Ну і в продовження футбольної теми, трохи ранкових вражень.
Шева і Воронін завершили кар*єру у збірній. Хлопці, я знімаю перед вами капелюха. Ви не просто молодці, ви - це епоха, це моє дитинство. Я пам*ятаю, як Шева забивав Філімонову між ніг, пам*ятаю його голи у Мілані, пам*ятаю занепад у Челсі і нове народження у київському Динамо. Я пам*ятаю, як кусала жовто-блакитний шарф на чемпіонаті світу у Німеччині 2006 року, як просила: "Ворона, Ворона, Ворона, давай же!" Ви дали цій збірній не просто гру, ви дали їй душу. Що би хто там не говорив, Шева - ти найкращий капітан. Ворона - ти добрий нападник. Хлопці, дякую.
Мені приємно отримувати листи від людей із Пітєра, Москви і Тули. Листи, у яких люди кажуть, що "это футбол, случается всякое. но ваших парней я буду уважать. результат, конечно, важен, но не в этом случае. бойцовские качества и желание играть - вот в чем сила. за них не стыдно. выше нос, Вик. я бы ими гордился"
і ними справді пишається вся країна. їм вдячна вся країна.
ми пішли з домашнього ЧЄ, пішли незаслужено. Але чорт із ним. Піднімемося і підемо далі.
Україно, ще раз дякую тобі.