Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: дихаю (список заголовков)
18:41 

Це може звучати до шалу дико, але мені подобається мій тперішній режим.
Дві роботи, один університет, один репетитор і жодних вихідних.
І в той же час - насичені, насичені, насичені дні. Я, врешті, теж дійшла до моменту, коли хочеться попросити, щоб у добі було більше 24 годин. Бо хочеться встигнути більше. Бо треба було би записатись у спортзалу (вперше в житті. цієї осені у мене багато чого вперше), і більше читати художньої літератури, і більше переміщатись по країні, і частіше бачитись з друзями, і більше писати, і...
Попереду така яскрава ціль, що хочеться віддавати їй себе усю, до останку.
І я фізично відчуваю, що росту. Можливо, не зовсім так, як я хотіла, та все ж - росту.
У мене зараз чітке розуміння того, що все реально, і я все встигну, і все зроблю, і мій план спрацює.
І може зараз я надто мало сплю, може часом втомлююсь від напружених буднів, може у мене зараз надто багато "треба", але уже через рік я буду далеко звідси, і мої очі будуть широко розплющені, і життя більше не буде таким, як було раніше.
І це надихає.

@темы: дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

12:50 

lock Доступ к записи ограничен

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
01:57 

У мене канікули.
Відчуття небаченої свободи накриває з головою - цілих три з половиною місяці жодних ранішніх прокидань! Насправді, саме вони дошкуляли мені найбільше, а зовсім не пари.
Але, менше з тим, я завершила перший свій магістерський рік в УКУ, завершила добре і, сподіваюсь, заробила-таки 100% стипендію. Тепер у мене лишається тільки трохи роботи, такої лінивої, ненапряжної, чисто-грошової. Сьогодні Бельгійське посольство таки видало мені мою візу, і уже через два тижні я сидітиму у Будапешті на березі Дунаю, питиму смачнюче угорське вино і казатиму собі "Дякую" за всі оці довгі й безкінечні нічні працювання, виснаження і втому. А потім я вирушу до Брюсселя і Ґента, а потім - на Чемпіонат європи з футболу, що взагалі претендує на головну подію мого життя. Потім я ще буду три деньочки у Кракові, і лиш потім - в Україну.
Сподіваюсь, потрапити цього літа на Шипіт, бо дитинство в моїй дупі таки грає доволі гучно. Не впевнена, чи не застара для цього невпинного фестивалю молодості й алкоголю, але Яся скомандувала - "Їдемо!" і я згодилась.
У серпні планую відвідати-таки на тиждень-другий Білорусь.

І ще я кину тут список книжечок, що прочитала останнім часом (там небагато, але це щоб не загубити):
читать дальше

Літо, рібята! Я уже майже забула, яке воно на смак.

А ще у мене є два секрети. Але я поки що про них вам не скажу.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, вєчная молодость, дихаю, опівнічне, подорожую, читаю

07:01 

Одне з найкоштовніших відчуттів при черговому візитові до Києва - відчуття повертання додому.

я прожила у Луцьку повних 17 років. Я любила це місто, усю його меланхолійну провінційність і повільність, його зелені каштанові вулиці, його старе й нове місто. Там я дорослішала і ставила собі перші свої "ґулі", там була моя школа, яку я теж сильно любила й люблю. Я поїхала звідти юною ідеалісткою, смішним підлітком, який думав, що він уже дорослий. Мабуть, це місто назавжди пам’ятатиме мене такою, адже там досі живуть мої батьки. І кожного разу, коли я засиджуюсь до ночі з єдиною подругою, яка у мене залишилась там, мама не може заснути і розриває мій телефон дзвінками.

У Львові я живу уже півтора роки, і так і не змогла його полюбити. Там є мій чудовий університет, який відновлює віру в людей і професію, там є кілька дивовижно затишних місць, зрештою, там перша наша з Женею спільна квартира. Туди люблять приїжджати мої друзі, і Женя почувається там, як риба в воді, і тільки я дивлюсь на вузькі бруковані вулички з якоюсь тягучою тугою в очах. Надміру цікаві до твого життя люди виснажують мене, і мені хочеться втекти кожного разу, як якась мила бабця вкотре спитає, чому я не перехрестилась біля церкви.

