Сірий, мокрий, злий Київ навалився на мене в метро о восьмій ранку. Я вперше за все своє життя дуже, дуже, дуже, ну дуже не хотілося туди їхати.
Це були чарівні, чудові, фантастичні вихідні. Це був вибух. Це було щастя.
А почалося все з того, що коли ми загрузилися в чарівний поїзд Київ - Чоп, то виявилося, що на концерт до Тернополя їде вся столиця. У нашому, здається, в файному місці не вийшло людей троє. І у поїзді ми не спали. Ну, тобто, я не спала. Зовсім. Бо спочатку було пиво, тусіво, колективні співи Бітлів і проча весела заваруха, а потім, коли всі нормальні люди вже розгріблися по своїм полицям, ми з Женею вирішили пагаваріть за жизнь. А потім він заснув, а я... а я як завжди))
Ми вигріблися на перон Тернополя о 6.20 ранку. Навколо - темрява, хоч око виколи,темна ніч і ні однієї зірочки. Тому наша банда - семеро з половинкою дибілів - пішла валацатись незнайомим містом у темряві. А потім... а потім ми зустрічали світанок на Тернопільському міському озері. І це було щось. Я так давно такого не відчувала. Це спогад для Патронуса, чесно.
А потім.. потім був день, проведений у Тернополі. День, після безсонної ночі, день, в якому було багато кави, сміху, прогулянок. Було багато архітектури, друзів, планів. Ми з Женею навіть у Краєзнавчий музей сходили, гиги
просвітились культурно 
І в кіно пішли подивитися на "Духless". І навіть не зважаючи на банальність історії, у мене все одно не було відчуття дарма проведенного часу.
А потім... потім був ОЕ. І тут уже слова зайві.
Ми були мокрі від дощу, ми були захоплені від світу. Вакар дав нам стільки енергії, що я відстрибала дві з гаком години на одному диханні. Це було прекрасно.
А потім Женя якимось дивом роздобув мені автограф Дениса Глініна
)))))))))))))))))))))))))))))))))))))))
А коли ми вже чекали на вокзалі зворотнього поїзда на Київ, прямо біля нас пробіг Пєтя Чернявський. Він разом з нами до столиці їхав))))))))
Життя прекрасне, рібята.
Пізніше буде ще пост з фото-звітом, але зараз я не маю на це сили.
Тернопіль, ти прекрасний! Я щаслива.
Це були чарівні, чудові, фантастичні вихідні. Це був вибух. Це було щастя.
А почалося все з того, що коли ми загрузилися в чарівний поїзд Київ - Чоп, то виявилося, що на концерт до Тернополя їде вся столиця. У нашому, здається, в файному місці не вийшло людей троє. І у поїзді ми не спали. Ну, тобто, я не спала. Зовсім. Бо спочатку було пиво, тусіво, колективні співи Бітлів і проча весела заваруха, а потім, коли всі нормальні люди вже розгріблися по своїм полицям, ми з Женею вирішили пагаваріть за жизнь. А потім він заснув, а я... а я як завжди))
Ми вигріблися на перон Тернополя о 6.20 ранку. Навколо - темрява, хоч око виколи,темна ніч і ні однієї зірочки. Тому наша банда - семеро з половинкою дибілів - пішла валацатись незнайомим містом у темряві. А потім... а потім ми зустрічали світанок на Тернопільському міському озері. І це було щось. Я так давно такого не відчувала. Це спогад для Патронуса, чесно.
А потім.. потім був день, проведений у Тернополі. День, після безсонної ночі, день, в якому було багато кави, сміху, прогулянок. Було багато архітектури, друзів, планів. Ми з Женею навіть у Краєзнавчий музей сходили, гиги


І в кіно пішли подивитися на "Духless". І навіть не зважаючи на банальність історії, у мене все одно не було відчуття дарма проведенного часу.
А потім... потім був ОЕ. І тут уже слова зайві.
Ми були мокрі від дощу, ми були захоплені від світу. Вакар дав нам стільки енергії, що я відстрибала дві з гаком години на одному диханні. Це було прекрасно.
А потім Женя якимось дивом роздобув мені автограф Дениса Глініна

А коли ми вже чекали на вокзалі зворотнього поїзда на Київ, прямо біля нас пробіг Пєтя Чернявський. Він разом з нами до столиці їхав))))))))
Життя прекрасне, рібята.
Пізніше буде ще пост з фото-звітом, але зараз я не маю на це сили.
Тернопіль, ти прекрасний! Я щаслива.