ну, власне, написати ГарріПанс повністю я сьогодні не зможу. Ібо зайшов Бодя, і ми попили з ним пивка і потринділи за жизнь, на що вбили кілька годин. Але шо? Але початок покладений, народ!! Початок болісного такого, печально-змученого тексту про післявоєнний синдром з розгубленими і втомленими героями. Він повинен бути хорошим. Я так хочу, щоб він був хорошим!
Агнст, драма, біль, приреченість, палаюча душа. І ще тут повинно бути кохання. Саме те, яке повинне врятувати світ.
Пишеться, люди. Повільно, печально, тяжко, але пишеться.
Привіт, Ґоґвортс, восьмий курс!