• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: відчувати життя на дотик (список заголовков)
02:44 

Мій 2016 був успішний.
Може, не надто щасливий.
Може, не надто легкий.
Але успішний.
Він приніс чимало захмарних моментів. Він розкреслив життя на до і після. Він визначив основні події.
Я зустріла його в сльозах. Я проводжаю його в легкій печалі. Найгірше, коли чуєшся самотньою. Коли немає діалогу.
Зрештою, все могло бути по-іншому.
Зрештою, добре, що все було саме так.

@темы: відчувати життя на дотик, витинанки власних думок, опівнічне

18:41 

Це може звучати до шалу дико, але мені подобається мій тперішній режим.
Дві роботи, один університет, один репетитор і жодних вихідних.
І в той же час - насичені, насичені, насичені дні. Я, врешті, теж дійшла до моменту, коли хочеться попросити, щоб у добі було більше 24 годин. Бо хочеться встигнути більше. Бо треба було би записатись у спортзалу (вперше в житті. цієї осені у мене багато чого вперше), і більше читати художньої літератури, і більше переміщатись по країні, і частіше бачитись з друзями, і більше писати, і...
Попереду така яскрава ціль, що хочеться віддавати їй себе усю, до останку.
І я фізично відчуваю, що росту. Можливо, не зовсім так, як я хотіла, та все ж - росту.
У мене зараз чітке розуміння того, що все реально, і я все встигну, і все зроблю, і мій план спрацює.
І може зараз я надто мало сплю, може часом втомлююсь від напружених буднів, може у мене зараз надто багато "треба", але уже через рік я буду далеко звідси, і мої очі будуть широко розплющені, і життя більше не буде таким, як було раніше.
І це надихає.

@темы: дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

12:50 

lock Доступ к записи ограничен

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
01:57 

У мене канікули.
Відчуття небаченої свободи накриває з головою - цілих три з половиною місяці жодних ранішніх прокидань! Насправді, саме вони дошкуляли мені найбільше, а зовсім не пари.
Але, менше з тим, я завершила перший свій магістерський рік в УКУ, завершила добре і, сподіваюсь, заробила-таки 100% стипендію. Тепер у мене лишається тільки трохи роботи, такої лінивої, ненапряжної, чисто-грошової. Сьогодні Бельгійське посольство таки видало мені мою візу, і уже через два тижні я сидітиму у Будапешті на березі Дунаю, питиму смачнюче угорське вино і казатиму собі "Дякую" за всі оці довгі й безкінечні нічні працювання, виснаження і втому. А потім я вирушу до Брюсселя і Ґента, а потім - на Чемпіонат європи з футболу, що взагалі претендує на головну подію мого життя. Потім я ще буду три деньочки у Кракові, і лиш потім - в Україну.
Сподіваюсь, потрапити цього літа на Шипіт, бо дитинство в моїй дупі таки грає доволі гучно. Не впевнена, чи не застара для цього невпинного фестивалю молодості й алкоголю, але Яся скомандувала - "Їдемо!" і я згодилась.
У серпні планую відвідати-таки на тиждень-другий Білорусь.

І ще я кину тут список книжечок, що прочитала останнім часом (там небагато, але це щоб не загубити):
читать дальше

Літо, рібята! Я уже майже забула, яке воно на смак.

А ще у мене є два секрети. Але я поки що про них вам не скажу.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, вєчная молодость, дихаю, опівнічне, подорожую, читаю

07:01 

Одне з найкоштовніших відчуттів при черговому візитові до Києва - відчуття повертання додому.

я прожила у Луцьку повних 17 років. Я любила це місто, усю його меланхолійну провінційність і повільність, його зелені каштанові вулиці, його старе й нове місто. Там я дорослішала і ставила собі перші свої "ґулі", там була моя школа, яку я теж сильно любила й люблю. Я поїхала звідти юною ідеалісткою, смішним підлітком, який думав, що він уже дорослий. Мабуть, це місто назавжди пам’ятатиме мене такою, адже там досі живуть мої батьки. І кожного разу, коли я засиджуюсь до ночі з єдиною подругою, яка у мене залишилась там, мама не може заснути і розриває мій телефон дзвінками.

