• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: ...висновків: життя минає... (список заголовков)
00:46 

Тігра пішов.
Він був теплим, світлим і радісним. Він голосно мурчав у мене на колінах, коли я чухала його за вухом. Він ганявся за мухами по всій квартирі, незадоволено нявчачи. Він грів мене взимку і піднімав настрій, коли мені сумно. Тігра пішов. Я його не врятувала.
Ми прожили разом чотири роки, поміняли шість квартир і три міста. Тігра був другом. Він не давав мені спати вночі, голосно вимагав їжі вчіплявся своїми пазурами мені в ноги кожного разу, коли йому щось не подобалося.
Тігра пішов, і мені жахливо пусто без нього.
"Він буде з нами довго-довго. Він навіть побачить наших дітей, уявляєш?" - шепотіла я колись Жені. Він зробив ще більше. Він сам став моєю дитиною. Може навіть єдиною.
Зараз ніч. У мене гора роботи, і міцна-міцна кава. У мене неспокійна душа.
Тігра пішов, змахнувши на прощання своїм рудим хвостом, пішов у дощову вересневу ніч, залишивши мене сам на сам із собою.
Пробач мене, котику. Пробач, що не вберегла.
Ця зима без тебе буде дуже холодною.

@темы: ...висновків: життя минає..., біль, опівнічне

16:38 

От є класне видання. Мені, в принципі, подобаються їхні тексти і те, що вони роблять. І я би хотіла для них писати.
А у них нема гонорарного фонду. От і зачєм так жить?
Туго в Україні з тревел-журналістикою, ох як туго.

Ну, зрештою, якщо ви знаєте когось, хто хоче мати у своєму виданні мої кльові колонки російською або українською про Ріо і Будапешт, а на перспективу - про Тенеріфе, Барселону і Індію, - маякуйте, чи шо.

Фоточки не менш кльової Олі Стальської додаються в комплекті, гг.

@темы: ...висновків: життя минає..., пишу, подорожую

18:34 

У мене зараз дуже багато чого нового.
У мене нове (старе місто). Мені все ще не віриться, що я сиджу в Луцьку ось уже більше місяця, я так довго тут не була чорт зна з якого часу. Жити в Луцьку дивно. Тут тихо і тухло, дуже розмірено і дуже насичено водночас. Зараз у мене час для себе, коли роботи не дуже багато, і робити особливо нічого. Зараз час попідтягувати усі хвости, для яких не було часу увесь останній рік. Зараз час спокою і меланхолійної нудьги, але і це час до часу потрібно, правда?
У мене нове прізвище. До нього важко звикається, я постійно перечіпляюсь через нього, коли мені треба десь представлятися. Тому в документах я уже Білявська, у лікарняних картках ще Димарчук, а за відчуттями зависла десь посередині. Мені дивно підписуватися по-новому і дивно заповняти анкети, але мама впевнює, що це минеться через рік-два.
У мене нове відчуття часу. Я рік жила тим, що буде "після весілля". І от "після весілля" настало, і тепер треба зібратися і вирішити усі заплановані справи.
У мене нові плани. У кінця серпня я їду тестити безвіз до Австрії, Словаччини і Угорщини, у кінці вересня, сподіваюсь, полечу на Тенеріфе (і це дуже дивно, бо я ніколи не мріяла про Канарські острови), а уже після Тенеріфе вирушу в Індію. Нарешті.
У мене нова зачіска. На весільних фото я все ще маю кучері, але фактично через день я обстригла все коротко-коротко, так коротко, як не було, здається, ніколи. Для 38-градусної спеки саме те, що треба.
Я звільнилась з однієї роботи і, швидше за все, через місяць звільнюся з іншої. Зараз мені хочеться трохи відпочити, полежати в ліжку і поплювати у стелю, спакувати наплічник і гайнути в гори, взяти кілька євро і поїхати до Відня попити кави. Я менш за все хочу зараз писати щось робоче, я явно відчуваю, що втрачаю так час і що воно того не варте. Це був хороший і зручний варіант для того, щоб заробити гроші, проте зараз я вже маю того досить. Я хочу перерву. Хоча б на півроку-рік.

Дуже дивні відчуття. Літо вже закінчується, а у мене все тільки починається.


