Про сакральне, давнє, вічне. Про минуле, ностальгічне і гостре. І швидше за все, незрозуміле жодному моєму читачу на дайрі.

я: спілкуюся з колегою про зарплату. пишу їй: "долар виріс".
і автоматично додаю - "російським рублем не торгували". )) видно, вони таки глибоко всоталися в мене, досі пам'ятаю напам'ять все їхнє,
хоч і слухала їх востаннє кілька років тому. Увімкну-но. Я б заборонив би дням, щоб минали без тебе.
Тетяна: Я деякі речі подумки прокручую. А говорити цитатами зручно, але небезпечно
я: мені не так небезпечно, як сумно - ніхто не зрозуміє ж)
Тетяна: Мені то більше небезпечно, ніж сумно. Хоча суть та ж

І мені захотілося написати якийсь гострий такий, сильний ностальгічний текст. Про Мертвого півня, мелодії і тексти, про Ходосіївку і стрибок через багаття майже-на-Купала, про вірші, які так тоді читалися вголос, про зачитаний томик Грицька Чубая, який я вкладала у руки кожному, хто міг його зрозуміти - Тетяні, брату, Стасу, Ліні, про те, як читала його "Вертеп" вголос при мерехтінні свічок, давлячись словами-сльозами, про Львів, тоді ще не попсовий, а піднесенно-натхненний, про кілька днів майже-на-кордоні, які вилилися у багатомісячне натхнення. Тоді, знаєте, взагалі все спліталося в одне: музика й література, наша молодість, навіть не молодість ще - юність, й жага пригод, потягів, пилу, гір, рок-н-ролу, пошук справжнього. А справжнє сипалося на нас раптово - так і недописаним Тетянчиним Декадансом, одну з редакцій якого я досі бережно зберігаю у глибинах свого жорсткого диску, смсою про цукерку, поїздом Київ - Запоріжжя, якимось алкоголем, ніччю без сна, Сашою Очман ("Очман! Мені потрібна Очман! Вона врятує мою грішну (Грішину?!) душу!"). Справжнє накривало нас хвилями - "втікаймо з Дзиґи! - а заплатити? - сьогодні за все платить Доній!!". Справжнє затоплювало нас - світлинами Ліни, новою книжкою Андруховича/Винничука/Жадана/Карпи, особливими запахами Академії, так щиро і так палко коханої. У нас тодішніх було стільки всього намішано - Києва, Луцька, Хмельницького, України, ефемерної на той час полоністики. Дощів, спальників, наметів, істерик, смсок, Інтернету, обіймів, мого хворого кохання, Тетянчиного хворого натхнення. Ми могли всю ніч слухати малозрозумілі і далеко не найкращі вірші у центрі вереснево-теплого Львова у впертому бажанні виловити щось по-справжньому сильне серед цього всього. Ми так яскраво мріяли тоді! Видива мерехтіли перед очима: квартира-напівмайстерня, писання, фотографія-музика-література-розмальовані стіни-алкоголь-вічна молодість. Ми були зелені, вісімнадцятирічні і безмежно щасливі під своїм синім небом.
І я страшенно, до стискання серця рада, що це було. І я до запаморочення, до шалу й мурашок по шкірі щаслива, що хай зовсім по-іншому, але це триває й досі. Що триває діалог.
Ми дуже змінилися, нас переламало безліч разів з того часу. Змінилися мої хворі кохання, змінилися Тетянчині хворі натхнення. Змінилися мрії-видива, та і музику ми слухаємо зараз далеко не ту, що слухали тоді. А коли востаннє сідали вдвох у потяг - я взагалі не пригадую. Але випливає часом щось у підсвідомості - і згадується, накриває, огортає усю мене дивовижним м'яким теплом. Мені страшенно пощастило, тоді, на нашому першому ще курсі ми так сплелися пальцями й душами. Так сплелися, що написане тоді мною таке банальне "Назавжди разом" досі не втрачає актуальності. Маю щиру надію, що й не втратить уже ніколи.

@темы: музика, дихаю, відчувати життя на дотик, діла душевні

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

В моїй країні відбувається щось дуже нехороше.
Цей закон мене лякає.
w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=4...