У Львові я живу уже півтора роки, і так і не змогла його полюбити. Там є мій чудовий університет, який відновлює віру в людей і професію, там є кілька дивовижно затишних місць, зрештою, там перша наша з Женею спільна квартира. Туди люблять приїжджати мої друзі, і Женя почувається там, як риба в воді, і тільки я дивлюсь на вузькі бруковані вулички з якоюсь тягучою тугою в очах. Надміру цікаві до твого життя люди виснажують мене, і мені хочеться втекти кожного разу, як якась мила бабця вкотре спитає, чому я не перехрестилась біля церкви.

Київ забрав мене у свої обійми у мої 17 - і відпустив у 23. Шість київських років були різними, але назагал - це, мабуть, найщасливіший період мого життя. Він вільний і живий, і кожного разу, коли я вивалююсь зі свого поїзда на залюднений перон столиці, коли таксисти гаркають мені у вухо "Дєвушка, бєрьом таксі!", коли штовхаюсь у переповненому метро, коли виринаю на поверхню на такому світлому Подолі, серце щемить від радості - я вдома. Тут живуть мої друзі, які люблять мене, незважаючи на всі мої "але". Женя завжди мріятиме зліпити з мене мою "кращу версію", для мами я уже давно стала гірким розчаруванням, і тільки друзі готові щиро обіймати мене просто тому, що я є.

Києве лагідний, Києве весняний, Києве усміхнений! Привіт. Я дуже скучила за тобою.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю, подорожую

20:52 

ОБОЖЕ ЦЕ НАЙБІЛЬШЕ ЩАСТЯ МОГО ЖИТТЯ, СПАСІБА СПАСІБА СПАСІБА!!!!
СПОЙЛЕР
СПОЙЛЕР-2

@темы: відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

01:07 

Родилось в переписке с Настей, пусть тут полежит, хотя бы для того, чтобы потом, когда буду уже там, сравнивать)
нас обеих понесло

@темы: подорожую, опівнічне, дихаю, вєчная молодость, відчувати життя на дотик

00:35 

Сьогодні, чи то пак, уже вчора, моєму університетові виповнилось 400 років.
Мій шлях до Могилянки був захопливим і дивним, моє життя у ній - насиченим і яскравим. Я вдячна їй.
Вдячна, за шалене й безмежне відчуття свободи і власної гідності, за осіннього чистого Сковороду й пожовклу Контрактову площу. За холодні аудиторії й гулкі коридори. За жахливенні житловий відділ і деканат, за прекрасні кафедри літератури й інформатики. За Ботановичі, больнічку й КМЦ. За Плач Єремії у мій перший День Академії, за сльози захвату на кожній посвяті.За американську прозу ХХ століття, за моє і їхнє божевілля, за диплом-за-дві-доби. За моє навчання. За те, що зробила мене людиною.
У цьому університеті я навчилась жити. Тут я знайшла справжніх друзів, з якими хочеться вірити в "назавжди". З ними ми протоптали безліч стежок, проїхали безліч доріг, прочитали безліч книг. З ними ми пили горілку о восьмій ранку, сперечалися про європейські перспективи нашої країни, розшифровували Гайдеггера з його "ніщо ніщовіє у своєму ніщовінні". Ми з ними слухали музику, задихались від любові й сигаретного диму, плакали від захвату й болю. Гуртожиток на Харківському, кіно о четвертій ранку, 812 кімната, сон на двох під однією ковдрою. Лінині окуляри, Козаченко з сигаретами на сходах, чи не найяскравіші дні народження. Журавлікі, Троя, гітари, література, Оліна квартира на Героїв Дніпра. Квитки на потяги. Марихуана. Довіра. Щастя.
Моя Академія дала мені - мене. З усіма моїми тарганами й принципами, з усіма поглядами, перемогами й промахами.
І коли я думаю про місце, де я щаслива, там є ранній зелений травень і Радіо Квіт крутить щось із Бітлз. І мені двадцять, і я іду по залитому сонцем плацу. У мене по три пропущені семінари ледь не з кожного предмету, дві ненаписані есеї і вітер в голові. І я обіймаю своїх друзів, і я не думаю про завтра, і у мене попереду - довге, яскраве, інше життя. І я усміхаюсь.

@темы: ...висновків: життя минає..., vivat akademia!, відчувати життя на дотик, опівнічне, то всьо журавлікі!

