Я, власне, повертаюсь у стрій.
Чотири дні повної асоціалізації і повної ізоляції від світу. Я не виходила з дому і не спілкувалась з людьми в живу - тільки Інтернет, тільки хардкор. І знаєте, мені полегшало.
Я тут їм всіляке смачненьке, вожуся зі своїм котом, що будить мене опів на шосту ранку ображеним: "Хазяйко, мені сумно, дай пожрать", я тут сиджу в мережі, дуже продуктивно працюю і багато пишу. Я заспокоїлась. Мене відпустило.
А сьогодні я благополучно думала поїхати на дачу на вєліку. Вийшла з хати, одягла навушники, навіть пісню увімкнула правильну. І тоді до мене дійшло, що рюкзак я забула вдома. І що в рюкзаку ключі. І що я живу на восьмому поверсі. І що двері мої броньовані. І що батьки в Бельгії, і повернуться у вівторок вночі, а всередині кіт, документи, і взагалі, ПАНІКА-ПАНІКА-ПАНІКА. Я подзвонила в МНС, де мене послали і сказали, що нічим не можуть допомогти. Я була така... розгублена, що не знала, куди діти руки. Але тітонька дала мені номер чувака - каже, ти подзвони, він вирішить всі проблеми.
Знаєте, стрьомновато жити зі знанням того, що десь по місту їздить чувак, який за 5 хвилин може відчинити будь-які двері. Будь-які. Будь вони хоч вісім разів броньовані. І ціна питання - усього-то 300 гривень.
Але - все добре, що добре закінчується. Я тепер сто вісімнадцять разів перевірятиму, чи не забула ключі, виходячи з дому)))
А завтра - вихідний, і можна поспати довше, а потім взяти-таки вєлік і поїхати-таки на дачу, вона ж від мене нікуди не втече. І написати ще трошки фанфіків. І взяти собі на замітку "Скотт Пилигрим против всех" - доволі скептично ставлюся до нього уже, бо ж за коміксом зняте кіно, хочааааа. А раптом таки все мені піде. А в холодильнику ще є пляшка пива, і це теж не може не радувати.
Все по-трохи стає на свої місця в моєму житті. Може, мені просто потрібно було трошки тиші й спокою?
Усім гарної ночі, а я втікаю в ліжко читати "Дівчину з тату дракона".