@темы: з Україною в серці

---

Ну, власне, мені через місяць двадцять три. І на свій День народження я хочу подарунків.
Ні, не отримати (хоча отримати, звісно, я теж була би дуже нєпрочь). Хочу подарувати вам щось.
Тому присилайте заявки - і 9 лютого матимете від мене подарунковий текст. )
Я можу і хочу написати українською.
Я можу і хочу написати щось російською.
Я можу і хочу написати будь-який гетний орідж чи фік по гп. Будь-які пари, ну?)

Замовлено:
1. Роміона, поствар, постхог, тепло, світло, романс для  in.the.clouds
2. Джинні-Блейз, 7 курс для  super-kaktus
3. ТедоРоза з пєчалью і болью для Юти. Не знаю, чи палучіцця з печаллю і болью, але я спробую.

А щодо того, що хочу отримати я, то
дуже мені би хотілося малюнків/артів/колажів по своїх роботах. у мене завжди були проблеми з візуалізацією. (((

запись создана: 09.01.2014 в 19:52

@темы: пишу, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

А написана для Юти ТедоРоза "Колекціонер" внєзапно переросла в міні-енцу (!!!) російською у співавторстві)))
вот так вот)))

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Мірка-зірка прокидається рано вранці й вважає своїм обов’язком сповістити про це всіх, хто живе у цій квартирі.
Мірка-зірка плаче і вередує, Мірка капризує і дується, заснути вранці знову - то майже нереально. Вона буде вперто стояти на своєму, допоки мама з татом не здадуться і не зроблять так, як вона хоче. "Вона трошки вредна", - проноситься у мене в голові думка, поки я роздратовано перевертаюся на інший бік. "Щось я не дуже хочу мати дітей", - блимає у сонному мозку наступна думка, поки я накриваю голову подушкою. "Ваш рібьонак монстр", - думається мені, коли я приречено бреду вмиватися.
А потім Мірка-зірка підходить до мене, хапає мене своєю крихітною долонькою за палець і тягне за собою гладити кота. І усміхається своїми синіми-синіми оченятами - мені.
Моя племінниця. Моя хресна донечка. Моє крихітне вередливе диво.
Я дуже тебе люблю.

@темы: дихаю, відчувати життя на дотик, опівнічне, Мірка-зірка

---

У мене питання до Вакарчука.
Чуваааак, чого так дорого? ОЕ і Аеросміт - в одну ціну? Ну це ж гон якийсь(((

@темы: музика

---

Для ефемерно присутньої Петренко.
Мені би дуже хотілося писати для тебе твіттер, проте 150 символів мені завжди було замало для вираження думки.
Я читаю твій фейсбук, і мені хочеться завести свій.
А ще я зловила себе на тому, що в мене немає жодного євромайданівського фото.

@темы: витинанки власних думок, діла душевні

---

Я дивлюся на себе в дзеркало і думаю, що я справді дуже гарна.
Відчуття своєї повної досконалості, відчуття своєї повної довершеності, відчуття повної врівноваженості і того, що в моєму житті все йде так, як треба.
У мене є зараз багато відпочинку і багато здорового сну без страшних снів і гарячкових прокидань о четвертій ранку. У мене є зараз робота, яка саме зараз не напружує. У мене є просторе житло і свій куточок, у мене є спогади про навдивовижу теплий новорічний період, коли нам так і не вдалося відчути отого самого свята, проте відчути тепло - вдалося на всі сто. У мене є друзі. Вони чудові.
У мене є чоловік. Я вже й не пам’ятаю, коли перестала називати його "хлопцем", ні, це трошки не те - він і справді мій чоловік, моя опора і моя допомога. У мене є дивовижні спогади про ванну, гарячу воду, піну, відблиски свічок, холодне шампанське і палаючі зелені очі навпроти. Відчуття того, що ти бажана, відчуття власної дивовижної досконалості, краси свого тіла, відчуття того, що він ніколи не проміняє мене на жодну іншу. Бо такої, як я, йому вже більше не знайти.
Мій брат в Україні, і вже завтра він буде у Луцьку разом з дружиною і донькою. У нашій вітальні блимає вогнями ялинка, що змушує забути про те, що надворі у Луцьку - справжнісінький тобі березень. Мені, зрештою, пишеться. Я закінчую "When the Levee Breaks".
У Луцьку тепло, я чекаю на брата, я чекаю на Женю, я чекаю на Різдво і на зустріч зі своїми найкращими в світі друзями, яких не бачила уже дуже давно.
Я дивлюся на себе в дзеркало і думаю, що я дуже гарна.
У мене все добре. Все іде так, як треба.

