Чим ближча людина, тим легше для неї зробити тобі боляче.
Братішка, ти був найдорожчим для мене на цій землі. Ти був для мене всім - ти був частиною мене, я думала, що не зможу без тебе вижити. А, бач, живу. Уже півтора роки як.
Братішка, ти нє прав.
Не смій і слова казати про Женю. Не смій. Бо він кращий за тебе, кращий за кожного на цій землі, він мене врятував, коли тобі було вже відверто похуй, що зі мною. Бо Жені я потрібна, а тобі - ні.
Не смій шутіть свої ідіотські шуткі, не смій. Дай мені жити - без тебе. Мені надто важко було вчитися без тебе дихати, я відривала тебе від себе з м’ясом, я стікала кров’ю з листопада, я помирала в самотності, а ти казав - треба жити далі, забудь. А потім прийшов Женя, обійняв, взяв за руку, притиснув до себе - і я почала оживати. Тому не смій.
Це - моє життя. Це моя любов. Тому не смійте на неї зазіхати, її осміювати, торкатися до неї своїми брудними руками. Моя сім’я - ви єдині, хто знає, як зробити мені боляче. Ви цим користуєтесь, браво!
Я приїхала до Луцька щасливою, закоханою, вільною. За 5 грьобаних днів ви умудрилися зламати це все в мені, дякую.
Я дуже вас люблю. Правда. Але дозвольте любити вас на відстані. Ви не даєте мені дихати, ви найкраще в мені вбиваєте. Лишіть! Його і так небагато!
Мамо, ти нещасна, я стараюсь зробити тебе хоч трохи веселішою, у мене не завжди виходить, вибач. Але і давити на мене цим не треба.
Тату, я не маю, що тобі скзаати.
Славко... я не чекала такого від тебе.

Мені небагато від вас треба. Дайте мені жити, не чіпайте мене, лишіть у спокої. Оце і все.