Період радянщини багато в нас вкрав. Усі зазвичай починають говорити про самосвідомість, мову й літературу, але мені здається, що головне навіть не це. Я, звісно, дуже шкодую, що Стус помер у таборах, а Хвильовий вчинив із розпачу самогубство, тут мені ідеться про те, що їхні тексти до нас дійшли. Не одразу, окей, але ми мали змогу їх читати, їх вивчати, ними захоплюватись.
Роки в Радянському Союзі вкрали у нас архітектуру.
Як не крути, але українські міста переважно лишаються потворними. Поруйновані під час Першої та Другої світових воєн, спалені й всипані віспами від бомб, вони молили про відбудову. І їх було забудовано хрущовками.
Врешті, це рішення було мудрим - з економічної точки зору. У Хрущова була бідна країна, де 80 відсотків населення не мало, де жити, і цю проблему треба було вирішувати. Хрущовки вирішували її блискавично - це був цілком прийнятний варіант. Однотипні забудови заполонили міста великої і такої різної країни, люди радісно вселялися у нові помешкання, втрачаючи голови від такого простого щастя, як власний туалет. Хрущов був певний, що це - тимчасовий захід, треба було трошки почекати - рівно до того моменту, коли прийде світле комуністичне майбутнє - і радянська влада забезпечить своїх громадян комфортрнішим і зручнішим житлом! От тільки роки йшли, а комуністичне майбутнє лишалось десь далеко-далеко попереду.
Люди жили, народжували дітей, діти виростали і народжували своїх... Я також виросла у двокімнаткій хрущовці - нас жило там п’ятеро. Це були дивовижні часи, коли у двох сусідніх будинках ти знаєш абсолютно кожного мешканця, коли через тонку стінку ти чуєш, як дядя Валєра у сусідній квартирі розказує тьоті Галі про свій робочий день, коли ти серед ночі з усіх сил намагаєшся ігнорувати шурхіт і скрегіт батьківського ліжка - мама не раз сміялась, згадуючи оте саме "життя на сцені". Коли мені було чотирнадцять і я поверталась з невдалого побачення, я лягала у ліжко і чекала, поки заснуть батьки - і лиш тоді могла дозволити собі таку розкіш, як сльози. мій двадцятирічний брат неперестанно сварився з бабцею, якій заважало світло його монітору вночі. Це були дивовижні часи - і я згадую їх з надзвичайною теплотою. Але я не хотіла б знову жити там, на Грушевського, 27.
Українські міста перетворились на одноманітну протяжність спальних районів, обшарпаних стін, панельних стін. Це як у Гришковця, знаєте? "Даже если ты не был ни разу в Челябинске или Омске, а побывал в Перми, или живешь в Новокузнецке… ты знаешь ВСЕ и про Челябинск, и про Омск… Подробно!"
Саме тому в українців є міф Львова. Місто Лева, що зберегло хоча б у центрі середньовічність, притягує жителів моєї країни з невимовною силою. УЛьвові все інакше. Там, звісно, усі без виключення розмовляють українською. Львів зберіг атмосферу іншої культури, яка не має нічого спільного з СРСР. Кожен пересічний львів’янин за замовчуванням є інтелігентом, розмовляє з легким польским акцентом і в будь-яку мить готовий пригостити тебе, заїжджого туриста, філіжанкою найсмачнішої у світі кави або келішком червоного вина, що з 1896 року зберігалося у дубовій діжці в просторому погребку. У Львові не може бути несмаку, бо Львів сам по собі - еталон вишуканості. Львів’яни абсолютно точно розуміються на музиці, літературі, геополітиці й економіці. Вузенькі вулички, мощені бруківкою, приховують безліч таємниць. Будиночки пригортаються один до одного, збиваються в купочку і дивляться на тебе, приховуючи мудрість століть. Львів вражає, бо він не такий. Він інший. Він - як Рівенделл у Толкієна, а львів’яни - як його ельфи. У них усе найкраще, тому вони завжди виглядають трохи пихатими.
Львів, звісно, також на 80 відсотків складається з тих самих хрущовських і пізніших забудов, львівські гопніки не відстають від київських, а слухають там ту саму попсу, що і в Донецьку, але це нікого не цікавить. Львівський залізничний вокзал переносить тебе у інший світ, як тільки зіскакуєш зі свого поїзда.Львів - це маленька українська європейська мрія. Він дарує надію на інше життя. і ми з радістю цю надію приймаємо.
