ochi.koloru.neba
Фейсбуком гуляє #яНеБоюсьСказати.
І це дивовижно.
Це ще далеко не перемога, але це так важливо - показати масштаби звірячого, тупого насильства - фізичного чи психологічно. Це так важливо - усвідомлювати, що таке траплялось вважай з кожною жінкою в Україні (і, я думаю, за її межами).
Різні історії. Страшні історії. Важкі історії.
Одній моїй подрузі було шістнадцять, коли вона завагітніла. Вона вчилась у 10 класі, її значно старший бойфренд запевнив її, що безплідний і в презервативах немає необхідності. Коли вона повідомила йому про затримку, він зник, а натомість до неї додому прийшла його дружина (!), що народила від нього трьох дітей (!), і принесла гроші на аборт (!).
Іншу мою подругу зґвалтували двоє знайомих. Напоїли до стану, коли вона уже фізично не могла противитися, і зґвалтували вдвох. Вона плакала від радості, коли через кілька тижнів дізналась, що не вагітна.
Ще одну дівчину час до часу вдома бив батько. Вона не приходила до школи, і коли ми дзвонили і питали її, як справи, вона відповідала, що просто захворіла. Я не знала про той жах, в якому вона жила, кілька років, аж поки вона сама не зізналась мені. Її батьки розлучилися після 22 років шлюбу і насилля. Вона півроку тому вийшла заміж. Батька на весілля вона не запрошувала.

Таких історій безліч, вони ось тут, вони поруч, вони на відстані витягнутої руки.

Сподіваюсь, публічне обговорення не затихне й не загасне, а лиш почне розганятися з новою силою.

@темы: біль