@темы: ...висновків: життя минає..., вєчная молодость, витинанки власних думок, діла душевні

03:01 

Колись, у листопаді 2013-го, ми стояли на Майдані. Ще не було тоді побиття студентів, ще не було першої крові, ще навіть мітинга першого не було. Нас було небагато, людей 300, була пізня ніч, і ми пили коньяк разом з нинішнім генпрокурором ЮрьВітальовичем і думали про головне. "Якщо в неділю на вулиці не вийде 50 тисяч чоловік, продовжувати немає сенсу, - сказав ЮрьВіталіч тоді. - Якщо на вулиці не вийде 50 тисяч чоловік, значить, український народ ще не готовий".
Через три дні, у неділю, на вулиці вийшли 100 тисяч, і почалося нове життя. Те, в якому уже не було дороги назад.
Ці вихідні для Білорусі і Росії були не найлегшими. Вся стрічка фейсбука в фотографіях і відео, у повідомленнях про затримання і побиття, про кийки і ОМОН. Це все якось так знайомо, що серце стискається.
Проте...
У Києві мешкає приблизно 5-6 мільйонів, у Москві - 12-13. За формулою ЮрьВіталіча для того, щоб починати студентський київський страйк треба було мінімум 50 тисяч. Для Москви знадобиться уже повноцінних 100.
Сьогодні їх було 8 тисяч. Їх побили кийками, запхали в автозаки й налякали статтею за екстемізм. Чомусь мені здається, що реакції не буде.
Мабуть, Москва й Мінськ ще не готові. Мабуть, їм треба ще трохи часу.
З іншого боку, сьогодні на вулиці вийшли старшокласники. Юнацький максималізм і бажання справедливості - революції починалися і з меншого.

Доброї ночі! Слухайте Ляпіса, він багато у чому правий.


@темы: ...висновків: життя минає..., витинанки власних думок, музика, опівнічне

02:40 

Він такий безмежно музичний.
І через три роки я знову в Києві.
І в цю ніч мені дуже хочеться слухати оце. Мені здається, їм би сподобалось.



А на Майдан завтра. Тихенько. Помолитися.
Подумати тільки - три роки минуло, а все ще болить, ніби вчора.

@темы: з Україною в серці, біль, ...висновків: життя минає..., опівнічне, музика

05:12 

Мій режим просто в жопі)

@темы: ...висновків: життя минає..., опівнічне

18:41 

Це може звучати до шалу дико, але мені подобається мій тперішній режим.
Дві роботи, один університет, один репетитор і жодних вихідних.
І в той же час - насичені, насичені, насичені дні. Я, врешті, теж дійшла до моменту, коли хочеться попросити, щоб у добі було більше 24 годин. Бо хочеться встигнути більше. Бо треба було би записатись у спортзалу (вперше в житті. цієї осені у мене багато чого вперше), і більше читати художньої літератури, і більше переміщатись по країні, і частіше бачитись з друзями, і більше писати, і...
Попереду така яскрава ціль, що хочеться віддавати їй себе усю, до останку.
І я фізично відчуваю, що росту. Можливо, не зовсім так, як я хотіла, та все ж - росту.
У мене зараз чітке розуміння того, що все реально, і я все встигну, і все зроблю, і мій план спрацює.
І може зараз я надто мало сплю, може часом втомлююсь від напружених буднів, може у мене зараз надто багато "треба", але уже через рік я буду далеко звідси, і мої очі будуть широко розплющені, і життя більше не буде таким, як було раніше.
І це надихає.

@темы: дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

12:50 

lock Доступ к записи ограничен

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
01:57 

У мене канікули.
Відчуття небаченої свободи накриває з головою - цілих три з половиною місяці жодних ранішніх прокидань! Насправді, саме вони дошкуляли мені найбільше, а зовсім не пари.
Але, менше з тим, я завершила перший свій магістерський рік в УКУ, завершила добре і, сподіваюсь, заробила-таки 100% стипендію. Тепер у мене лишається тільки трохи роботи, такої лінивої, ненапряжної, чисто-грошової. Сьогодні Бельгійське посольство таки видало мені мою візу, і уже через два тижні я сидітиму у Будапешті на березі Дунаю, питиму смачнюче угорське вино і казатиму собі "Дякую" за всі оці довгі й безкінечні нічні працювання, виснаження і втому. А потім я вирушу до Брюсселя і Ґента, а потім - на Чемпіонат європи з футболу, що взагалі претендує на головну подію мого життя. Потім я ще буду три деньочки у Кракові, і лиш потім - в Україну.
Сподіваюсь, потрапити цього літа на Шипіт, бо дитинство в моїй дупі таки грає доволі гучно. Не впевнена, чи не застара для цього невпинного фестивалю молодості й алкоголю, але Яся скомандувала - "Їдемо!" і я згодилась.
У серпні планую відвідати-таки на тиждень-другий Білорусь.

І ще я кину тут список книжечок, що прочитала останнім часом (там небагато, але це щоб не загубити):
читать дальше

Літо, рібята! Я уже майже забула, яке воно на смак.