@темы: опівнічне, діла душевні

---

"Немає майбутнього" - і заплющити очі, стиснути руки в кулаки, закусити губу: витримаєш, витримаєш, витримаєш.
Два слова - а ніби голки в серці. Два слова - а в горлі застрягає якийсь слизький і холодний клубок - ні проковтнути, ні викашляти.
Ти ж знаєш свою мантру. Повторюй її про себе частіше, добре? "Життя триває завжди. І коли тобі дуже погано, воно триває теж. Просто все, що тобі в цей час потрібно – це трішки підтримки. Трішки терпіння. Трішки надії. Трішки любові. І трішки іронії." (с.)
Можливо, це зараз так гостро, бо втома накочується хвилями, солоне море виснаженості захлинає тебе, і замість повітря в легенях - його гірка вода. Можливо, ти відпочинеш - і буде легше.
Це, можливо, тільки зараз ти зовсім не хочеш рятуватися, боротися з цим, боротися з собою, ти тонеш - і хочеш на дно. Там тихо. Там спокійно. Там не треба буде робити вигляд, що все окей.
Невимовлені образи стискають горло зимними слизькими долонями. Хмуришся роздратовано, видихаєш з останніх сил: стримаєш, стримаєш, стримаєш.
Шкода тільки, що тебе знову лишили з цим всім одну, але, зрештою, хіба було колись інакше?
Дихай. Просто дихай.
І про мантру не забудь.

@темы: діла душевні, біль

---

Милий хлопчик з Туреччини попросив мене на Каучсьорфінгу про прихисток у Києві на кілька днів, а я тут сиджу вся в соплях і кашлях(((
Абідно, не зможу чуваку допомогти(

@темы: ...висновків: життя минає...

---

Від нема чого робити вирішила пошукати в мережі фанфіки з пейрінгом Джинні-Сіріус.
І... ААААА!!! АААА!!!! ААААА!!!
Знайшла фанфік. Польською. Судячи з саммарі, сюжет майже один в один з моїм "When the Levee Breaks". Ну, ви шарите, да?)))
По-перше, польські фанфіки - це щось! О_О Так дивно мені читати цією мовою про Гаррі, так дивно! Але і класно водночас.
По-друге, хочу написати автору, але щось ніяк не второпаю, де її імейл.
По-третє, а якою до неї писати? Польську граматику я майже всю забула вже, а хто зна, чи розуміє вона українську-російську-англійську?)

Поціновувачі, дивіться!
Текст називається Dwadzieścia lat wcześniej, автора звуть Elleen.

Summary:

Podczas sprzątania starego mieszkania Łapy Ginny znajduje zegarek, który przenosi ją w czasie dwadzieścia lat wcześniej, do czasów pierwszej wojny z Voldemortem, prosto w ramiona młodego Syriusza. Jak uda jej się pogodzić świadomość nienegocjowalności przeznaczenia z coraz większym przywiązaniem do nowych przyjaciół?

