. У Оруелла суспільство надто вже моральне (якщо можна називати їх моральними, може, скоріше, пуританськими?), у Хакслі - надто вже розбещене. І типи героїв у цих двох діаметрально протилежні. І... І я ще могла би сказати багато, але якось так лінь, що й ну.

Але чого я, власне, це все пишу - я дочитала книгу і зовсім не маю, що читати. Порадьте щось вартісне. Тільки обґрунтуйте, чому воно вам сподобалось. Ну, це якщо не лінь, звісно.

@темы: читаю

Рок-н-рол як стиль життя

главная