На роботі твориться такий якийсь адовий піздєц, що мені більше за все хочеться на ручки.
Я сплю і працюю, працюю і сплю. Ще деколи - але насправді дуже рідко - їм. Ще деколи заповзаю до Жені на коліна і нию, розмазуючи соплі-сльози, про те, як мене все дістало і де я бачила свою геніальну кар’єру і як я хочу не працювати більше жодного дня в своєму житті.
Але - що толку ревти і нити, змінити все одно нічого не можна, і це якась безвихідь)
Зате у четвер я їду до Одеси, і там буде тепло і буде море, якого я не бачила вже - о горе мені! - цілих майже 4 роки) Там буде концерт "Пятніци", там буде внєзапно багато друзів, там буде майже три дні відпочинку і релаксу і ще один день роботи.
Я знову сіла за вишивання, і знову засумувала, прикинувши, що мені його ще кууупу треба зробити.
З Беліва не читала жодного тексту, у мене тупо не вистачає на це часу і бажання.
Тепло все ніяк не приходить до Львова, це якась така печаль, що аж серце щемить.
Як справи у вас? Розкажіть, поки я пишу новини про Лубківського і СБУ)