"Люба Друг,
Мушу визнати, що останнім часом поводив себе як дуже і дуже поганий товариш. Будь ласка, не сердься на мене і не май довго кривди: мені потрібен час,аби звикнути до нового способу життя, в якому час витрачається не на те, на що плановано чи хотілося би.
Я сподіваюся, ти в порядку. Я - так.
З любов'ю,
А."
Я не знаю, чому мені стало так неприємно. Я не сердилась на нього і не ображалася, я правда не особливо запарювалась тим, що ми не зустрілися оце недавно. Я звикла до такого, зрештою. Але цей лист... Він мені чомусь схожий на офіційні запити з уточнювальними запитаннями, які НБН відправляє різним там депутатам. Так, ніби зовсім чужі люди.
І хочеться вірити, що це я все собі вигадала, і що йому і справді не байдуже і що...
Мені дуже хочеться розплакатися зараз.
Бо він - це єдине "назавжди", в яке мені все ще дуже хочеться вірити.