Ночами не спиться зовсім, слухаю Бітлів і не тільки у навушниках і читаю "Дурной пример", який знову-таки підкинула Віка. Потягнуло мене на слешик останнім часом, ги. Бо якось стало сумно від думки, що все хороше гетне я вже перечитала. (((
Я поки що прочитала тільки два розділи, але вже більш-менш уявляю, як там воно все буде розвиватися і чим закінчиться. Але ж не це головне, бо головне, що стиль у автора непоганий. Шкода, що вона пише тільки слеш.
А я, між іншим, дописала-таки четвертий рік у "Сесіях".
А вчора зварганила 12 розділ у "Громі". І помітила, що це рівно половина - лишилося ще 12 розділів і епілог. Перетнула своєрідний екватор. Хм. Текст виходить важкий, у ньому штампів, як гною, і я все намагаюся його вичищати, але не завжди виходить. Зрештою, він мені подобається, цей текст. Там болю багато і страху теж. Там наближається буря, і мої герої на межі сил моральних і фізичних, вони обоє підійшли до межі, за якою - прірва. І це все для них - натягнуті нерви, мов гітарні струни. Чи витримають?
Обогі, це в мене вже щось таке виходить, ніби трейлер ) Я-бо знаю, чим там все закінчиться, придумала те все давним-давно, ще в кінці березня, коли тільки така Герміона і такий Малфой з’явились у моїй голові.

А ще я хочу побажати якомога швидшого видужання Марічці, яка мучиться зі своїми нирками десь у Львові.
Доброго ранку, рібята. Я колись навчуся спати вночі?