А ще у мене є два секрети. Але я поки що про них вам не скажу.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, вєчная молодость, дихаю, опівнічне, подорожую, читаю

16:47 

Уявіть собі вкрай замахану людину.
Так от.
Це я.

@темы: ...висновків: життя минає...

18:09 

Як і обіцяла - про євробачення. Коротко.

Я чесно не розумію всього нестерпного інформаційного шуму в українських і російських ЗМІ та соцмережах щодо цього конкурсу. Я не розумію, чому люди свідомо перетворюють доволі нудний пісенний конкурс посередньої якості на священну війну. Це, звісно, більше стосується наших сусідів, але і українці далеко не безгрішні в цьому питанні. Я не знаю, що є цьому причиною. Можливо, якийсь невиліковний комплекс меншовартості.
Я не дивлюсь євробачення, бо це довга тягомотина з 23 абсолютно однакових пісень, які забудуться одразу після того, як їх прослуховуєш. Серед цих 23 обов’язково з’являються одні умовні Lordi - і вони безумовно виграють. Хоча б тому, що різко виділяються з числа однакової маси. Кого я пам’ятаю за останні 10 років з виконавців, які виступали на євробаченні? Руслану з дикими танцями, пречудових Lordi, прежахливу Сердючку, Бурановських бабушок, Кончіту Вурст, прекрасних Здаб ші Здуб і.... еее? Все, здається. Вони були інші.
Цього року умовними Lordi стала Джамала. Вона прекрасна, хоча мені не подобається "1944". У неї є прекрасні джазові треки, які можна слухати в темряві і ридати від того, як це дивовижно. Але саме зараз важко уявити, яка пісня могла би представити Україну на світовій арені краще, ніж "1944". Пісня-плач без використання складних стереоефектів стала переможницею і подарувала моїй країні свято.
Але, чорт забирай, читати помиї в Інтернеті було неможливо. Стільки гидоти я не читала з часів... (хотіла написати "Майдану", але під час Майдану отрути в моїх стрічках було насправді небагато). Прихильники Лазарєва і антипати Лазарєва, прихильники Джамали і антипати Джамали, ватники і вишиватники, яким музика в принципі до одного місця, схлестнулись не на життя, а на смерть. І це було настільки гидко, що хотілось плакати.
У мене є улюблене відео. Воно уже стареньке, 2014 року випуску. Там прекрасно все - і Жириновський, і екс-Сініцин з Кадетів, і "над Донбассом будет русский флаг", і женщіна в кокошнику і "День победы". Я не мала сили дивитися цьогорічний випуск "Покорения Европы". У мені не вистачило для цього цинізму.
Дивіться. Оце - ваше євробачення.




@темы: ...висновків: життя минає..., музика

07:01 

Одне з найкоштовніших відчуттів при черговому візитові до Києва - відчуття повертання додому.

я прожила у Луцьку повних 17 років. Я любила це місто, усю його меланхолійну провінційність і повільність, його зелені каштанові вулиці, його старе й нове місто. Там я дорослішала і ставила собі перші свої "ґулі", там була моя школа, яку я теж сильно любила й люблю. Я поїхала звідти юною ідеалісткою, смішним підлітком, який думав, що він уже дорослий. Мабуть, це місто назавжди пам’ятатиме мене такою, адже там досі живуть мої батьки. І кожного разу, коли я засиджуюсь до ночі з єдиною подругою, яка у мене залишилась там, мама не може заснути і розриває мій телефон дзвінками.

У Львові я живу уже півтора роки, і так і не змогла його полюбити. Там є мій чудовий університет, який відновлює віру в людей і професію, там є кілька дивовижно затишних місць, зрештою, там перша наша з Женею спільна квартира. Туди люблять приїжджати мої друзі, і Женя почувається там, як риба в воді, і тільки я дивлюсь на вузькі бруковані вулички з якоюсь тягучою тугою в очах. Надміру цікаві до твого життя люди виснажують мене, і мені хочеться втекти кожного разу, як якась мила бабця вкотре спитає, чому я не перехрестилась біля церкви.

Київ забрав мене у свої обійми у мої 17 - і відпустив у 23. Шість київських років були різними, але назагал - це, мабуть, найщасливіший період мого життя. Він вільний і живий, і кожного разу, коли я вивалююсь зі свого поїзда на залюднений перон столиці, коли таксисти гаркають мені у вухо "Дєвушка, бєрьом таксі!", коли штовхаюсь у переповненому метро, коли виринаю на поверхню на такому світлому Подолі, серце щемить від радості - я вдома. Тут живуть мої друзі, які люблять мене, незважаючи на всі мої "але". Женя завжди мріятиме зліпити з мене мою "кращу версію", для мами я уже давно стала гірким розчаруванням, і тільки друзі готові щиро обіймати мене просто тому, що я є.

