Він з тих архаїчних чоловіків, поряд з котрими хочеться бути жінкою. Саме жінкою, а не залізною леді й всемогутньою дамою. Не хочеться вирішити усю на світі проблеми самотужки, не хочеться тримати небо на своїх плечах, не хочеться бути всесильною.
А деколи хочеться просто розплакатися по-дитячому, згорнутися клубочком у нього на колінах, аби пестив волосся і шепотів усілякі дурниці.
І я все зроблю сама, усе зможу й усього досягну, бо точно знаю, що в мене є міцне плече поруч. І точно знаю, що якщо впаду, ненароком оступившись, він подасть мені руку. А якщо зовсім зіб'ю ноги в кров, то понесе на руках.
Він з тих архаїчних чоловіків, з якими я можу дозволити собі бути втомленою, виснаженою і злою. Він з тих архаїчних чоловіків, з яким хочеться бути лагідною, ніжною, теплою. З якими хочеться ховати усі свої колючки, щоб ненароком не подряпати.
Він з тих чоловіків, з якими хочеться бути справжньою. І це, либонь, чи не найбільша цінність.
Дякую.