Я весь вечір думаю: чому ми з Женею так притягуємо незнайомих людей?
Колись стояли на вокзалі, говорили про щось своє. Підійшов дядько, всміхнувся так широко-широко, каже: "Любіть один одного, бо любов - це прекрасно!". Чи в Кам’янці підійшла жіночка - поцілуйтеся, ви такі гарні, аби ви тільки знали!
Ми ніколи не знаємо, як на це реагувати. Тушуємось. Говоримо щось типу "ееее... дякую..." Ну бо як інакше на це ззреагуєш?!
Ми сьогодні за 400 кілометрів один від одної. Ми сьогодні спимо нарізно, та й думаємо, швидше за все кожен про своє. А все одно - так тепло-тепло, як його згадаєш. Ми майже два роки разом. Здуріти можна, стільки не живуть.
Не відпускай сьогодні мої пальці ні на мить.
Коли з тобою, то моє серце не болить. (с.)