Києве лагідний, Києве весняний, Києве усміхнений! Привіт. Я дуже скучила за тобою.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю, подорожую

23:51 

Сьогодні я, здається, зрозуміла, про що повинен бути мій роман.

@темы: ...висновків: життя минає..., опівнічне

URL
17:28 

О женщіна дає!
Їй дев’ять років, і вона має свій новинний сайт. Їй подобається писати, і все було прекрасно до того моменту, поки на її вулиці не вбили жінку. І рібьонок пішов на місце злочину, поговорив з сусідами і поліцією, розпитав можливих свідків і написав матеріал. Справжнє журналістське розслідування. З подробицями. Написане за всіма стандартами.
І що зробили поважні дорослі? Прийшли, похвалили, потисли руку? Захоплено поплескали в долоні? Ага, щас. Написали купу гидотних коментарів про те, що у її віці варто гратися у доньки-матері й возитися з ляльками.
Які ж дурні ці дорослі, а? Якби я у свої дев’ять так серйозно підходила до роботи, зараз би, може, сшибала мільйони :)
Кльовий лист кльової дівчинки англійською опублікували на Гардіан. Пруф тут, читайте.

@темы: ...висновків: життя минає...

13:07 

Значит так. В комменты призываются Рыжий Самурай и Anaquilibria
Кроме трехнедельной поездки в Европу этим летом, Карпат и, возможно, Свитязя, я хочу в Беларусь. Так расскажите мне, чо там смотреть такого красивого-красивого! Особенно интересуют не памятники советской эпохи (при всем уважении к Брестской крепости) и природные благи (Беловежская пуща тоже в бан), а всякие замки и легенды времен Литвы. Я тут нагуглила Несвижскую и Мирскую крепости, там так красиво, как на фото? Да?
И вообще, лайфхаки по Беларуси! Чо кушать, где жить, на чем ездить, сколько надо денег)
Ну и - без Минска тоже не обойдется, так что пошли на пиво :)

@темы: ...висновків: життя минає..., подорожую

20:41 

У мене півдня не було інтернету, тому я пропустила весь галас щодо Фестивалю Рівності у Львові, пацанчиків, що ганялися за лгбт-активістами з палицями й камінням біля Собору Юра, бучу в соцмережах, групки гопніків, що ходять проспектом Свободи і намагаються вирахувати потенційних геїв. Я все пропустила, а зараз пірнула у фейсбук, передивилась усі відео, і захотілося терміново пакувати валізи і валити з цього прекрасного міста високої християнської духовності і моралі якомога швидше.
Я не хочу жити в місті, де любити - найбільший гріх.
І в такі моменти жарти про календарик, у якому я закреслюватиму червоним маркером дні до завершення львівського періоду, здаються не такими уже й жартами.

@темы: з Україною в серці, біль, ...висновків: життя минає...

13:29 

-Анечка!!! - кричить Маша через увесь конференц-зал. - Анечка, с годовщиной спасения от бандеровцев-гомосєков тебя!!!
Маші двадцять два роки, вона виїхала з Сімферополя півроку тому, і коли вона розмовляє українською я, україномовна з діда-прадіда, тихенько заздрю.
-Машенька!!! - кричить їй у відповідь Аня, усміхаючись широко на усі свої білосніжні зуби. - Машенька, ведь два года уже в великой стране живем, слава Тебе, Господи!
Аня живе у Львові уже півтора роки, їй за кілька місяців захищати диплом і проходити практику в омріяній "Радіо Свобода". Десь там, на берегу моря, у далекій Керчі, живуть її батьки й бабуся. Вона дуже за ними сумує.
-Вовка же приедет, не бросил же нас, грешных!
-Обнимемся же, сестра!!!
-Обнимемся!!!
Вони обіймаються так міцно, як можуть обійматися тільки дівчата у двадцять з гаком.
-Блядство какое-то, - тихенько каже Маша. - Пошли покурим, а?
Ніярє проводжає дівчат сумними карими очима. Її батько дуже пишався, що хоч одна з його дітей народилася у Криму, а не у вигнанні в Сибіру. Їхня сім’я повернулась до Сімферополя у 1991 році, у 2015 змушена була знову пакувати валізи.
У Львові яскраво сяє сонце і пахне справжньою весною.
Я уже і забула, що минуло два роки з того часу, як.

