Сьогодні мене не покидає впевненість, що все буде добре.
Всі, навіть ті, хто дуже добре знають мене, впевнені - я точно знаю, що все буде добре завжди. Я багато про це говорю, багато про це думаю і багато що для цього роблю. Я зовсім не вмію говорити про власні проблеми, не вмію просити про допомогу і жалітися. І фраза "я справлюсь, це ж я" - вже просто моя візитка. Я ставлю перед собою непідйомні завдання і завжди їх виконую. Але насправді я далеко не завжди впевнена у своїх словах.
Але сьогодні я точно знаю, що все. буде. добре.
Я не знаю, що тому виною. Те, що мені таки дадуть диплом (а десь глибоко всередині, я не вірила у таке шалене везіння)? Можливо, можливо.
Я знаю, що в мене все вийде.
Що цього літа я вступлю на магістратуру. Що ми таки поїдемо на Шипіт і на Світязь з журавлями. Що у мами з татом все обов'язково хоч трошки налагодиться. Що Славкова Оксана народить у вересні йому доньку, а мені племінницю, і пологи будуть легкими. Що мені вистачить сил писати і залишатися справжньою. Що Катя таки згодиться жити з Метром, Машка помириться з Бодьою, а Руслан таки вжениться. І навіть блимає в мозку думка про червоний магістерський диплом, але тут вже я тихенько сміюся сама з себе - заб'ю-бо точно. Що мені вдасться влаштуватися на роботу в школі під час навчання в магістеріумі. Що я не втрачу себе.
Я точно знаю, що все буде. Я впевнена в тому навіть більше, аніж на всі сто.
Життя прекрасне. Я знаю це точно.