Київ забрав мене у свої обійми у мої 17 - і відпустив у 23. Шість київських років були різними, але назагал - це, мабуть, найщасливіший період мого життя. Він вільний і живий, і кожного разу, коли я вивалююсь зі свого поїзда на залюднений перон столиці, коли таксисти гаркають мені у вухо "Дєвушка, бєрьом таксі!", коли штовхаюсь у переповненому метро, коли виринаю на поверхню на такому світлому Подолі, серце щемить від радості - я вдома. Тут живуть мої друзі, які люблять мене, незважаючи на всі мої "але". Женя завжди мріятиме зліпити з мене мою "кращу версію", для мами я уже давно стала гірким розчаруванням, і тільки друзі готові щиро обіймати мене просто тому, що я є.

Києве лагідний, Києве весняний, Києве усміхнений! Привіт. Я дуже скучила за тобою.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю, подорожую

01:07 

Родилось в переписке с Настей, пусть тут полежит, хотя бы для того, чтобы потом, когда буду уже там, сравнивать)
нас обеих понесло

@темы: подорожую, опівнічне, дихаю, вєчная молодость, відчувати життя на дотик

01:45 

У мене стільки всього в думках і у житті...
Я сиджу уже більш, ніж два тижні зовсім сама у спекотному душному Львові. Зараз пів на другу ночі, а сну немає - він зовсім відмовляється до мене приходити. Варто все розповісти спочатку? А де він, початок?
Я їхала до моря у чужих машинах, тренувала свою таку жахливу польську, намагалась жартувати і розповідати кльовим полякам про політичну ситуацію в Україні. За вікнами блимали краєвиди моєї країни, і я відчувала, що молода. Що насправді - усього лиш 24, а не уже 24, що я ще можу просто так вийти з дому, виїхати за місто і підняти руку - а раптом хтось зупинить машину й підкине мене хоча б кілька десятків кілометрів? За цьогорічний автостоп-ривок довжиною у 1000 кілометрів я познайомилась з купою кльових і цікавих людей і знову так гостро і так чітко відчула, що заради цього варто жити.
Я сиділа у затінку дерев на безлюдному острові й топила погляд у морі. Я ховалась від палючого полуденного сонця і дуже чітко розуміла, що не повернуся на роботу. Розуміла, що, мабуть, і моєму терпінню приходить кінець, мабуть, і з мене вже досить постійного нервового напруження, істерик і стресів. Мабуть, я вже наїлась НБН досхочу - і пора з цим зав’язувати. На морському узбережжі, де твоє життя є максимально простим - прокидання, вмивання, приготування їжі, лежання голяка на сонечку, купання в солоній воді, сон - такі речі усвідомлюються дуже чітко. Я надто довго провела у стані стабільного змертвіння й нудних робочих буднів.
Я приїхала до Львова, і повідомила начальницю про те, що маю того досить. Вислухала купу всього про свою невдячність і про те, що це лишиться на моїй молодій совісті. Усміхнулась. Відпрацьовую останні дні. Мені лишилось три дні до вихідних і сім - до повної свободи.
Я приїхала до Львова і пішла здавати вступні іспити. Це був тиждень, повний напруження і гарячкового неспокійного сну. Тиждень, коли тільки й тримало мене, що музика і сигарети. Тиждень, коли я знову виборювала собі право на освіту. Я вступила. І якщо все буде добре, через два роки я отримаю свій диплом спеціаліста з медіакомунікацій. І саме зараз, стоячи на порозі таких важливих для мене змін, я дуже чітко усвідомлюю, что все зробила правильно.
По-троху вмирає уже за моїми вікнами серпень. Втікає від мене літо, яке було таким дивним і таким збуреним.
Я пишу максі-фанфік по ГП, дуже багато над ним думаю і сподіваюсь, що він виходить хорошим. У всякому випадку, за майже-готових вісім розділів я майже добралась до завершення зав’язки.
А далі... Далі те, що створює цей настрій і що майже не замовкає в моєму плеєрі останнім часом.

