Дуже важко пояснити, що таке Шипіт тим, хто там ніколи не був. Мабуть, для кожного Шипіт свій.
Для мене Шипіт - це повітря. Це ковток крижаного гірського повітря, такого п'янкого, що збиває подих, такого потужного, що в ньому захлинаєшся. Шипіт - це, перш за все, гори.
Як довго я не була в горах? Як довго я не була в Карпатах? Зараз навіть здається, що не була там вічність. Я не була там надто довго, так довго, що тільки хапаюся здивовано за голову - як же я змогла так довго дихати без них?
Шипіт - це гори, це небо, це повітря. Це пекуче сонце й суворі хмари, це відблиски багаття у рідних очах й чорні від чорниці руки, це трави, що сягають пояса, це стільки свободи, що хочеться кричати. Це крижані обійми Шипітського водоспаду, зимна вода на шкірі, вітер і краплі, краплі, краплі... Шипіт - це тримати за руку й грітися в обіймах, це сміятися з жартів і співати під гітару, це лежати горілиць на землі й тонути в синьому небі. Шипіт - це ніч і близькі зорі, це алкоголь, що обпікає горло й зігріває тебе зсередини. Шипіт - це, зрештою, друзі. Дивні, дикі, п'яні, смішні, шалені - мої друзі, з якими хочеться розділяти такі моменти. Шипіт - це ватра. Це вогонь, що обпалює, дихає на тебе гаряче й палко, це стовб іскор, що зривається до небес, це бій барабанів, що співпадає зі стуком твого серця. Це люди - вільні, захоплені, щасливі. Люди, які хоча би зараз, хоча би в цю хвилину не думають про погане.
Шипіт - це музика. Це стільки музики, що в ній купаєшся, ніжишся, пливеш, стільки музики, що вона завойовує тебе всю, нокаутує, і ти вже не можеш звільнитися від її магії. Це гітари, барабани й бубни, це флейти, скрипки, окарини, це голоси - жіночі й чоловічі, - що сплітаються в один надзвичайно потужний і сильний голос, і цей голос всотується в твою шкіру, дістається аж до серця, хапає його так міцно, що серце - ошаліла від волі пташка - б'ється об ребра, прагнучи вирватися й лишитися тут назавжди.
Шипіт - це кохання. Гарячі руки й запалені очі, жаркі поцілунки й переплетіння пальців, його губи на моїй шкірі, долоні - шерхкі й загрубілі, доторки, жар. Це відчуття, що він - мій, а я - його, відчуття того, що ми не просто разом, ми - одне. Зрештою, дотракійці вірять, що все найважливіше в цьому житті відбувається під відкритим небом.
Шипіт - це відпочинок від брудного й запиленого Києва, від метушливого й сірого натовпу в метро, від напруги довгого робочого тижня й власних важких думок, що висіли гирями на шиї, тягнучи донизу.
Шипіт - це країна, де ночує сонце.
Я буду сумувати за тобою, Шипоте. Чекай мене наступного року.
Воловець, ранкові прокидання, в очікуванні київського потяга
крижані обійми Шипоту
наша з Женькою чергова невдала фотка
у передчутті
Шипіт, місце, де хочеться дихати
Ватра. Вогонь моєї душі
Ватра. Воля
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло (с.)
п.с. За фото дякую Олі Стальській та Галі Марченко.
Для мене Шипіт - це повітря. Це ковток крижаного гірського повітря, такого п'янкого, що збиває подих, такого потужного, що в ньому захлинаєшся. Шипіт - це, перш за все, гори.
Як довго я не була в горах? Як довго я не була в Карпатах? Зараз навіть здається, що не була там вічність. Я не була там надто довго, так довго, що тільки хапаюся здивовано за голову - як же я змогла так довго дихати без них?
Шипіт - це гори, це небо, це повітря. Це пекуче сонце й суворі хмари, це відблиски багаття у рідних очах й чорні від чорниці руки, це трави, що сягають пояса, це стільки свободи, що хочеться кричати. Це крижані обійми Шипітського водоспаду, зимна вода на шкірі, вітер і краплі, краплі, краплі... Шипіт - це тримати за руку й грітися в обіймах, це сміятися з жартів і співати під гітару, це лежати горілиць на землі й тонути в синьому небі. Шипіт - це ніч і близькі зорі, це алкоголь, що обпікає горло й зігріває тебе зсередини. Шипіт - це, зрештою, друзі. Дивні, дикі, п'яні, смішні, шалені - мої друзі, з якими хочеться розділяти такі моменти. Шипіт - це ватра. Це вогонь, що обпалює, дихає на тебе гаряче й палко, це стовб іскор, що зривається до небес, це бій барабанів, що співпадає зі стуком твого серця. Це люди - вільні, захоплені, щасливі. Люди, які хоча би зараз, хоча би в цю хвилину не думають про погане.
Шипіт - це музика. Це стільки музики, що в ній купаєшся, ніжишся, пливеш, стільки музики, що вона завойовує тебе всю, нокаутує, і ти вже не можеш звільнитися від її магії. Це гітари, барабани й бубни, це флейти, скрипки, окарини, це голоси - жіночі й чоловічі, - що сплітаються в один надзвичайно потужний і сильний голос, і цей голос всотується в твою шкіру, дістається аж до серця, хапає його так міцно, що серце - ошаліла від волі пташка - б'ється об ребра, прагнучи вирватися й лишитися тут назавжди.
Шипіт - це кохання. Гарячі руки й запалені очі, жаркі поцілунки й переплетіння пальців, його губи на моїй шкірі, долоні - шерхкі й загрубілі, доторки, жар. Це відчуття, що він - мій, а я - його, відчуття того, що ми не просто разом, ми - одне. Зрештою, дотракійці вірять, що все найважливіше в цьому житті відбувається під відкритим небом.
Шипіт - це відпочинок від брудного й запиленого Києва, від метушливого й сірого натовпу в метро, від напруги довгого робочого тижня й власних важких думок, що висіли гирями на шиї, тягнучи донизу.
Шипіт - це країна, де ночує сонце.
Я буду сумувати за тобою, Шипоте. Чекай мене наступного року.
Воловець, ранкові прокидання, в очікуванні київського потяга
крижані обійми Шипоту
наша з Женькою чергова невдала фотка
у передчутті
Шипіт, місце, де хочеться дихати
Ватра. Вогонь моєї душі
Ватра. Воля
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло (с.)
п.с. За фото дякую Олі Стальській та Галі Марченко.
-
-
12.07.2013 в 10:52-
-
13.07.2013 в 18:55