Колись, у листопаді 2013-го, ми стояли на Майдані. Ще не було тоді побиття студентів, ще не було першої крові, ще навіть мітинга першого не було. Нас було небагато, людей 300, була пізня ніч, і ми пили коньяк разом з нинішнім генпрокурором ЮрьВітальовичем і думали про головне. "Якщо в неділю на вулиці не вийде 50 тисяч чоловік, продовжувати немає сенсу, - сказав ЮрьВіталіч тоді. - Якщо на вулиці не вийде 50 тисяч чоловік, значить, український народ ще не готовий".
Через три дні, у неділю, на вулиці вийшли 100 тисяч, і почалося нове життя. Те, в якому уже не було дороги назад.
Ці вихідні для Білорусі і Росії були не найлегшими. Вся стрічка фейсбука в фотографіях і відео, у повідомленнях про затримання і побиття, про кийки і ОМОН. Це все якось так знайомо, що серце стискається.
Проте...
У Києві мешкає приблизно 5-6 мільйонів, у Москві - 12-13. За формулою ЮрьВіталіча для того, щоб починати студентський київський страйк треба було мінімум 50 тисяч. Для Москви знадобиться уже повноцінних 100.
Сьогодні їх було 8 тисяч. Їх побили кийками, запхали в автозаки й налякали статтею за екстемізм. Чомусь мені здається, що реакції не буде.
Мабуть, Москва й Мінськ ще не готові. Мабуть, їм треба ще трохи часу.
З іншого боку, сьогодні на вулиці вийшли старшокласники. Юнацький максималізм і бажання справедливості - революції починалися і з меншого.

Доброї ночі! Слухайте Ляпіса, він багато у чому правий.