01:45 

У мене стільки всього в думках і у житті...
Я сиджу уже більш, ніж два тижні зовсім сама у спекотному душному Львові. Зараз пів на другу ночі, а сну немає - він зовсім відмовляється до мене приходити. Варто все розповісти спочатку? А де він, початок?
Я їхала до моря у чужих машинах, тренувала свою таку жахливу польську, намагалась жартувати і розповідати кльовим полякам про політичну ситуацію в Україні. За вікнами блимали краєвиди моєї країни, і я відчувала, що молода. Що насправді - усього лиш 24, а не уже 24, що я ще можу просто так вийти з дому, виїхати за місто і підняти руку - а раптом хтось зупинить машину й підкине мене хоча б кілька десятків кілометрів? За цьогорічний автостоп-ривок довжиною у 1000 кілометрів я познайомилась з купою кльових і цікавих людей і знову так гостро і так чітко відчула, що заради цього варто жити.
Я сиділа у затінку дерев на безлюдному острові й топила погляд у морі. Я ховалась від палючого полуденного сонця і дуже чітко розуміла, що не повернуся на роботу. Розуміла, що, мабуть, і моєму терпінню приходить кінець, мабуть, і з мене вже досить постійного нервового напруження, істерик і стресів. Мабуть, я вже наїлась НБН досхочу - і пора з цим зав’язувати. На морському узбережжі, де твоє життя є максимально простим - прокидання, вмивання, приготування їжі, лежання голяка на сонечку, купання в солоній воді, сон - такі речі усвідомлюються дуже чітко. Я надто довго провела у стані стабільного змертвіння й нудних робочих буднів.
Я приїхала до Львова, і повідомила начальницю про те, що маю того досить. Вислухала купу всього про свою невдячність і про те, що це лишиться на моїй молодій совісті. Усміхнулась. Відпрацьовую останні дні. Мені лишилось три дні до вихідних і сім - до повної свободи.
Я приїхала до Львова і пішла здавати вступні іспити. Це був тиждень, повний напруження і гарячкового неспокійного сну. Тиждень, коли тільки й тримало мене, що музика і сигарети. Тиждень, коли я знову виборювала собі право на освіту. Я вступила. І якщо все буде добре, через два роки я отримаю свій диплом спеціаліста з медіакомунікацій. І саме зараз, стоячи на порозі таких важливих для мене змін, я дуже чітко усвідомлюю, что все зробила правильно.
По-троху вмирає уже за моїми вікнами серпень. Втікає від мене літо, яке було таким дивним і таким збуреним.
Я пишу максі-фанфік по ГП, дуже багато над ним думаю і сподіваюсь, що він виходить хорошим. У всякому випадку, за майже-готових вісім розділів я майже добралась до завершення зав’язки.
А далі... Далі те, що створює цей настрій і що майже не замовкає в моєму плеєрі останнім часом.

Cкачать Сплин Рай в шалаше бесплатно на pleer.com

Cкачать Сплин Чудак бесплатно на pleer.com

Cкачать Життя починається знов бесплатно на pleer.com

Download Ednaswap Torn for free from pleer.com

Побажайте мені удачі. Вона мені знадобиться.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, подорожую, пишу, опівнічне, музика, дихаю, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

09:26 

Я погуляла на мега-крутому гавайському весіллі, проїхала автостопом 1000 кілометрів, познайомилась з кльовими поляками і провела тиждень на безлюдному острові. А ще прийняла ряд важливих рішень.
Я врешті у Львові, я дуже хочу спати і в душ, але я обіцяю про все розповісти трохи згодом.

@темы: то всьо журавлікі!, подорожую, дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