@темы: читаю, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Знаєте, в дитинстві я дуже не любила хворіти. Мої батьки були доволі суворими, і температура у 37 градусів ще не вважалась причиною не іти в школу, тому у мене ніколи не було такого, як у моїх однокласників - коли лежиш вдома тиждень, спиш скільки завгодно і при цьому не дуже-то і погано себе почуваєш. Тому коли я хворіла, то мені і справді було дуже погано і ніякого задоволення мені мої пропуски школи не приносили.
Коли я вчилася в університеті я завжди умудрялась захворіти у такі періоди, коли хворіти не можна. Під час залікового тижня сесії, наприклад. Коли тобі треба здати за тиждень 3 письмові роботи, коли в тебе все ще ідуть семінари, але уже почалися заліки, і всім абсолютно насрать, що у тебе 38.3 і ти не дуже-то на очі бачиш)) Просто збиралися всі сили, просто я закидувалась фервексом і йшла все здавать, бо іншого вибору просто не було. А на другому курсі я злягла з важкою формою ангіни у перший день зимових канікул, шарите?) І всі ці зимові канікули з Новим роком влючно пролежала у лікарні, де мене тричі на день кололи якимись дуже болючими ліками.
Останні шість років я хворію на ногах - або ж у гордій самотності. Я ненавиджу хворіти, бо ж відчуття того, що ти не можеш зробити всього, що хочеться - вбиває. І відчуття непотрібності теж злітає до захмарних висот.
До чого це я... Хворію, власне)) а надворі ж - Євромайдан і революція, і роботи ж з головою і хворіти аж ніяк не можна, та все ж... Температурю другий день.
А ще я знову одна у своїй хворобі і від того сумно.
Зате у мене в голові з’явилась картинка у дев’ятий розділ, де Сіріус несе хвору Джинні на руках до її кімнати з вітальні, де та заснула. А Джинні насправді ніфіга не спить )))
а як ваше здоров’я?)

@темы: ...висновків: життя минає..., опівнічне

---

Па-ра-па-па-пам - восьмий розділ готовий!)
Пішла слухати Океан Ельзи у золотому складі на Майдан )))

@темы: пишу, музика, фанфи, обогі, я тоже це пишу, з Україною в серці

---

Признаюсь, стырила у Альтер, но немного видоизменила, потому что очень редко пишу и представляю себе именно семейную жизнь. Но вот об отношениях напишу все, что только в моей больной голове лежит.
Вы мне - пейринг, я вам - простыню. Помним о том, что шипперю я все, кроме пейрингов со Снейпом и памкинпая Но любимые пейринги вот

тут

Гарри Поттер/Джинни Уизли,
Рон Уизли/Гермиона Грейнджер,
Драко Малфой/Гермиона Грейнджер,
Драко Малфой/Луна Лавгуд,
Лили Поттер-мл/Скорпиус Малфой,
Джеймс Поттер-мл/Алиса Лонгботтом/мл,
Рози Уизли/Тед Люпин,
Виктория Уизли/Тед Люпин,
Флер Делякур/Билл Уизли,
Драко Малфой/Астория Гринграсс,
Сириус Блэк/Алиса Лонгботтом,
Сириус Блэк/Марлин Маккинон,
Сириус Блэк/Джинни Уизли,
Флер Делякур/Виктор Крам,
Дафна Гринграсс/Блейз Забини
Молли Уизли/Люциус Малфой


РАЗДАЮ СЮЖЕТЫ ДЛЯ ФИКОВ, Ы!)))

