Нерозділені кохання - це завжди гірко.
Я, знаєш, завжди закохуюсь з першого погляду. От, буває, побачу - і розумію, все пропала, у мене дуже великі проблеми. Так було і з Києвом.
Я закохалась у нього в день свого шістнадцятого дня народження. З низького темного неба падав мокрий сніг, погода була просто бридотна - а я дивилась на це місто широко розплющеними від захвату і якогось дивовижного відчуття піднесеності. Для мене Київ завжди був одним - свободою. Смак Києва - смак свободи, і це найсмачніше з усього, що я пила за все своє життя.
Я прожила в Києві шість років. Важких, часами - просто нестерпних. Проте деколи - піднесених, щасливих, усміхнених. Я любила його, а на взаємність тоді було плювати. Мені не потрібен був ніхто, крім мого великого, мого надійного, мого вільнолюбного такого міста. Я так любила його, як вміють любити тільки жінки - самозречено й захлано, віддаючись місту доостанку, і вимагаючи від нього мінімум. Чи то лиш мені здавалось, що мінімум?
Коли в закоханих починаються відкриватися очі? Мабуть, з початку отого самого "справжнього подружнього життя". Мій Київ, так трепетно і так палко коханий, почав викидати коники, боляче б'ючи мене своєю байдужістю. Усе навалювалось заразом, та зазвичай все мало одну і ту ж причину - мені вічно не було де жити. З житлом катастрофічно не щастило усе моє київське життя, за шість років я змінила 7 помешкань, постійні переїзди виснажували, проте я судомно хапалася за руку Києва, вперто не бажаючи помічати, що він роздратовано висмикує свою долоню з моїх побілілих пальців.
З часом він почав бити ще сильніше - постійно не вистачало грошей. Постійні розтягування двадцятки до стипендії/зарплати, постійні думки про те, що треба заплатити за світло і воду, постійні пошуки додаткових халтур, недосипання - і відчуття самотності, те, що переслідує мене ще, мабуть, з дитинства. Після смерті бабушки і від'їзду з Києва брата це стало чи не лейтмотивом, одинокість жила в мені - і я нічого, зовсім нічого не могла з цим зробити. Мені було важко.
Рік тому все, здається. почало налагоджуватись - з'явилась добре оплачувана робота! Проте я все одно встигла змінити два помешкання - одне навесні, інше - на початку літа. З житлом нещастило й далі. Але я кохала. У мене ще були сили думати про те, що все якось налагодиться, все якось зв'яжеться, все рано чи пізно буде добре, я ж сильна, я витримаю, а разом з Києвом ми зможемо все!
Взимку почав дертися вгору долар - у мене нарешті з'явились вільні гроші! З'явились думки про Грузію чи Європу влітку, з'явились можливості думати і відчувати все інакше, життя налагоджувалось - аж поки Аня зі Стальним не сказали в травні, що збираються з'їжджати - а ти, люба, шукай нову квартиру.
Я борсалась в пошуках житла місяць. Квартири на Сландо пропонували мені які завгодно варіанти, але розпач хапав за душу все сильніше й сильніше - дорого! Знову треба буде заплатити за два місяці наперед, та ще й комісію агентству відгрохати. Долар тримається на стабільних 11 гривнях - дешевшого житла за 2,5 тисячі+ комунальні - у межах більш-менш близького району міста знайти нереально. Сім з половиною тисяч заплатити одразу. І ще три - щомісяця. Про якесь там відкладання можна забути. І про Європу разом з Грузією теж.
Знаєш, будь-яке кохання, навіть найбільше і найщиріше, яке тільки може бути, завжди висушує душу. Коли це кохання нерозділене, душа в'яне швидше. Нав'язливе з Земфіри стукає в голові - я стала старше на жизнь, наверно, надо учесть...
Я втомилась. Це місто, так щиро і так безнадійно мною кохане, зовсім не хоче, щоб я в ньому жила. Воно відштовхує мене, повертається спиною, втомлено кривиться на будь-яке проявлення ніжності з мого боку.
Це, знаєш, як Герміона з Драко у "Громах". Мабуть, брехати собі, що це буде вічно було неправильно. Мабуть, треба набратися сили і припинити це все. Я і будь-яка закохана жінка, я не можу терпіти зневажливе ставлення до себе вічно.
Ми думаємо переїхати до Львова. Я не люблю міста Лева, ти ж знаєш. Але моя мама колись казала, що треба жити не з тим, кого любиш ти, а з тим, хто любить тебе. Бо той, хто любить тебе, ніколи не завдасть тобі болю, а той, кого любиш ти, тільки тим і займатиметься. Моя мама мудра жінка. А Львів мене ніби любить. Хоч теж, на жаль, нерозділено.
Якщо вся наша чудо-ідея вигорить, якщо Женя знайде роботу в Львові, якщо йому вдасться вступити на магістеріум до Львівської політехніки, якщо у на все вдасться, і наприкінці серпня ми почнемо пакувати клунки для переїзду на 500 кілометрів західніше, Марічко, люба моя, допоможеш нам знайти якесь страшенно концептуальне житло в старому районі з ідеальним поєднанням ціна/якість?
Закохана жінка, доведена до відчаю, здатна до доленосних рішень.