Мабуть, таки варто про це все написати.
Цей пост, швидше за все, буде віддавати якоюсь сумбурністю, змішаністю, невизначеністю. Цей пост, швидше за все, не викличе ні в кого особливої зацікавленості. Проте не написати його я не можу.
Непорозуміння між двома - це, власне, абсолютно звична річ. Непорозуміння між двома - це майже норма. Я не знаю, як нам вдавалося так довго його уникати. За півтора роки стосунків ми якось умудрилися жодного разу не посваритися. Про те, щоб "розійтися" - так взагалі мови бути не могло.
Але коли він у п'ятницю пішов, зачинивши за собою двері, у мене з'явилось чітке відчуття того, що я втратила його назавжди.
Я прожила з цим відчуттям рівно добу. Рівно добу я прожила на повному автоматі, тинялася квартирою, лежала у ліжку, розмазуючи сльози по обличчю. Думала - протримаюся. Думала - переживу. Думала - переболить, минеться, забудеться... От тільки жити чомусь зовсім не хотілося.
Було враження, що небо падає. Що вимкнули світло, і я далі іду навпомацки в темряві, знову й знову наштовхуючись на щось й забиваючи коліна. Була у своїй квартирі, наче в клітці, наповненій болючими й терпкими спогадами. У цій квартирі у нас було все. У цій квартирі все ще блукав привид отих химерних "нас" - щасливих, втомлених, радісних, сумних, нас, що готують разом вечерю, слухають музику, роблять ремонт, дивляться серіали, кохаються чи просто лежать у тиші, переплітаючись пальцями. У цій квартирі колись ми вигадували імена нашим майбутнім дітям і планували травневу подорож до такої омріяної Грузії. Ми там жили. І коли нас не стало, у мене не було сили лишатись там одній. Я закинула в рюкзак ноут, спакувала речі, взяла на руки Тігру й пішла. Думала - не повернуся сюди зо тиждень точно. Думала - як добре, що в мене є друзі, до яких можна піти.
Тігра боявся вулиці, я боялася свого нового світу самотності. Знову плакала - ревла, ніби якесь мале дівчисько. Кисла у ванні годину, потім знову лежала в ліжку, намагаючись читати, писати, зловити вайфай, ще щось. А насправді думала тільки про те, що сорочку йому вишити так і не встигла.
Я написала йому десь о дев'ятій вечора. Як результат - ота гарячкова зустріч на платформі метро Оболонь, коли побачили один одну - і впали в обійми, боячись відпустити, боячись знову повернутися у той світ, де нас немає. Знову плакали - тепер уже вдвох, намагалися пояснити, що пішло не так, чому я сказала таке, а він вчинив саме так. Пояснити, у якій фразі ми знайшли якийсь прихований образливий зміст. І всередині все стискалося - не відпускай, не відпускай, тільки не відпускай мене, я не встою сама, я не хочу стояти одна, я б життя за тебе віддала.
Ми так і простояли на платформі годину. Плакали-сміялися. Говорили. Дихали. Потім він видихнув мені у вухо: "Я так втомився бути без тебе. Віко, пішли додому."

Ми зрештою, нікому й не сказали, що між нами трапилось. Думаю, це тому, що сказати - означало визнати, що все, кінець, а це вже було вище наших сил.
Проблеми з порозумінням є у кожного. У нас вони, виявляється, теж є.
Як добре, що в нас ще є сили їх вирішувати.

@темы: діла душевні, біль

---

Я, взагалі-то, ніколи такого не робила, але тут випадково зайшла у список ПЧ, і зрозуміла, що там багато нових людей, яких я не знаю )
Так що - всім привіт, реверанс і рок-н-ролу!
Розкажіть-но, звідки до мене прийшли, хто ви, що ви, як там у вас настрій, і що би ви хотіли тут почитати назагал? Ну і звісно - почувайтеся, як удома, чайочок і печеньки - на кухні, пиво знайдете в холодильнику, а якщо хочете щось міцнішого - доведеться бігти в магазин, такі речі у мене довго не тримаються
ну і теплого осіннього Києва вам у подарунок!

---

Нікуди він від мене не поїде.
І все реальнішою для мене малюється наша втеча до Львова.
Навколишній світ і справді не має значення, коли люди створені один для одного.

@темы: діла душевні

---

Що би я там не казала про чудодійну атмосферу для писання, яку створюють гарячий чай і пєчєньки, та все ж холодне пиво і смажені курячі крильця на порядок кращі
Щось останні мої записи не надто багатослівні. шо ж за жизнь.