16:25 

Я дійшла до того, що жутко не люблю свою роботу.
Одеса була тепла і ніжна, вона обійняла нас справжнім літом, запахом полуниць і стиглих яблук. В Одесі все здавалось таким простим і легким - є море, є сонце, є теплий вітер - чого тобі іще треба? Одеса огорнула розпеченим піском і солоною водою, торкнулась першою нерівномірною засмагою плечей. В Одесі хотілось довго-довго гуляти зеленими вулицями, вдивлятися у вікна невисоких будинків, хотілося пірнати в синє море й стрибати в синє небо. В Одесі хотілося цілуватися - ледь не на кожному перехресті, хотілося носити легкі сукні і підставляти сонцю уже поцятковане ледь помітними веснянками обличчя. В Одесі хотілося жити. Там глибоко й добре спалося.
В Одесі ми слухали "Пятніцу" наживо, і музика творила дива - перетворювала совковий і затхлий Палац спорту на диво-острів Ямайку, сонячну і теплу, і хвилі музики котилися-котилися і накривали нас з головою. Від тієї музики хотілося плакати. Він тієї музики хотілося сміятися. І обіймати його - сильно-сильно-сильно, шепотіти у вухо - ми разом три роки, чуєш? це ж так багато для нашого такого ще молодого життя! Стукати легенько долонькою по грудях навпроти серця (Спроси меня: Кто ты? - Никто. Но я здесь навсегда). "Пятніца", моє одеське щастя!
В Одесі було багато друзів. Багато сміху й галасу, багато піших прогулянок - через місто навпростець. В Одесі було багато простоти і не треба було тримати обличчя, і можна було бути собою і відпочити - від себе ж.
Одеса - це відчуття якогось безперервного карнавалу, і робота там зовсім не сприймалась як щось обтяжуюче. Вона була просто прикрим дрібним обов’язком. Але тут, у Києві, все інакше. Тут мене все еще обіймають мої друзі, і місто моєї молодості тримає у своїх великих теплих долонях - мені тут добре. Але робота тисне на плечі з величезною силою, з такою, що лінь прокидатися вранці.
Завтра вранці мені до Львова, і мені хочеться вити від думок про те, як мені буде працюватися там. До відпустки ще місяць і три тижні.
Згорнутися б калачиком у Жені на колінах і розповідати б йому казки про пісні цвіркунів за нашими вікнами.


Cкачать 5'nizza Але бесплатно на pleer.com

@темы: подорожую, музика, дихаю, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

16:09 

Тепер у мене є замічатєльна історія про те, як ми з Олею вирішили поїхати уНорвегію, отримали візу майже на місяць, а в результаті запізнились на літак і весь цей час будемо де завгодно, тільки не в Норвегії) зараз у Варшаві сидимо у грузинському ресторані, чекаємо на свої хачапурі і зупу харчо і п`ємо червоне вино) за кілька годин вирушаємо до Кракова, післязавтра думаємо до Гданська, а потім до Бельгії. Я поки не знаю, коли повернусь в Україну, іце замічатєльно)

@темы: подорожую, відчувати життя на дотик

15:36 

ПАЦАНИИИИИ!
Я через місяць їду в Норвегію!!!

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, дихаю, подорожую

15:26 

Двадцять три роки я жила з упевненням, що в Україні немає вартісного кіно.
Ну, не те, щоб зовсім немає, але в українського кінематографу так мало грошей і так багато проблем, що все прогресивне, красиве і вартісне знімається в гаражних умовах, і від того стає менш якісним - як мінімум з технічної точки зору. Фестивалі українського кіно проводились, і я навіть деякі з них відвідувала, але якось воно мені не йшло - було далеким і якимось незрозумілим.
Лише двічі яскраво спалахувало для мене - екранізацією "Украденого щастя" і "OrangeLove". Ці речі змусили мене тремтіти у свій час. Але ж то було уже так давно...
А за останні два роки стільки всього крутого зняли! Щемливий такий "Поводир" - для того, щоб потрапити на стрічку потрібно було брати квитки в кінотеатр сьогодні на завтра - я навіть не пам’ятаю, коли таке було востаннє. Жорстке, колюче таке "Плем’я" Слабошпицького - розмазало мене вчора, аж не могла зібрати думок до купи, не могла зрозуміти, де я і що відбувається.
У квітні виходить у прокат "Незламна". І це для мене теж дуже важливе кіно, бо воно про Другу світову, про ту війну, яку ми мусимо сприйняти як свою трагедію - а не як битву окупанта з окупантом. Я ще не знаю, що з цього вийде, але дуже хочеться, щоб вийшло красиво і болюче.



А ось кілька днів тому був презентований тізер до екранізації "Солодкої Дарусі", і це так сильно, що мурахи по всьому тілу, трем у руках і розпач, розпач, розпач - майже такий, який був при прочитанні.