Cкачать Сплин Рай в шалаше бесплатно на pleer.com

Cкачать Сплин Чудак бесплатно на pleer.com

Cкачать Життя починається знов бесплатно на pleer.com

Download Ednaswap Torn for free from pleer.com

Побажайте мені удачі. Вона мені знадобиться.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, подорожую, пишу, опівнічне, музика, дихаю, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

09:26 

Я погуляла на мега-крутому гавайському весіллі, проїхала автостопом 1000 кілометрів, познайомилась з кльовими поляками і провела тиждень на безлюдному острові. А ще прийняла ряд важливих рішень.
Я врешті у Львові, я дуже хочу спати і в душ, але я обіцяю про все розповісти трохи згодом.

@темы: то всьо журавлікі!, подорожую, дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

16:25 

Я дійшла до того, що жутко не люблю свою роботу.
Одеса була тепла і ніжна, вона обійняла нас справжнім літом, запахом полуниць і стиглих яблук. В Одесі все здавалось таким простим і легким - є море, є сонце, є теплий вітер - чого тобі іще треба? Одеса огорнула розпеченим піском і солоною водою, торкнулась першою нерівномірною засмагою плечей. В Одесі хотілось довго-довго гуляти зеленими вулицями, вдивлятися у вікна невисоких будинків, хотілося пірнати в синє море й стрибати в синє небо. В Одесі хотілося цілуватися - ледь не на кожному перехресті, хотілося носити легкі сукні і підставляти сонцю уже поцятковане ледь помітними веснянками обличчя. В Одесі хотілося жити. Там глибоко й добре спалося.
В Одесі ми слухали "Пятніцу" наживо, і музика творила дива - перетворювала совковий і затхлий Палац спорту на диво-острів Ямайку, сонячну і теплу, і хвилі музики котилися-котилися і накривали нас з головою. Від тієї музики хотілося плакати. Він тієї музики хотілося сміятися. І обіймати його - сильно-сильно-сильно, шепотіти у вухо - ми разом три роки, чуєш? це ж так багато для нашого такого ще молодого життя! Стукати легенько долонькою по грудях навпроти серця (Спроси меня: Кто ты? - Никто. Но я здесь навсегда). "Пятніца", моє одеське щастя!
В Одесі було багато друзів. Багато сміху й галасу, багато піших прогулянок - через місто навпростець. В Одесі було багато простоти і не треба було тримати обличчя, і можна було бути собою і відпочити - від себе ж.
Одеса - це відчуття якогось безперервного карнавалу, і робота там зовсім не сприймалась як щось обтяжуюче. Вона була просто прикрим дрібним обов’язком. Але тут, у Києві, все інакше. Тут мене все еще обіймають мої друзі, і місто моєї молодості тримає у своїх великих теплих долонях - мені тут добре. Але робота тисне на плечі з величезною силою, з такою, що лінь прокидатися вранці.
Завтра вранці мені до Львова, і мені хочеться вити від думок про те, як мені буде працюватися там. До відпустки ще місяць і три тижні.
Згорнутися б калачиком у Жені на колінах і розповідати б йому казки про пісні цвіркунів за нашими вікнами.


Cкачать 5'nizza Але бесплатно на pleer.com

@темы: подорожую, музика, дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

08:46 

Якщо коротко - я в Україні, я набила собі у Варшаві тату (я трохи їбанько) і я іду спать.

@темы: подорожую, дихаю, ...висновків: життя минає...

15:36 

ПАЦАНИИИИИ!
Я через місяць їду в Норвегію!!!