@темы: пишу, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Привіт, народ.
Подумала я тут, що хочу побетити-погаммити щось українське. Ну, якщо російське - то тільки погаммити.
Якщо хтось має потребу - то я маю час, натхення і бажання.) Такі діла.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Написала Жені, що мені дуже одиноко і дуже зле. Отримала у відповідь смайлик.
Я не те, що жаліюся, але. Мені. трошки. образливо. і смішно. водночас.
Я, мабуть, ніколи не зрозумію чоловіків, як би не старалась.

@темы: опівнічне, біль

---

У меня выходной, тихая и спокойная квартира и рыжий кот. У меня поцарапаные руки, уставшие от вышивки глаза и пакет вкуснейших печенек.
И я пишу.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Він з тих архаїчних чоловіків, поряд з котрими хочеться бути жінкою. Саме жінкою, а не залізною леді й всемогутньою дамою. Не хочеться вирішити усю на світі проблеми самотужки, не хочеться тримати небо на своїх плечах, не хочеться бути всесильною.
А деколи хочеться просто розплакатися по-дитячому, згорнутися клубочком у нього на колінах, аби пестив волосся і шепотів усілякі дурниці.
І я все зроблю сама, усе зможу й усього досягну, бо точно знаю, що в мене є міцне плече поруч. І точно знаю, що якщо впаду, ненароком оступившись, він подасть мені руку. А якщо зовсім зіб'ю ноги в кров, то понесе на руках.
Він з тих архаїчних чоловіків, з якими я можу дозволити собі бути втомленою, виснаженою і злою. Він з тих архаїчних чоловіків, з яким хочеться бути лагідною, ніжною, теплою. З якими хочеться ховати усі свої колючки, щоб ненароком не подряпати.
Він з тих чоловіків, з якими хочеться бути справжньою. І це, либонь, чи не найбільша цінність.
Дякую.

@темы: відчувати життя на дотик, діла душевні

---

Ох, так рве мене зараз, так рве. Сиджу на роботі й готова розридатися просто на місці.

моя любов

"Ты мой, а я твоя. Умирать так умирать, Джон Сноу, — все когда-нибудь умрут. Но сначала мы поживем."

*Песнь льда и пламени. Буря мечей.

мій біль

"Он помнил запах ее волос, тепло ее тела… и ее лицо в тот миг, когда она перерезала горло старику.
Нельзя было ее любить, шептал ему один голос.
Нельзя было ее оставлять, настаивал другой."

* Песнь льда и пламени. Буря мечей.

моє серце

- Игритт, ты же знаешь, у меня не было выбора. Ты всегда знала кем я был. Кто я.
Сейчас я должен идти домой. Я знаю, ты не выстрелишь в меня.
- Ничего ты не знаешь, Джон Сноу.
- Кое-что все таки знаю. Я знаю, что люблю тебя. А ты любишь меня.

* Игра престолов. s03x10

моя приреченість

"Игритт лежала на твердом старом снегу под башней лорда-командующего, со стрелой в середине груди. Битый лед засыпал ее лицо, и при луне казалось, что на ней надета мерцающая серебряная маска.
По белому утиному оперению Джон видел, что это не его стрела, но чувствовал себя так, будто сам пустил ее.
Когда он опустился на колени рядом с Игритт, ее глаза открылись.
— Джон Сноу, — сказала она очень тихо — видимо, стрела пронзила ей легкое. — Это ведь настоящий замок? Не просто башня?
— Настоящий. — Джон взял ее за руку.
— Это хорошо — прошептала она. — Я так хотела повидать настоящий замок до того... до того, как...
— Ты увидишь целых сто замков. Бой окончен. И мейстер Эйемон тебя вылечит. — Он коснулся ее волос. — Тебя поцеловал огонь, ты счастливая. Не можешь ты умереть от какой-то там стрелы. Эйемон ее вытащит, залатает тебя и даст тебе макового молока от боли.
Игритт только улыбнулась в ответ.
— Помнишь ту пещеру? Надо было нам с тобой остаться там, как я тебе говорила.
— Мы вернемся туда. Ты не умрешь, Игритт. Не умрешь.
Игритт приложила ладонь к его щеке.
— Ничего ты не знаешь, Джон Сноу, — вздохнула она и умерла."