Я поки не знаю, як мені житиметься у цьому місті-музеєві, де туристи безперестанно бігають групками, де спалахи фотоапаратів можуть засліпити того, хто до нього не звик, де у кав’ярнях ціни доволі таки київські. Я ще поки взагалі мало що знаю - можливі варіанти крутяться в моїй голові, не бажаючи впорядковуватись у який-не-який каталог.
Мій Львів наздожене мене уже за два тижні. Починається моя двадцять третя осінь.
Роки в Радянському Союзі вкрали у нас архітектуру.
Як не крути, але українські міста переважно лишаються потворними. Поруйновані під час Першої та Другої світових воєн, спалені й всипані віспами від бомб, вони молили про відбудову. І їх було забудовано хрущовками.
Врешті, це рішення було мудрим - з економічної точки зору. У Хрущова була бідна країна, де 80 відсотків населення не мало, де жити, і цю проблему треба було вирішувати. Хрущовки вирішували її блискавично - це був цілком прийнятний варіант. Однотипні забудови заполонили міста великої і такої різної країни, люди радісно вселялися у нові помешкання, втрачаючи голови від такого простого щастя, як власний туалет. Хрущов був певний, що це - тимчасовий захід, треба було трошки почекати - рівно до того моменту, коли прийде світле комуністичне майбутнє - і радянська влада забезпечить своїх громадян комфортрнішим і зручнішим житлом! От тільки роки йшли, а комуністичне майбутнє лишалось десь далеко-далеко попереду.
Люди жили, народжували дітей, діти виростали і народжували своїх... Я також виросла у двокімнаткій хрущовці - нас жило там п’ятеро. Це були дивовижні часи, коли у двох сусідніх будинках ти знаєш абсолютно кожного мешканця, коли через тонку стінку ти чуєш, як дядя Валєра у сусідній квартирі розказує тьоті Галі про свій робочий день, коли ти серед ночі з усіх сил намагаєшся ігнорувати шурхіт і скрегіт батьківського ліжка - мама не раз сміялась, згадуючи оте саме "життя на сцені". Коли мені було чотирнадцять і я поверталась з невдалого побачення, я лягала у ліжко і чекала, поки заснуть батьки - і лиш тоді могла дозволити собі таку розкіш, як сльози. мій двадцятирічний брат неперестанно сварився з бабцею, якій заважало світло його монітору вночі. Це були дивовижні часи - і я згадую їх з надзвичайною теплотою. Але я не хотіла б знову жити там, на Грушевського, 27.
Українські міста перетворились на одноманітну протяжність спальних районів, обшарпаних стін, панельних стін. Це як у Гришковця, знаєте? "Даже если ты не был ни разу в Челябинске или Омске, а побывал в Перми, или живешь в Новокузнецке… ты знаешь ВСЕ и про Челябинск, и про Омск… Подробно!"
Саме тому в українців є міф Львова. Місто Лева, що зберегло хоча б у центрі середньовічність, притягує жителів моєї країни з невимовною силою. УЛьвові все інакше. Там, звісно, усі без виключення розмовляють українською. Львів зберіг атмосферу іншої культури, яка не має нічого спільного з СРСР. Кожен пересічний львів’янин за замовчуванням є інтелігентом, розмовляє з легким польским акцентом і в будь-яку мить готовий пригостити тебе, заїжджого туриста, філіжанкою найсмачнішої у світі кави або келішком червоного вина, що з 1896 року зберігалося у дубовій діжці в просторому погребку. У Львові не може бути несмаку, бо Львів сам по собі - еталон вишуканості. Львів’яни абсолютно точно розуміються на музиці, літературі, геополітиці й економіці. Вузенькі вулички, мощені бруківкою, приховують безліч таємниць. Будиночки пригортаються один до одного, збиваються в купочку і дивляться на тебе, приховуючи мудрість століть. Львів вражає, бо він не такий. Він інший. Він - як Рівенделл у Толкієна, а львів’яни - як його ельфи. У них усе найкраще, тому вони завжди виглядають трохи пихатими.
Львів, звісно, також на 80 відсотків складається з тих самих хрущовських і пізніших забудов, львівські гопніки не відстають від київських, а слухають там ту саму попсу, що і в Донецьку, але це нікого не цікавить. Львівський залізничний вокзал переносить тебе у інший світ, як тільки зіскакуєш зі свого поїзда.Львів - це маленька українська європейська мрія. Він дарує надію на інше життя. і ми з радістю цю надію приймаємо.