а може ви ще щось цікаве хороше бачили? я впіймала хвилю)

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, з Україною в серці

01:36 

Мені оце щойно стукнуло 24.
Для мене завжди так - справжній підсумок, це не новорічна ніч, а семе День народження. Стаю старіша з кожним роком.
У прийдешньому році я з’їжджу у Чехію або Грузію (або і Чехію, і Грузію), втечу на кілька днів до Одеси, вступлю до Українського католицього університету на магістратуру медіакомунікацій, визначусь з напрямком журналістики, прочитаю 50 книжок, постараюсь частіше бувати в Києві, побуваю мінімум на одному рок-концерті, відправлю батьків на відпочинок до моря, не завагітнію, не вийду заміж, постараюсь не розгубити тих друзів, яких ще маю, завершу переклад "Джеймі...", з’їжджу до Криму і напишу про це статтю, таки попрошу когось про фотосесію...
Я зроблю ще багато чого.
А зараз у мене всередині уже звична пустка, яка буває лиш у День народження. Цей буде дуже самотнім.
уже минуло 36 хвилин з того моменту, як.

@темы: опівнічне, діла душевні, витинанки власних думок, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

14:42 

Від цієї музики стало дуже-дуже холодно, по руках пробігли натовпи мурах, а соски затверділи.

@темы: біль, відчувати життя на дотик, музика

01:01 

Я люблю і не люблю суботи.
Субота - мій теперішній найдовший робочий день, 13 годин без обіду з 9 ранку до 22 - новини-новини-новини-новини. Це втомлює. Після цього очі печуть від напруження, а плечі зводить від багатогодинного сидіння в одній позі. В суботу я не маю часу нормально поїсти, і вся внутрішньо тремчу - за сайт, новинну стрічку, сюжети, картину дня й сторінку на фб відповідаю лише я і Мирослав. А знаючи його, якщо щось піде не так, відповідати все одно доведеться мені... Я не люблю суботи.
Після закінчення робочого дня звалюється неймовірне відчуття вихідних. Це відчуття що попереду в мене - шість днів висипання, купа часу для себе й просто приємна тягучість нічогонеробіння. Це відчуття легкості й свіжості затоплює мене з головою.
Я встаю з дивану й розминаюсь - ану, дотягнись, дівчинко, кінчиками пальців ноги до голови, ти вмієш, я знаю! Я наповнюю собі ванну й заливаю її всякими пахнючими пінами-маслами. Це, мабуть, єдиний день на тиждень, коли я собі дозволяю розкіш ванни - не швидкого й метушливого душу. Я виринаю з гарячої вони й обтираюсь жорсткими рушниками. Я така вільна-вільна, і це страшенно п’янить.
"У Львові треба слухати "Мертвого півня", - думала я колись. І я слухаю. Не просто з ноута - підключаю колонки, і музика лине-лине-лине... Я лежу на підлозі зовсім гола під двома коцами й почуваюсь якоюсь умиротворенною, Мабуть, я вже починаю відчувати цю квартиру - як свою.
Моє житло - мої правила. Моя ніч. Мої вихідні.
Можливо, я колись зможу сказати про Львів - моє місто. У такі моменти я дуже в це вірю.
Я тут живу.


@темы: опівнічне, музика, діла душевні, відчувати життя на дотик, ...висновків: життя минає...

01:38 

lock Доступ к записи ограничен

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
00:09 

Ми разом два роки й три місяці. За цей час ми встигли один раз серйозно посваритися, так що навіть до майже-розриву дійшло, безліч разів сперечатися на найрізноманітніші теми, кохатись багато й всюди, трохи подорожувати, з’їздити за кордон і придумати, як зватимуть наших дітей. Ми встигли вивчити один одну ледь не напам’ять і кожного разу завмирали від здивування, коли відкривали ще щось нове. Ми разом. Ми щасливі.
Це рішення - а давай просто кинемо все, давай просто все з чистого листа, давай у інше місто, давай, врешті, разом жити - не було легким ні для мене, ні для нього. Але ми це зробили.
Він дихає глибоко в мене під боком. Я сьогодні врешті перетягла до Львова левову частку своїх речей, разом з персональним рудим лево-Тігрою.
Ми провели разом свій перший день спільного життя.
І сьогодні він вперше за два роки й три місяці видихнув, дивлячись мені в очі, те, чого ніколи не казав.
"І я тебе".

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, діла душевні, дихаю, опівнічне

12:14 

Щороку, коли вмирає серпень, ми з Дарцею слухаємо одну і ту ж пісню.

Прослушать или скачать The Doors Summer's Almost Gone бесплатно на Простоплеер

@темы: музика, дихаю, відчувати життя на дотик

Рок-н-рол як стиль життя

главная