*Песнь льда и пламени. Буря мечей

@темы: читаю, дихаю, відчувати життя на дотик, біль

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Я ніколи не знаю, що писати про смерть.
Я не знаю, де взяти слова, щоб писати про це. Мабуть, варто просто помовчати й помолитися.
Спочивайте в мирі.

@темы: біль

---

Рібята. Я нарешті знайшла красивий арт Ігрітт. Я майже плачу
Ігрітт - це я. Ігрітт - це моя дівчинка, що так зі мною співпадає у світогляді й мисленні, як співпадають дуже мало персонажів у цьому світі. Але її чомусь малюють зовсім негарною.
Ех. Вона така красуня.

@темы: читаю, дихаю, відчувати життя на дотик

---

Почуваюся мєга-програмером) сиджу і налаштовую новий ноут, встановлюю програмне забезпечення і прибираю баги)))
занятнєнька це все, рідко користуюся убунтою 12.04, тому гугл дуже допомагає, коли, наприклад, є проблема з вичиткою шрифтів чи іншою бідою))
цікаво, а от хоч хтось з пч зрозумів, про що оце я написала попередні два рядки?)))

@темы: опівнічне

---

Подивилась новий кліп ОЕ. Ну і ацтой )))))))
Чому вони вибрали саме цю пісню на екранізацію?) Та сама "Незалежність" була би набагато більш гармонійною
пи.си. хоча ідея поєднання двох кліпів і обмін серцями таки уміліла. все інше - фтопку.

@темы: музика

---

Якщо коротко, то.
У Києві осінь осіння. Сьогодні нарешті сонце, але небо вже холодне і крижане, в нього вже не хочеться стрибати, не хочеться пити його. Увесь минулий тиждень йшов дощ, і щоранку в мене був настрій "Вбийте мене, будь ласка, інакше я вб'ю зараз когось, при чому з особливою жорстокістю". Я завджи дуже некомфортно почуваюся в таку погоду. Хочеться закутатися в ковдру і спати, не вилазити за межі свого великого ліжка, але... Але є робота, на яку просто необхідно вигрібатися щоранку. Я не люблю осені, ви знаєте. Осінь для мене - це сон. Довгий, затяжний, важкий такий сон, який сковує усі прагнення і бажання. Осінь просто треба пережити. Потім буде легше. Потім не буде вже вічно мокрих ніг, не буде марудних дощів і бруду, потім можна вже буде жити передчуттям запаху хвої і мандаринів, передчуттям алкогольних забігів і веселого хмільного балагану. Зимою... Зимою завжди хоч на крихточку, та легше. Бо є надія, що дуже мало лишилось до весни.
Сьогодні я їду до Луцька на три дні. Там буде трошки роботи і трошки відпочинку, там буде холодне пиво і тепла розмова у "Корчмі" з найкращою подругою, буде адреналін при перегляді матчу збірних України та Сан-Марино. Там будуть батьки й друзі. І там не буде Києва. Я люблю це місто, я дуже люблю це місто, але деколи від нього треба відпочивати.
Наступних вихідних їдемо з Женею на "Республіку" у Кам'янець-Подільський слухати Тартака, Ляпіса і Бабкіна. Повинно бути дуже круто.
Купую собі новий ноут. Бо старий уже не просто аксакал, він уже мамонт, і працювати за ним вже майже неможливо. Сподіваюся, нова машина буде мене радувати і працювати так довго, як і попередня.
Почалася третя сесія Верховної Ради сьомого скликання, а це значить, що на роботі тепер стабільність і добробут. Робота завджи є, і її завджи дохріна і ще трішки. Льоша ходить хмурий і злий, боюся навіть його зачіпати якимось боком.
Нічого не пишу, вишиваю Жені сорочку, виходить дуже заїбісь
На Україну-Англію я таки йду. Іду, переплативши перекупникам більше, ніж втричі. Посилаю всім, хто допустив таку ситуацію, лучі нєнавісті.
А вочра я врятувала ще одне життя. Сподіваюся, моя перша негативна ще не раз рятуватиме людей. Бо це єдине, зрештою, що я можу зробити в цьому світі для того, щоб ненароджені ще дітки таки мали шанс побачити цей світ своїми маленькими очима. Єдине, що я можу зробити в цьому світі, щоб зробити його хоч трішки світлішим.
А назагал - якось темно на душі. Чи то просто виснаження, чи то просто осінь. Сиділи вчора з Женею, пили червоне вино, і так добре, було, так правильно, і засинати зовсім-зовсім не хотілося. А на ранок знову всі проблеми навалилися горою, і не скинеш їх ніяк.
Це просто втома. Це пройде.
Головне - дожити до завтра. Дотягнути до станції... (с.)

