На мене напав тотальний грустяк, такий грустяк, що навіть розіл "Грому" не пишеться, хоча вчора його обдумала до найменших дрібниць, прожила його, відчула вже ніби-то той холодний зимовий Менор і Малфоя. Ну що ж не так?
Завтра до Львова. Тепер, коли я знаю, що Жені там не буде, навіть не можу сформулювати чітко - хочу я туди чи ні. Теоретично, повинно бути гарно. Але мені пусто. Я не хочу без нього.
Я хочу курити. Я хочу алкоголю. Я не хочу більше дощу.
Серпень заплутався у моєму волоссі, заплів його дощами і мрякою, серпень злий цього року, я не хочу більше відчувати його на своїй шкірі. Я вже хочу до вересня в обійми, до теплого осіннього Києва хочу. У Луцьку цього серпня немає Каті, поїхав уже звідси Рус, помахавши рукою на прощання, а куми вже давно не можуть зігріти мене. У Луцьку тепер одиноко.
Сьогодні - дванадцяте число, я повернусь - уже буде сімнадцяте. Іди від мене, останній місяцю літа, я не твоя.
Дайте. Мені. Осені.