Я чекаю на нього.
Ми надто давно не бачились - 5 днів, здуріти можна, і як я без нього стільки витерпіла? І у мене всередині все завмирає від цього тягучого, солодкого очікування. Ось він зараз відчинить своїм ключем мої двері, і можна буде його цілувати. І обіймати. Тулитися до нього, пригортатися до нього усім тілом своїм гарячим, торкатися пальцями обличчя і в очах тонути - зелених-зеленучих. Мені солодко і страшно, я не звикла до того. Це не я.
Я сиділа в Луцьку, курила нервово і шепотіла Каті: "Катю, Катю, я себе втрачаю, я в ньому розчиняюся!" Мені тремко і дивно, щось не так зі мною, я хвора ним.
А вчора на балконі Віталя подивився на мене і спитав: "А ти до Жені когось любила?". І я не знала, що відповісти. Не тому, що не знаю відповіді на це запитання, а просто... не знаю, чому про це мене питає саме Віталя, якому я нічого не говорила на ту тему.
Я божеволію, рібята.
І мені це подобається.