Уже за кілька годин я поїду до Києва.
Це солодке передчуття - радісне й довгоочікуване - б’ється в мені шаленою пташкою колібрі. Я вже дуже скоро дихатиму на повні груди. Я вже дуже скоро щиро сміятимусь. Я вже дуже скоро буду вільною. Боже, як добре повертатись додому!
Що таке - дім? Місце, де живуть твої батьки? Де на тебе чекають? Де тобі раді? Ні. Дім - це місце, до якого хочеться повертатись.
Мій Київ обіцяє мені пречудову осінь. Він прокрадається у мої сни, обіймає мене руками теплими, шепоче на вухо: "Вже дуже скоро, дуже-дуже скоро..." І я усміхаюсь йому у відповідь.
Цієї осені у Києві буде навчання, будуть друзі, мокрий і жовтий Поділ, буде "Динамо" на Олімпійському, буде "Мафія" у Чорному квадраті. Ця осінь буде наповнена любов’ю, поцілунками, стисканням рук і стукотінням серця. Ця осінь буде просякнута сміхом, веселощами, алкоголем, радістю. П’ята моя київська осінь...
Я дихаю глибоко. Я щасливо всміхаюся. Я їду до Києва.
Життя налагоджується.