...І тут заходить хтось із наших і починає говорити про політику. Мовляв, усі ми різні, в нас різні погляди, але всі ми любимо цю країну, ну і так далі. І все закінчується. Себто, починається. Починається політика. З усіх нас лізуть наші гасла, стереотипи, страхи та образи. Такі речі важко зупинити, вони виходять із тебе, наче біси, говорять тобою, керують твоїми рухами, проступають в твоїх очах. Не певен, що такими розмовами можна когось у чомусь переконати, не певен, що вони можуть заспокоїти чи врівноважити. Скоріше, це таке постійне занурення всередину себе, видобування власних аргументів, демонстрація власної правди, покладання на емоції, нерви та розпач. Розпач від неможливості переконати всіх у своїй правді, розпач від власної безпорадності, розпач від неможливості порозумітись. Завжди так і буває – поєднує музика, поєднує поезія, а ось політика не поєднує. Навіть якщо ти переконаний, що правда на твоєму боці.

(с.) Сергій Жадан