@темы: ...висновків: життя минає..., подорожую, діла душевні, футбол

---

Квитки на матч Україна - Англія роблять мені боляче.

@темы: футбол, біль

---

Два слова про те, чому ця країна не буде жити добре. Або, навпаки, буде.
10 вересня у Києві буде Подія. З великої літери подія, тому що те, що творить збірна України з футболу останнім часом змусило всіх футбольних фанів стояти на вухах. Описую коротко, щоб ви зозуміли ситуацію.
Зараз іде кваліфікація до групового раунду Чемпіонату світу, що пройде у Бразилії у 2014 році. У групі шість команд. Збірна України потрапила разом з Англією, Чорногорією, Польщею, Молдовою і Сан Марино. Команда, що зайняла 1ше місце виходить одразу в груповий етап, друге - у етап плей-офф (тобто, муситиме ще зіграти з однією командою за право брати участь у турнірі), всі інші - пролітають як фанера над Парижем. Зараз Україна знаходиться на третьому місці з 11 очками, на другому з 10 зараз Англія, а перше місце посідає Чорногорія. Нам залишилось зіграти ще 4 матчі - домашній і виїзний з Сан Марино, і два домашні - з Англією і Польщею. Шанси у нас дуже і дуже хороші, от до чого я веду. Треба всього лиш виграти у трьох з чотирьох матчів (зважаючи, що Сан Марино ми стопудово маємо проходити, то...)
Але це все лірика і передмова. А от тепер починається історія.
Матч Україна - Англія пройде 10 вересня у Києві на стадіоні НСК "Олімпійський". Ну і ясєн-красєн, я була впевнена на стопіццот тисяч відсотків, що я просто зобов'язана туди потрапити. Ну і оце вже тиждень тому я почала цікавитись квитками. А тут все вияволося доволі туго.
Дуже чітко всю цю ситуацію описав

gravitzapa у своєму блозі

http://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/zloyironyzator/5977.html. А написав він таке:
"До матча со сборной Израиля, состоявшегося 14-го августа, в кассах "Олимпийского" была анонсирована продажа билетов на матч против сборной Англии. Дескать, приходите, господа-болельщики, патриоты и интересующиеся - и покупайте, покупайте. Но с 15-го числа - не раньше. Хотя, нет, вру. Раньше тоже можно было взять билеты, но с небольшим довеском в виде билета на товарищескую игру с этим самым Израилем. Не по бразильской - по советской системе. Или, слегка перефразируя крылатое выражение кота Матроскина: чтобы купить что-нибудь нужное, надо купить также и что-нибудь не очень нужное.
И ладно. Ничего страшного пока не произошло. Но придя 15-го августа к кассам "Олимпийского", страждущие увидали объявление о том, что продажа билетов на искомый матч начнется 16-го. Можно понять: какие-то технические проблемы, заминки с чем-нибудь там. Ничего. Но назавтра, 16-го же числа, на кассах повисло (и до сих пор висит) объявление, которые вы наблюдаете на фото. То есть, 15-го билетов не продавали, а 16-го остались только виповские..." (на фото зображено оголошення біля кас Олімпійського - "На матч Украина - Англия остались билеты за 700 и 800 гривен")
Как?! гдэээээ? пачэму??
нє, ну рібята, ну шо за хєрня, нєгодовала я і поливала ядом ФФУ, ПФЛ, НСК Олімпійський, чи хто там за це відповідає. Але потім ярасть схлинула, а бажання потрапити на матч лишилося.
І оце сьогодні я вбила в гуглі в пошуку фразу "украина англия билеты продам". Рібяяята. Це просто якийсь кошмар))
На тому самомому нрайпростішому "Сландо" білетів не просто багато, їх тьма. У будь-який сектор. У будь-який ярус. Центральні, бокові, за воротами, у фан-сектори, у віп-зони... Підходь, вибирай, скільки завгодно! Дорожче, правда, гривень на сто-двісті дорожче (залежно від сектора), але їх правда купа. Тобто, купити 10 місць поруч з рук - це не проблема, були би гроші!)
І щось навіть не знаю, чи потребує цей мій пост якихось моїх коментарів. По-моєму, факти говорять самі за себе.