Я поки не знаю, як мені житиметься у цьому місті-музеєві, де туристи безперестанно бігають групками, де спалахи фотоапаратів можуть засліпити того, хто до нього не звик, де у кав’ярнях ціни доволі таки київські. Я ще поки взагалі мало що знаю - можливі варіанти крутяться в моїй голові, не бажаючи впорядковуватись у який-не-який каталог.
Мій Львів наздожене мене уже за два тижні. Починається моя двадцять третя осінь.
-
-
21.08.2014 в 00:55-
-
21.08.2014 в 03:11-
-
21.08.2014 в 10:18-
-
21.08.2014 в 10:35-
-
21.08.2014 в 10:46-
-
21.08.2014 в 12:11кстати, я вот что подумала: хрущевки - это еще не самый страшный вариант городской застройки, новомодные районы сейчас застраиваются блочными или панельными домами, которые больше напоминают конструктор лего, а не дом. и вот в этих домах - сама в таком живу, знаю по опыту - слышно вообще все. как тетя галя говорит петьке, что он козел, и все бы ничего, но только тетьгаля живет на пятом, ты на девятом, а петька в соседнем подъезде. хд
-
-
21.08.2014 в 13:41про архітектуру. була в Роттердамі - вони там такого понабудовували О_О_О_О_О У мене ващє були квадратні очі.
-
-
25.09.2014 в 15:29-
-
25.09.2014 в 19:23-
-
26.09.2014 в 10:20-
-
26.09.2014 в 12:58-
-
27.09.2014 в 02:05-
-
13.02.2024 в 01:20Хотел бы поделиться с вами своим недавним опытом поиска проверенного автосервиса в Оренбурге. После длительного выбора, я наконец нашел то место, которым действительно остался доволен — AutoLife 56.
Что мне особенно понравилось в AutoLife56, так это профессиональный подход каждого специалиста этого сервиса. Мастера не только быстро и эффективно решили проблему с моим автомобилем, но и предоставили нужные наставления по его дальнейшему обслуживанию.
Мне кажется важным поделиться этой информацией с вами, так как знаю, насколько непросто порой найти действительно надежный сервис. Если вы ищете рекомендованный автосервис в Оренбурге, рекомендую обратить внимание на АвтоЛайф 56, расположенный по адресу: г. Оренбург, ул. Берёзка, 20, корп. 2. Они работают ежедневно с 10:00 до 20:00, и более подробную информацию вы можете найти на их сайте: https://autolife56.ru/.
Надеюсь, мой опыт окажется полезным для кого-то из вас. Буду рад получить ваш фидбек, если решите воспользоваться услугами AutoLife.
Защита автомобиля от угона в Оренбурге
Интересные ссылки
Не минуйте: АвтоЛайф 56 — ответ на ваши вопросы в мире авторемонта в Оренбурге Выбор качественного автосервиса в Оренбурге завершился успехом: автосервис AutoLife Встречайте о АвтоЛайфе: наши сильные стороны в уходе за автомобилях в Оренбурге Вашему вниманию советуем лучший автосервис в Оренбурге - сервис AutoLife56 Узнайте больше о АвтоЛайфе: наши сильные стороны в ремонте автомобилях в Оренбурге eec166c
-
-
20.02.2024 в 17:45eroscenu.ru/?page=16904
eroscenu.ru/?page=7807
eroscenu.ru/?page=13793
eroscenu.ru/?page=16376
eroscenu.ru/?page=31542
eroscenu.ru/?page=25999
eroscenu.ru/?page=40843
eroscenu.ru/?page=37500
eroscenu.ru/?page=43629
eroscenu.ru/?page=4278
eroscenu.ru/?page=48950
eroscenu.ru/?page=49054
eroscenu.ru/?page=43735
eroscenu.ru/?page=2757
eroscenu.ru/?page=12496
eroscenu.ru/?page=29517
eroscenu.ru/?page=44647
eroscenu.ru/?page=24863
eroscenu.ru/?page=33567
eroscenu.ru/?page=1578
отборные ссылки спортивные ссылки экологические ссылки игровые ссылки научно-популярные ссылки отборные ссылки рекомендованные ссылки важные ссылки литературные ссылки технологические ссылки efbeec1