Це дивовижне відчуття, коли в твоїй голові нарешті все встає на свої місця.
Після тотального безладу, після параноїдальних думок, після дурних-дурних снів, мізкоїбань і самокопань, після кількох безперервних думок про те, що, може, все не так, я нарешті прийшла до крапки. Ні, рібята, Віталя - це таки не те.
І я нізащо не проміняю Женю на випадковий, хоч і дуже хороший секс. І не тому, що не змогла би його обманювати, не тому, що не готова його втрачати, а тому, що я справді цього не хочу. Мені справді не потрібен ніхто, окрім Жені. Я справді кохаю його.
У голові чисто і прибрано, мені через тиждень стукне двадцять два, і я цілком і повністю задоволена життям. Я все зробила правильно.