@темы: з Україною в серці, футбол

---

"Люба Друг,
Мушу визнати, що останнім часом поводив себе як дуже і дуже поганий товариш. Будь ласка, не сердься на мене і не май довго кривди: мені потрібен час,аби звикнути до нового способу життя, в якому час витрачається не на те, на що плановано чи хотілося би.
Я сподіваюся, ти в порядку. Я - так.
З любов'ю,
А."

Я не знаю, чому мені стало так неприємно. Я не сердилась на нього і не ображалася, я правда не особливо запарювалась тим, що ми не зустрілися оце недавно. Я звикла до такого, зрештою. Але цей лист... Він мені чомусь схожий на офіційні запити з уточнювальними запитаннями, які НБН відправляє різним там депутатам. Так, ніби зовсім чужі люди.
І хочеться вірити, що це я все собі вигадала, і що йому і справді не байдуже і що...
Мені дуже хочеться розплакатися зараз.
Бо він - це єдине "назавжди", в яке мені все ще дуже хочеться вірити.

@темы: діла душевні, біль

---

На АСК. ФМ попросили написати 50 фактів про себе. Ну, тримайтеся, чи шо.

1. Моя бабуся давала хабаря священикові, щобі він мене похрестив. Йшов початок 1991 року, Радянський Союз тріщав по швах, у магазинах не було нічого - так-так, асболютно нічого! - а мені влаштовували хрестини. І ще й батьки обрали чудо-ім'я - Вікторія, якого немає у православному календарі. Але бабуся все владнала - вже не знаю, що було там в тому хабарі, але місячну мене благополучно похрестили
2. Я вірянка, хоча й не зовсім праведна й точно вже не фанатична. Проте щороку я тримаю великий піст - не їм нічого м'ясного й молочного, а також яєць, солодощів, не курю й не вживаю алкоголю. І так сорок днів до самого Великодня.
3. Я не близька з батьками, хоча дуже їх люблю. Але краще любити їх на відстані.
4. У 7-му й 8-му класі я підробляла шкільний табель, щоб мама не дізналася моїх реальних оцінок
5. Я ніколи не була за кордоном. Навіть у Росії.
6. Я дуже люблю автостоп. Страшенно люблю автостоп. Автостопом я об'їздила всю Україну - як з друзями, так і сама. У середині вересня збираюся автостопом у Одесу.
7. Я не люблю Львова, проте страшенно часто туди повертаюся.
8. Я хочу мати чотирьох дітей. Ага, вам не почулося, саме чотирьох, при чому трьох пацанів і наймолодшу донечку. І для трьох з них я вже знаю імена.
9. Найкращим містом на Землі абсолютно щиро вважаю Київ.
10. Моя улюблена група - Pink Floyd, проте в різні роки улюблені групи змінювалися. "Океан Ельзи", до прикладу, я слухаю з 1998 року, з "Там, де нас нема" й буду слухати до останнього.
11. Я завжди мріяла навчитися танцювати бальні танці, але жодного разу не танцювала.
12. Я люблю алкоголь. Найбільше - віскі, ще - текілу, джин і бехеровку. Я пристрасний шанувальник хорошого пива. Але не люблю вино, лікери й різноманітні коктейлі - це для мене засолодко.
13. Мій Женя дуже багато в чому схожий на Скорпіуса Мелфоя з "Весни, сигарет...". Я написала цей текст за кілька місяців до нашого знайомства, а якщо вважати, що Лілі цілком і повністю списана з мене, то... Мені подобається думати, що я собі Женю написала. І що це доля.
14. Я вишиваю хрестиком. І всерйоз думаю над тим, щоб піти на курси крою та шиття.
15. За життя у мене було три коханці, але з жодним я не відчувала себе так захмарно, як з Женею.
16. У мене жахливий характер, я вважаю. Я буваю часто різка, я дуже саркастична й зі мною буває важко спілкуватися. Але я попри все вважаю себе ідеальною дівчиною, бо дуже часто поводжуся у стосунках мудро й терпимо, лол )))))
17. У мене є мрія про Індію. І це моя єдина мрія на даний момент.
18. Я ніби непогано пишу, хоча останнім часом пишу все рідше. Лєнь-матушка.
19. Я люблю читати і читаю доволі багато. Улюблених книжок безліч, але є одна, яка змінила взагалі все в мені - це "1984" Оруелла.
20. Я футбольна фанатка. За матчами спостерігаю з шести років, і думаю, що рано чи пізно таки перейду в спортивну журналістику.