Роза Уизли-Тед Люпин
Почему-то именно в этой паре я вижу воплощение вечного притяжения между учителем и ученицей. Итак, Тед, красавец-мужчина, только-только закончивший школу Авроров с отличием, но с треском проваливший свое первое же задание - все-таки, убивать преступника при исполнении, даже если он совершил очень серьезное злодеяние и оказался настоящим маньяком, Авроратом не поощряется. Поскольку крестный у Теда все еще Гарри Поттер, в Азкабан Тед не загремел, но из Аврората его благополучно поперли, спрятав материалы дела под грифом "совершенно секретно" и заперев синюю папочку подальше в архив. Когда в двадцать шесть лет понимаешь, что вся твоя карьера потерпела величайший крах, тебе не остается ничего, кроме как пить. На самом деле, Тед не помнит точно, сколько он пил - неделю, месяц? Но одним утром в его старый дом, оставшийся от бабушки, нагрянул все тот же ангел-спаситель Гарри, который уверенно вливает Теду в глотку Отрезвляющее зелье, потом запихивает его в душ, заставляет бриться и приводить себя в порядок, а потом ставит его перед фактом, что с нового учебного года он преподает в Хоге Защиту от Темных искусств.
А Роза, тем временем, начинает свой седьмой год в Хоге. Роза учится на Гриффиндоре, и первое, что приходит на ум, когда смотришь на нее - Роуз очень и очень красива. Длинные рыжие кудрявые волосы, большие синие глаза, милые ямочки на щеках и... и совершенно несносный характер. Даже не то, чтобы несносный, но... Роуз особенная. Своенравная и категоричная, она еще с самого детства знала, чем будет заниматься в будущем. Совсем не научной деятельностью, на которой настаивала мама, совсем не финансами, на что неоднократно намекал папа. Роуз будет художницей.
Она действительно мастерски рисует. Каждый вечер запирается в Выручай-комнате: холсты, краски, кисточки, наброски... и Роуз посреди всего этого великолепия - с собранными в неопрятный пучок рыжими волосами, с горящими от вдохновения глазами, такую худую-худую, такую хрупкую в папиной безразмерной белой рубашке... Роуз рисует: до вступительных экзаменов в Академию искусств остается всего ничего, а провалиться она просто не имеет права.
Роуз проваливает контрольную за контрольной по ЗОТИ. Ей просто плевать. Зачем напрягаться? Для поступления ей ЖАБА по Защите не нужна, так для чего напрягаться? А Тед у нас совсем не блещет терпением... и, конечно же, назначает ей отработку за отработкой.
Уж не знаю, как там у них все закрутится, но закрутится точно. Страстно, резко, больно, нежно - все вместе. И да, мне очень хочется увидеть здесь секс.
Роуз должна узнать от мамы (Герма ведь в отделе магического правопорядка работает, не забываем) о том, что Тед убил человека. Узнать - и принять это. Роуз не будет ужасаться, кивать обеспокоенно головой, пугаться. Убил - значит, так было надо. Она должна Теду поверить. У каждого должны быть свои тайны.
А первый свои настоящий, живой портрет она должна нарисовать к концу учебного года. И это должны быть Ремус и Нимфадора Люпин. Единственный их живой портрет.
Ох, такой сюжет, такой сюжет... Написать никто не хочет?
А, ну и кстати! То, что Тед с Розой спит, еще совсееем не значит, что у нее по ЗОТИ одни пятерки! И идея поддразнивания на уроках при всех, такой-себе разговор-понятный-только-двоим - тоже деталь очень и очень клевая)))
Довольна, Златуш?)

Люмион

На самом деле один из идеальных вариантов Люмиона - это фик "Сон взаймы" автора Arasi. Потому что - путешествие во времени, потому что - Люц не знает, что Гермиона маглорожденная, потому что - на его совести нет еще крови и убийств. В свои семнадцать - Люциус просто красивый, умный и обаятельный молодой человек, парень со своими принципами и своими взглядами на жизнь. Он как раз такой, какого Гермиона смогла бы полюбить.
А что, если развернуть эту историю немного по-другому...
Люциус Малфой, восемнадцатилетний богатый наследник проделывает эксперимент с перемещением во времени. И... попадает как раз в 1997 год.
Что он видит? Страну, погрязшую в войне, разрухе и крови, безумство и одержимость того, кто в его время казался мудрым и авторитетным волшебником, себя самого - изломанного, испуганного, затравленного, своего сына, дрожащего от каждого лишнего шороха и скрипа, измученную и очень постаревшую Нарциссу с больным взглядом и маской спокойствия на лице...
Потерянный и испуганный он совершенно случайно натыкается в одном из лесов (где сам же прячется от своего будущего) на нашу троицу и присоединяется к ним. Конечно, Рон смотрит на него с подозрением. Конечно, Гарри одержим идеей того, что должен уничтожить Волдеморта сам, но Гермиона... пытается помочь.
Люциусу восемнадцать, он попал в свое будущее и понятия не имеет, как попасть домой (всесильный Дамблдор уже полгода, как мертв), доступ к любой литературе для него закрыт - в даже потыкаться в Хог или - тем более! - в библиотеку своего собственного дома необычайно опасно, но судьба милостива - и он встречает девушку, у которой в маленькой сумочке, расшитой бисером, находится своя собственная библиотека. Кто знает, может, Гермиона и взяла с собой какую-нибудь книгу о перемещениях во времени?
Война, погромы и убийства. Холодная злая осень, постоянное недоедание и постоянный страх. И четверо, старающиеся как-то с этим справиться.
К сожалению, эта история не имеет у меня в голове хэппи-энда. Люц должен вернуться домой, в свое время, а место Гермионы - рядом с друзьями, в далеком 1997-98. Но эту войну они должны выиграть вместе.
Любовь во время войны - мотив вечный. Потому что понимаешь, что каждый день - последний, что терять нечего, а завтра может не наступить. Потому что в страшные моменты иногда очень устаешь быть сильной и всемогущественной и хочется почувствовать себя просто девушкой. Испуганной, слабой, усталой. И нужен в такие моменты кто-то, кто сможет прижать к себе сильно-сильно, взять на руки, заслонить своими объятьями от всего мира. Который взвалит на свои плечи твои проблемы и твою боль, который поможет забыть - хоть на минуточку забыть! - о том, что на тебя все надеются, что от тебя чего-то ждут, что ты должна всегда знать все ответы на все вопросы... Просто почувствовать немного теплоты.
Стоит ли мне говорить о том, что, вернувшись в свое время, Люциус Малфой не станет поддерживать Волдеморта? Стоит ли упоминать о том, что это в корне поменяет всю последующую историю?
Но это, как говорится, совсем другая история...))))

