У мене зараз дуже багато чого нового.
У мене нове (старе місто). Мені все ще не віриться, що я сиджу в Луцьку ось уже більше місяця, я так довго тут не була чорт зна з якого часу. Жити в Луцьку дивно. Тут тихо і тухло, дуже розмірено і дуже насичено водночас. Зараз у мене час для себе, коли роботи не дуже багато, і робити особливо нічого. Зараз час попідтягувати усі хвости, для яких не було часу увесь останній рік. Зараз час спокою і меланхолійної нудьги, але і це час до часу потрібно, правда?
У мене нове прізвище. До нього важко звикається, я постійно перечіпляюсь через нього, коли мені треба десь представлятися. Тому в документах я уже Білявська, у лікарняних картках ще Димарчук, а за відчуттями зависла десь посередині. Мені дивно підписуватися по-новому і дивно заповняти анкети, але мама впевнює, що це минеться через рік-два.
У мене нове відчуття часу. Я рік жила тим, що буде "після весілля". І от "після весілля" настало, і тепер треба зібратися і вирішити усі заплановані справи.
У мене нові плани. У кінця серпня я їду тестити безвіз до Австрії, Словаччини і Угорщини, у кінці вересня, сподіваюсь, полечу на Тенеріфе (і це дуже дивно, бо я ніколи не мріяла про Канарські острови), а уже після Тенеріфе вирушу в Індію. Нарешті.
У мене нова зачіска. На весільних фото я все ще маю кучері, але фактично через день я обстригла все коротко-коротко, так коротко, як не було, здається, ніколи. Для 38-градусної спеки саме те, що треба.
Я звільнилась з однієї роботи і, швидше за все, через місяць звільнюся з іншої. Зараз мені хочеться трохи відпочити, полежати в ліжку і поплювати у стелю, спакувати наплічник і гайнути в гори, взяти кілька євро і поїхати до Відня попити кави. Я менш за все хочу зараз писати щось робоче, я явно відчуваю, що втрачаю так час і що воно того не варте. Це був хороший і зручний варіант для того, щоб заробити гроші, проте зараз я вже маю того досить. Я хочу перерву. Хоча б на півроку-рік.

Дуже дивні відчуття. Літо вже закінчується, а у мене все тільки починається.