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю, подорожую

22:54 

Я писатиму про свої подорожі.
Я сиджу у Львові зовсім сама, мою тутешню самотність зараз розділяє тільки кіт, і мені так гірко, що я зараз дуже мало подорожую. Знаєте, буває такий дивний стан, коли впадаєш у майже беззмістовну і нікому не потрібну ностальгію.
Я хочу зараз це згадувати. У мене багато історій про те, який гарний харківський вокзал, який солодкий сон в наметі у горах над Балаклавою чи який на смак поцілунок в поїзді Чернівці-Ковель. У мене багато спогадів. Мені хочеться про них поговорити.
Спершу, мабуть, про улюблене.
Автостоп. 3499 кілометрів за 14 днів. Луцьк - Рівне - Київ - Полтава - Диканька - Харків - Донецьк - Маріуполь - Сімферополь - Балаклава - мис Інжир - Херсон - Дніпропетровськ - Київ - Луцьк.
Одна з найтепліших і таких довгих моїх історій. Серію першу "Луцьк-Рівне-Київ-Полтава-Диканька" чекайте завтра.
Гарної п’ятничної ночі!



Download Pink Floyd Nobody Home for free from pleer.com

@темы: ...висновків: життя минає..., дихаю, музика, пишу, подорожую, то всьо журавлікі!

01:38 

lock Доступ к записи ограничен

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
00:09 

Ми разом два роки й три місяці. За цей час ми встигли один раз серйозно посваритися, так що навіть до майже-розриву дійшло, безліч разів сперечатися на найрізноманітніші теми, кохатись багато й всюди, трохи подорожувати, з’їздити за кордон і придумати, як зватимуть наших дітей. Ми встигли вивчити один одну ледь не напам’ять і кожного разу завмирали від здивування, коли відкривали ще щось нове. Ми разом. Ми щасливі.
Це рішення - а давай просто кинемо все, давай просто все з чистого листа, давай у інше місто, давай, врешті, разом жити - не було легким ні для мене, ні для нього. Але ми це зробили.
Він дихає глибоко в мене під боком. Я сьогодні врешті перетягла до Львова левову частку своїх речей, разом з персональним рудим лево-Тігрою.
Ми провели разом свій перший день спільного життя.
І сьогодні він вперше за два роки й три місяці видихнув, дивлячись мені в очі, те, чого ніколи не казав.
"І я тебе".

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, діла душевні, дихаю, опівнічне

12:14 

Щороку, коли вмирає серпень, ми з Дарцею слухаємо одну і ту ж пісню.

Прослушать или скачать The Doors Summer's Almost Gone бесплатно на Простоплеер

@темы: музика, дихаю, відчувати життя на дотик

02:18 

В Антверпені було сьогодні вітряно.
Насправді, дуже багато є чого розповісти про мою Бельгію. Насправді, я не певна, коли зберусь з думками.
Я могла би загрузити сюди триліон фотографій, але це не передасть і сотої частини всього відчутого і передуманного.
Моя відпустка - це полуденний сон на зеленій траві навпроти королівського палацу у Варшаві. Це перший в житті політ у літаку. Це міцні обійми брата і радісний сміх такої дорослої майже дворічної Мірки-зірки. Це Вітерфел посеред середньовічного Ґенту, тихе шелестіння червоного листя чар-дерева і холодне ледь відчутне дихання камінних стін, яким уже кількасот років. Це натовп туристів у Брюгге, це дощі і канали, відшукування кадрів з "Залєчь на дно в Брюгге" і музей Сальвадора Далі, звідки не могла вийти, де не могла відірватися від його робіт, де не могла втихомирити себе - Далі! Слони! Оригінал! Моя відпустка - це тисяча сортів бельгійського пива і чорний шоколад. Це середньовічний фестиваль у Бульйоні, вогкі підземелля найкращого і найдивовижнішого з замків, що я бачила. Це стріли і лук. Це волинки й струнні, барабани й полум’я. Це вітряний такий Антверпен. Це Мадонна з немовлям Мікелянджело. Це полотна Рубенса, що просто розтерли нас сьогодні в порошок. Це смачнюча італійська піца і червоне вино. Це поцілунки - багато поцілунків і гарячкових обіймів. Це гарні звістки і майже повна відсутність новин. Це Європа - у всіх сенсах цього слова.
Завтра мене чекає Брюссель, післязавтра - Іпр і Лілль, у п’ятницю - Роттердам. У суботу я знову гулятиму Варшавою.
Я ще напишу про свою Європу. Колись трохи пізніше, коли все побачене і відчуте вляжеться в голові й свідомості. Про це варто написати.
Мені, мабуть, трохи сумно буде повертатися до Києва, що смажиться зараз на пательні серпня. У Бельгії +25. Тут є чим дихати.