@темы: пишу, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Я не знаю, як так вийшло, що я прочитала це тільки сьогодні.
Славко, дякую.

ЗВЕРНЕННЯ ДО МОЛОДИХ. Святослав ВАКАРЧУК

Звертаюся саме до Вас, хлопців і дівчат, приблизних ровесників нашої Незалежності.

До молодих людей, чиє активне життя тільки починається. І буде пов’язане з цією країною. Більшість з Вас тут буде жити, працювати, створювати сім’ї, будувати своє майбутнє.

Звертаюся до Вас — до тих, кому зараз плюс-мінус 20—25. Саме до Вас іще й тому, що не зовсім упевнений, що старше покоління добре почує мене й до кінця зрозуміє.

А от за Вас чомусь я впевнений!

Останні події, які умовно можна об’єднати словом «Євромайдан», спонукають мене поговорити з Вами максимально відверто. Так, як говорять з близькими друзями, віч-на-віч. Називаючи речі своїми іменами. Розуміючи: дещо з почутого може комусь і не сподобатися.

Побачивши те, що сталося в суботу 30 листопада на Майдані, я написав емоційного листа до жителів Півдня і Сходу України. Я справді писав його, стримуючи сльози. І звертався до всіх не мовчати. Не мовчати про те, що сталося в Києві. Про те, що на Сході і Півдні, як виявилось, багато хто чомусь вважав проблемою лише Києва, до того ж штучно створеною все тим же Києвом і Західною Україною.

Я отримав реакцію на свій лист. Багато хто почав наводити мені аргументи.

За і проти вступу в Євросоюз...

Я сидів і думав... До чого тут взагалі Євросоюз???

Невже Ви думаєте, що я не написав би такого ж листа, якби силою розігнали майдан, що стояв за вступ до МС з Росією?

Невже Ви думаєте, що я можу розділяти студентів, побитих кийками «Беркута» на «своїх» і «чужих»?

Невже Ви вірите, що я зміг би мовчати, коли б до в’язниці кинули мирних мітингувальників, які вийшли до адміністрації президента, що мав би інше прізвище або інші політичні погляди?

Невже Ви, молоді люди, справді відчуваєте себе розділеними на Схід і Захід?

Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!

Це Ви на концертах «Океану Ельзи» заповнюєте стадіони Львова і Луганська, Дніпропетровська і Сімферополя, Донецька і Вінниці. Я сам бачив. І Ви бачили.

Це Ви вільно говорите і російською, і українською одне з одним. Я сам чув і розмовляв з вами обома мовами.

Це Ви співаєте Гімн України разом з нашою збірною з футболу, яка теж, нарешті (!!!), повним складом співає його вголос. Я чув це.

Я був поруч з Вами на стадіоні в Стамбулі і гордо кричав «Ура!», коли донецький «Шахтар» виграв Кубок УЄФА. А потім передзвонив директору клубу з пропозицією від «Океану Ельзи» просто, без жодних умов, виступити на привітанні клубу в Донецьку.

Це Ви у Фейсбуці, Твітері і Вконтакті давно розвалили стіну між Сходом і Заходом, яка досі існує між представниками старшого покоління. Я знаю. Я сам спілкуюся з Вами там.

