Якось все так закрутилося, що я і забула розказати про концерт Queen, що був у Києві 30 червня.
Да, рібята. Я там була. І це було диво.
Направду, коли Лемберт почав співати перші пісні ми з Женькою почали плюватися ядом і кричать, щоб він не мучив наші вуха. Це було дуже... дуже не так. Можливо, ми надто любимо Фредді. Можливо, він і справді не витягував. Але вже коли з ним почав співати Мей і Тейлор, мене торкнуло. Я відстрибала ці дві години на одному диханні. Я була на концерті Квін, чуваки! Це не повтриться більше ніколи, ви розумієте? Вони дивовижні! Гурт мого дитинства, гурт, на який я ну майже молюся, гурт, що робить ТАКУ музику! Це не передати словами.
Who wants to live forever - і в мене все тіло в мурашках.
I want it all - і я зриваю горло.
Love of my life - і на сцені Фредді, і він ніби поруч, ніби живий. І це мрія.
Another one bites the dust - і ми з Женькою ледве не ґвалтуємо один одну прямо в центрі Києва.
I want to break free - і запальні танці ніяк не хочеться припиняти.
Somebody to love - і я вже майже лечу.
Show must go on - і пальці переплітаються так, що це майже боляче, і очі враз стають вологими.
Bohemian rhapsody - і я стрибаю дикою козою, бо не вірю, що вони все-таки вийшли на біс.
We are the champions - і ми біжимо всі разом Хрещатиком, взявшись за руки.

І це були дві години суцільного музичного оргазму. І мені досі не віриться, що я справді бачила це на власні очі. Це був вибух, це було здійснення неможливого, це був шалений Київ, шалена ніч, шалені танці босоніж під мерією. Це був Queen. І Адам Лемберт не зіпсував каші, насправді
Вони геніальні. Вони неймовірні. Вони найкращі.
Я закохана у їхню музику.
Фредді, мені шкода, що ти пішов так рано.