ниття. не читати даліОдне з найстрашніших відчуттів - відчуття зради собі.
Я завжди думала, що в мене все буде інакше. Що я не буду гнути спину на ненависній роботі, аби тільки було що їсти, не буду трястися над грошима і не буду ставити їх у центр свого світу. Я завжди думала, що я ніколи нікому не дозволю розмовляти зі мною по-хамськи, що власну гідність я збережу в будь-якому разі. Я завжди думала, що не дозволю собі жити за графіком робота-дім-робота, не дозволю собі тягнути день у день цю рутину, а раз на рік дозволяти собі на два тижні їхати до моря. Я завжди думала, що буду жити, а не існувати.
Я мріяла, що в моєму житті буде багато музики, багато писання і багато подорожей. Там, у моєму уявному майбутньому, повинно було бути багато сміху, друзів, якогось алкоголю, раптових рішень, несподіванок, листівок батькам з різних куточків країни і континенту. Там мало бути місце для хороших книжок, дивних знайомств, сигаретного диму й улюбленої праці.
Мені двадцять три. Я живу з котом і чоловіком, рахую гроші й терплю істерики й приниження на роботі. Мені двадцять три - у мене немає часу на те, щоб відчувати життя наповну, я майже не виходжу з дому, і востаннє дозволяла собі мандрівку ще влітку. Мої друзі лишились у іншому місті, я ненавиджу свою роботу, і кожного робочого дня прокидаюсь з гидким гіркуватим присмаком у роті - я мушу працювати. Бо мені там платять, і плаять непогано, а треба чимось платити за квартиру і щось їсти, треба відкладати гроші на навчання, треба підлаштовуватись під такий негнучкий світ. Стискати зуби, іти на компроміси, відступати, поступатись своєю гідністю і своєю правдою - і ледь не на стінки дертися від відчуття повної огиди до себе. Продалася. Прогнулась. Стала ґвинтиком у системі, і система з задоволенням проковтнула тебе, навіть не поперхнувшись. Зрадила собі.
Колись я хотіла поїхати в Індію через Непал, Бутан і Тибет.
Тепер лишається тільки зневажливо пхикати й змусити себе перегорнути сторінку. Я ніколи не була вище Карпат, а безробітним батькам потрібна допомога, а завтра треба щось їсти, а 10 числа платити за квартиру. Я мала почати відкладати гроші на університет ще минулого місяця, але не впевнена, що викрою кілька тисяч і цього.
Я щось втратила, втратила щось важливе, можливо навіть необхідне. І, здається, втратила безповоротно.