Я знала, що щось піде не так.
Я з самого початку це знала. Я себе до того готувала, і, як виявилося, не дарма.
Не потрапить Женька до Львова. Не встигне. Цього разу місто Лева буде плакати дощами лише для мене.
Мені і гірко, і терпко, але водночас і дуже-дуже тепло від його слів про те, що сумує, і що йому мене бракує, і що він скучив.
Нічого, дивний мій, нічого. До кінця серпня не так-то вже і багато часу, дотерпимо, дотягнемо, а потім...
Потім буде осінь на двох, буде дихання на двох і Київ - на двох.
Ми сильні. Ми справимось.