Не Ваше покоління стало солдатами у цьому абсурдному протистоянні. Генерали від політики зробили «гарматним м’ясом» покоління ваших батьків і дідів. Розділяючи і володарюючи відповідно до відомого принципу.

Українська чи російська?

УПА чи Червона армія?

Голодомор?

Тепер черга нової теми:

ЄС — Митний союз?

Але ж найбільше від цієї «війни» страждаєте Ви, молоді люди.

Поки Ваші батьки в кухонних розмовах нападають одне на одного, Ваших ровесників б’ють палицями на вулицях. Б’ють і кидають до в’язниць, не розбираючи, звідки вони і якою мовою розмовляють.

Тих, хто віддає накази, не цікавить, звідки Ви і за кого голосували. Ви для них — так, використаний матеріал. Матеріал для цементування нелюдських законів.

Поки шахтарі з Червонограда й Донецька сперечаються, хто з них більше годує країну, чиновники без переконань і з гербом у вигляді грошових знаків успішно обкрадають і перших, і других.

А щойно напруга спадає — кидають нову кістку погризтися.

Невже Ви справді будете вестися на це?

Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!

Я усвідомлюю, що покоління Ваших батьків залишиться таким як є. Їхні погляди навряд чи сильно зміняться. Але хіба їм розбудовувати нашу країну в майбутньому? Хіба не Ви завтра визначатимете долю України?

Ви, і тільки Ви. Більше нема кому.

Я не знаю, що би роз’єднувало Вас сьогодні. Студентів Харкова і Львова, курсантів Києва і Севастополя. Шанувальників музики з Донецька і Тернополя.

Просто щирих молодих людей. Тих, хто народився в Україні, і тих, хто абсолютно природньо відчуває цю землю Батьківщиною незалежно від місця народження.

У Вас одна Батьківщина — Україна!

Ви просто не маєте іншої Батьківщини.

Ні в минулому, як Ваші діди і батьки, що живуть спогадами та ностальгією.

Ні в майбутньому, як «ваші» політики, котрі тільки й думають, як би вивезти звідси своїх дітей.

Не дайте політикам розвести Вас.

Не дайте кухонним розмовам батьків розсварити Вас.

Не дайте підступним міфам жадібно їсти Ваші молоді душі.

Я бачив Ваші очі!!!! В кожному місті України!!! Вони яскраві! І усмішки Ваші щирі!

Ваша енергія — це те, що об’єднує нас по-справжньому!

Візьміть відповідальність на себе просто зараз — і Ви перетворите цю землю на діамант. Безмежно твердий і невимовно сяючий.

В ЦЕ Я ВІРЮ!

Тільки не мовчіть, заради Бога, не мовчіть!

@темы: музика, з Україною в серці, біль

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Трошки фактів.
Центр Києва оточений "Беркутом" і "Тигром". Підганяють пожежні машини і водомети. Станції метро "Майдан Незалженості", "Хрещатик", і "Театральна" не працюють на вхід і вихід нібито через дзвінок про "замінування". Будівлю КМДА просять покинути жінок та дітей. З прес-центру у Будинку Профспілок виводять наших дівчат-кореспонденток. Священники Михайлівського золотоверхого монастиря обіцяють мітингувальникам захист за стінами храму.
Все дуже схоже на повну бойову готовність.

Янукович пропонує скликати "круглий стіл".

Мені знову дуже і дуже страшно. На Майдані Женя. Я зможу вирватися з роботи лише за годину.

@темы: з Україною в серці

---

Така завірюха у Києві! Ух!
Не те, щоб я дуже любила зиму - це неправда, але я просто надто вже не люблю осінь, тому оцей сніг за вікном для мене - це як остаточна крапка мокрій і холодній порі року.
І якось різко навалилось усвідомлення, що скоро-скоро уже новорічні свята, і пора би вже взяти квитки додому. А після новорічних свят уже не за горами і мій День народження - це ж мені буде 23, здуріти!
У Києві вчора розвалили пам'ятник Леніну, а у мене були на диво спокійні і не дуже політичні вихідні.
Гарного робочого тижня!

@темы: ...висновків: життя минає...

---

П’яно і одиноко.
ну чому ти зі мною не живеш?..

@темы: відчувати життя на дотик, опівнічне, біль