21. Я дуже емоційна. І коли дивлюся той самий футбол, то розмовляю з тєлєком
22. Я вірю в долю.
23. Я пацифістка і жорстко засуджую будь-які вияви насилля.
24. Мені огидна українська влада, тому що вона б'є журналістів і протестувальників. Я не хочу, щоб до влади прийшло Всеукраїнське об'єднання "Свобода", тому що вони також битимуть журналістів і протестувальників.
25. Моя стихія - повітря.
26. Я жити не можу без гір. І не хочу, зрештою.
27. Я легко сприймаю критику, проте дуже і дуже болісно переживаю насмішки.
28. Я ненавиджу ранки. Ранки бувають прекрасними тільки тоді, коли не спав цілу ніч.
29. Літературний персонаж, з яким я себе асоціюю - Мавка з "Лісової пісні"
30. Я люблю і вмію готувати. Хочу собі велику кухню і класний набір ножів
31. Оля каже, що ідеальний фільм для мене - це коли всю дорогу нічого не зрозуміло й погано закінчується
32. Раніше я погано переносила самотність, але чим доросліша стаю, тим легше з цим справляюся. Тепер спокійна самотність мені навіть подобається.
33. На дверях балкону у мене намальований красивий Джим Моррісон. І у мене є цілі дві футболки Дорз!!))
34. Я страшенно не люблю шопінг. Один вигляд магазинів викликає у мене паніку й відчай.
35. У мене три дірки в зубах, а я відкладаю похід до стоматолога в такий довгий ящик, що й ну. Дура.(
36. Я ніколи не фарбувала волосся і не хотіла мати татуювання. А от носа пробити мені хотілося, дааааа
37. Я страшенна сладкоїжка. Можу їсти солодке тоннами. Особливо, якщо це чорний шоколад або морозиво.
38. Я сім років свого життя займалась у театральній студії. З того часу в мене є пристрасна любов до театру.
39. Я бісексуалка, перецілувалась з багатьма своїми подружками, і секс з дівчиною в мене теж одного разу був. Проте схиляюсь до того, що мужики все ж таки кращі ))
40. Я дико висміюю фемінізм. У всякому випадку, ту спотворену форму фемінізму, яка існує сьогодні.
41. Я, буває, читаю дайрі і жж абсолютно незнайомих мені людей.
42. Я страшенно не люблю, коли хтось пхає носа в моє особисте життя. В такі моменти хочеться взять і уїбать.
43. Даааа, я таки багато матюкаюся.
44. Я досі чекаю, що хтось таки допише для мене ДракоЛуну.
45. Для мене дуже, дуже, ну дуже багато значить музика. Власне, вона значить для мене свободу й незалежність, а це в житті головне.
46. Я дуже вибаглива в їжі. Страшенно просто.
47. Один-єдиний раз у житті я закохалась на 40 хвилин. Ми з ним їхали разом в маршрутці з Троєщини на Петрівку. Він був старший мене, мав довге волосся, бандану й татуювання на руках. Він був у потертих джинсах і білій футболці, він був незовсім тверезий і тримав у руці пляшку пива. У нього були карі очі. От ви знаєте, отак бачиш людину - і серце раптом починає битися, як дурне. Ми перезиралися всю дорогу, і я не могла стримати посмішки. А коли вийшли на Петрівці, він подав мені руку, коли я виходила з маршрутки і сказав: "Девушка, а вы любите мотоциклы? Любите экстрим, приключения, море, пещеры? Завтра мы с друзьями едем в Крым. Поехали с нами. Меня, кстати, Виталик зовут." І знаєте шо? Я усміхнулась і сказала, що в мене є хлопець. ))) Отак через Женю я провтикала ПРІКЛЮЧЄНІЄ ))
48. Я не люблю підвищувати голос, і дуже некомфортно себе почуваю, коли хтось підвищує голос в моїй присутності.
49. Я не люблю істеричних жінок, і з чоловіками мені працювати набагато легше.
50. Я люблю писати і отримувати листи, як паперові, так і електронні.

Ну, вот какбе. коментарі відкриті - так що якщо є уточнення чи запитання - міласті просім.

@темы: ...висновків: життя минає..., витинанки власних думок

---

Ви помітили: о дев’ятій вечора вже темно. Осінь стукає у двері.
За вікнами - ніч, а на колінах мурчить Тігра. Теж якось дуже по-осінньому.

@темы: витинанки власних думок, опівнічне