Уже за кілька тижнів я переїду жити до Львова, і усвідомлення цього також прийшло якось раптово.

Я точно знаю, що вже не зможу зупинитись. Побувавши тут, дуже важко сюди не хотіти. Узимку буде Угорщина і термальні купальні. Наступного літа, швидше за все, буде Італія. Восени, мабуть, Грузія. А коли мені виповниться 26, я поїду в Індію. Тепер я знаю це точно.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, діла душевні, дихаю, опівнічне, подорожую

10:51 

Просто похвастаюсь. Мала щойно секс у Ботанічному саду на метро Університет.
Привіт, Київ! Давно не бачились!

@темы: ...висновків: життя минає..., подорожую, дихаю, діла душевні

13:16 

Трошки про мої вихідні. Зовсім трошки.
читать дальше

@темы: то всьо журавлікі!, подорожую, дихаю, відчувати життя на дотик

14:46 

Ми з Тігрою сидимо і п’яніємо.
Від того, що я нарешті виспалась, від того, що в мене навстіж відчинене вікно і за тим вікном ллє дощ. Дерева такі яскраво-зелені, як удар під дих. Бузок пахне так божевільно, що паморочиться в голові. Тігра сидить на вікні, витріщається на такий дивовижно зелений світ, вдихає судомно запахи мокрої вулиці, запахи травня, запахи дощу і я розую, що роблю те саме за великим рахунком - жадібно п’ю цей весняний дощ, п’янію і сміюся сама з себе.
Боженько, мені з 17.00 виходити на нічну зміну, мені до самої ночі писати розумні новини, а я геть п’яна!
Такий чудовий початок травня.
І сьогодні мій День ангела.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю

01:03 





Мене тут роздерло на шматки знову. І хоч в оригіналі цю пісню співає Квітка Цісик, - і співає шедеврально, тут сперечатися нічого! - для мене тут важливий саме дует, саме поєднання "чоловік-жінка". Це так дивовижно!
це така чиста, така світла київська музика!
київська не за походженням, за духом. і одразу перед очима травень, і квітнуть каштани, і тихо розмірено дихає спляче місто. і двоє ідуть, тримаючись за руки. Ще зовсім юні, їм років по сімнадцять, вони ще може й не цілувалися по-справжньому, і для них це все ще так п’янко, так дивно, так тремтливо. І це таке одкровення — оце спляче місто, світло ліхтарів, і тепла ніч, і переплетіння пальців, його піджак у неї на плечах... це якось так зворушливо, так невинно, так чисто. Така ніч, де від щастя заходиться серце лиш тому, що він тримає її за руку.
Вони може зупиняться, сховаються у тіні каштанів, і він її обійматиме, і вони мовчатимуть, так по-справжньому мовчатимуть, як вміють мовчати тільки закохані й тільки в сімнадцять.
Це просто дивовижно. У мене просто немає слів — лиш сльози течуть по щоках від захвату й особливої щемливої ніжності. Музика моєї ночі.

@темы: опівнічне, музика, дихаю, відчувати життя на дотик

14:59 

Про сакральне, давнє, вічне. Про минуле, ностальгічне і гостре. І швидше за все, незрозуміле жодному моєму читачу на дайрі.