@темы: ...висновків: життя минає..., вєчная молодость, з Україною в серці

20:52 

ОБОЖЕ ЦЕ НАЙБІЛЬШЕ ЩАСТЯ МОГО ЖИТТЯ, СПАСІБА СПАСІБА СПАСІБА!!!!
СПОЙЛЕР
СПОЙЛЕР-2

@темы: відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

02:31 

Я люблю "Голос країни". Я вважаю, що він робить величезну справу.
Кожного тижня він транслює три години хорошої якісної музики у прайм-таймі. Його рейтинги зашкалюють, і українці припадають до своїх блакитних екранів, щоб послухати джаз чи добрий рок-н-рол.
А крім цього шоу розказує історії. Ці історії багато про що. В тому числі, про толерантність.
У шоу прийшла дівчинка. І ця дівчинка лесбіянка. У неї дивовижний голос, низький і чуттєвий, її хочеться слухати, заплющивши очі, слухати усім тілом, кожним сантиметром шкіри. І мене аж підкинуло - найпопулярніший канал України у прайм-таймі в одному з найрейтинговіших шоу розповідає історію про лесбіянку, нарешті, нарешті, нарешті! Історія про "нетаку" любов у час, коли люди з нетрадиційною орієнтацією з’являються в українському медіапросторі тільки тоді, коли на них нападуть чергові радикали в балаклавах! Історія про людей, яких фактично не існує для українського ефіру! Історія Агати у Голосі країни - це, насправді, величезний крок вперед!
Але... Але вона не дуже приємна людина. І одразу ж у коментарі набіг натовп людей, які впевнені, що "вона така зла, бо її не їбуть" і що "бабі не хватає хуя".
Таки рано в Європу. Ой як рано.

@темы: опівнічне, музика, ...висновків: життя минає...

13:57 

У мене є друг. Його звати Вова Стальний, та ми, здається, ніколи його так не називали. Сталік - та й все.
Два роки тому ми жили разом. Я, Сталік і його дівчина. У нас була прекрасна трьохкімнатна квартира поблизу метро "Берестейська", старий єврейський дім, високі стелі, піаніно у вітальні, великі ліжка, здоровенна кухня. Вечорами ми дивилися серіали й кіно, готували їсти і багато сміялися. Ми назагал любили сміятися - у нас трьох на диво схоже почуття гумору.
У Сталіка був автомобіль. Кожної неділі ми виїжджали рано з дому і їхали на Майдан, такий однаково важливий для нас. Коли 18 лютого на Шовковичній почали вбивати людей, ми обоє були на роботі. Не працювали метро і мобільний зв’язок, до Майдану кожен добирався на перекладних, місто завмерло в колапсі - нажахане, здивоване, зболене.
Ми дісталися Майдану й зустрілися там. Обійнялися з усієї сили. І сіли в автомобіль.
Ми, насправді, обоє не були створені для війни. У мене надто мало фізичної сили, Сталік - переконаних пацифіст. Але у нас був автомобіль, який у ті часи значив більше, ніж будь-коли.
За ту ніч ми проїхали 400 кілометрів. Гасали Києвом, збирали шини на шиномонтажах, підвозили додому Майданівців, возили поранених з однієї лікарні в іншу. Коли ми вчергове заїжджали на Майдан з порцією покришок, виявилось, що горять Профспілки. Серце на мить завмерло - шпиталь! Сталік ринувся туди, проте на другому поверсі його відкинули назад афганці: "Ты куда, блядь, прешь?! Нам еще трупы не нужны!!!"
Ці три дні були схожі на затягнутий кошмар. Але Сталік завжди був поруч. Коли ми привезли додому трьох поранених хлопців (які, насправді, були не найкращими представниками Майдану), коли пили з ними втомлено коньяк о сьомій ранку, коли тривожно вдивлялися у нічну трасу почервонілими від втоми очима. Коли я плакала й майже билась в істериці, коли закривали очі вбитим хлопцям.
З усіх моїх друзів він єдиний, хто пройшов зі мною хрещення воєнним станом. На Майдані було багато моїх друзів - ледве не всі, але тільки він завжди був зі мною, був зі мною для того, щоб заспокоїти, щоб відбити ногою світлошумову гранату подалі від мене, щоб повалити мене в потрібний момент на землю й накрити своїм тілом. Щоб захистити.
Ми обоє, насправді, не були створені для війни. Але обоє були там, не зважаючи ні на що.
Дякую, що ти в мене є. Цей день мені би хотілося зустріти з тобою.

@темы: ...висновків: життя минає..., біль, з Україною в серці

Рок-н-рол як стиль життя

главная