я: спілкуюся з колегою про зарплату. пишу їй: "долар виріс".
і автоматично додаю - "російським рублем не торгували". )) видно, вони таки глибоко всоталися в мене, досі пам'ятаю напам'ять все їхнє,
хоч і слухала їх востаннє кілька років тому. Увімкну-но. Я б заборонив би дням, щоб минали без тебе.
Тетяна: Я деякі речі подумки прокручую. А говорити цитатами зручно, але небезпечно
я: мені не так небезпечно, як сумно - ніхто не зрозуміє ж)
Тетяна: Мені то більше небезпечно, ніж сумно. Хоча суть та ж


І мені захотілося написати якийсь гострий такий, сильний ностальгічний текст. Про Мертвого півня, мелодії і тексти, про Ходосіївку і стрибок через багаття майже-на-Купала, про вірші, які так тоді читалися вголос, про зачитаний томик Грицька Чубая, який я вкладала у руки кожному, хто міг його зрозуміти - Тетяні, брату, Стасу, Ліні, про те, як читала його "Вертеп" вголос при мерехтінні свічок, давлячись словами-сльозами, про Львів, тоді ще не попсовий, а піднесенно-натхненний, про кілька днів майже-на-кордоні, які вилилися у багатомісячне натхнення. Тоді, знаєте, взагалі все спліталося в одне: музика й література, наша молодість, навіть не молодість ще - юність, й жага пригод, потягів, пилу, гір, рок-н-ролу, пошук справжнього. А справжнє сипалося на нас раптово - так і недописаним Тетянчиним Декадансом, одну з редакцій якого я досі бережно зберігаю у глибинах свого жорсткого диску, смсою про цукерку, поїздом Київ - Запоріжжя, якимось алкоголем, ніччю без сна, Сашою Очман ("Очман! Мені потрібна Очман! Вона врятує мою грішну (Грішину?!) душу!"). Справжнє накривало нас хвилями - "втікаймо з Дзиґи! - а заплатити? - сьогодні за все платить Доній!!". Справжнє затоплювало нас - світлинами Ліни, новою книжкою Андруховича/Винничука/Жадана/Карпи, особливими запахами Академії, так щиро і так палко коханої. У нас тодішніх було стільки всього намішано - Києва, Луцька, Хмельницького, України, ефемерної на той час полоністики. Дощів, спальників, наметів, істерик, смсок, Інтернету, обіймів, мого хворого кохання, Тетянчиного хворого натхнення. Ми могли всю ніч слухати малозрозумілі і далеко не найкращі вірші у центрі вереснево-теплого Львова у впертому бажанні виловити щось по-справжньому сильне серед цього всього. Ми так яскраво мріяли тоді! Видива мерехтіли перед очима: квартира-напівмайстерня, писання, фотографія-музика-література-розмальовані стіни-алкоголь-вічна молодість. Ми були зелені, вісімнадцятирічні і безмежно щасливі під своїм синім небом.
І я страшенно, до стискання серця рада, що це було. І я до запаморочення, до шалу й мурашок по шкірі щаслива, що хай зовсім по-іншому, але це триває й досі. Що триває діалог.
Ми дуже змінилися, нас переламало безліч разів з того часу. Змінилися мої хворі кохання, змінилися Тетянчині хворі натхнення. Змінилися мрії-видива, та і музику ми слухаємо зараз далеко не ту, що слухали тоді. А коли востаннє сідали вдвох у потяг - я взагалі не пригадую. Але випливає часом щось у підсвідомості - і згадується, накриває, огортає усю мене дивовижним м'яким теплом. Мені страшенно пощастило, тоді, на нашому першому ще курсі ми так сплелися пальцями й душами. Так сплелися, що написане тоді мною таке банальне "Назавжди разом" досі не втрачає актуальності. Маю щиру надію, що й не втратить уже ніколи.


@темы: відчувати життя на дотик, діла душевні, дихаю, музика

Рок-н-рол як стиль життя

главная