І єдине, що цілком і повністю займає мої думки зараз - мій переїзд.
Я знову перебираюся на нову квартиру, тільки цього разу все якось дуже по-новому.
Ну, по-перше, це нова-стара квартира, я тут уже прожила була рік колись, от тільки тепер я житиму тут одна і це будуть тільки мої апартаменти. А по-друге, я затіяла грандіозний ремонт.
Коли Женя спитав мене, що я хочу змінити, я сказала - все. Я хочу викинути старі меблі, хочу звільнити мою крихітну кімнатку від того страшенного засилля речей, яке там зараз є. Хазяйка змінить мені шафу - тепер буде купе. Я приберу звідти старий нещасний диван, телевізор, сервант - це все старе, непотрібне, громіздке, я не хочу цього! Я викину добіса запилений килим, люстру й тумбу з кутка кімнати. Я хочу винести звідти все, що нагадувало би мені про життя старе. Я сама не знаю, чому так сильно хочу цих змін.
Я перефарбую стіни, й у мене буде там тепер карта Вестеросу й Вільних міст. Я куплю нормальне велике ліжко, в мене будуть красиві полички для книжок, я нарешті таки впорядкую свої платівки й знайду почесне місце з для них. І програвач більше не буде припадати пилом під столом, бо його, блін, ніде поставити. Я повішу свої фіранки й свої штори. Я робитиму капітальний ремонт.
І Женя горить цим надзвичайно. Женя каже - у тебе не буде часу, я все зроблю. Ти на роботі, а я в цьому розбираюсь. Куся, заспокойся, я все зроблю. У нас все вийде. Подивися, отак тобі подобається? А так? Ти, головне, не переживай. Ми зробимо нашу квартиру такою, як ти хочеш.
І теплом огортає мене оце - "нашу квартиру", "нашу кімнату", "наше гніздечко". Це дивно, це так дивно - бо ми ж, блін, не житимемо разом за великим рахунком.
Але складається враження, що житимемо.
Дивно.

мати мужика-архітектора дуже корисно

А ще сьогодні Спартак (Москва) - Динамо (Київ). І хоч я розумію, що це товариська зустріч, і турнір теж нічого не значить, але все одно у передчутті потираю руки й гарячково шукаю якийсь паб в районі роботи, де би вмикали трансляцію, бо матч починається о 18.30, а я о 18.00 тільки звільняюсь.
Ну що, Злато, вболіватимемо за наших сьогодні?))))

@темы: ...висновків: життя минає..., дихаю, діла душевні, футбол

---

Під Мірку-зірку треба вже створювати окремий тег.
Вона пішла, народ, вона пішла!!! Десь там, у далекій своїй Бельгії, у далекому своєму Ґенті робить свої перші крочки дівча, яке змушує мене всміхатись навіть у найтемніші хвилі мого життя.

@темы: дихаю, відчувати життя на дотик, Мірка-зірка

---

Абба, а може все-таки житимемо разом і візьмемо їх обох? Назвемо їх Серсі й Джеймі. І мені плювати, що ти ніколи не назвеш кішку на честь неї, поки є на світі Мелісандра Асшайська.
Його зватимуть Джеймі. Мені, як представниці вільного народу, надзвичайно приємно буде мати свого ручного Ланістера.
kiev.ko.slando.ua/obyavlenie/dva-malenkih-komoc...

@темы: опівнічне

---

Колись я згадуватиму вас як тих, хто давав мені сили жити.
Шкода, що жодного з вас не було поруч вчорашньої ночі.
Віталічка, Леся, озеро Алмазне, ліс, щастя, свобода. І Моррісон на моїй футболці, звісно Початок червня 2013 року

момент щирості

@темы: дихаю, то всьо журавлікі!, біль

---

А це так, маленький анонс
Цього тижня Віка проведе глобальну "розморозку"! На Поттер-Фанфікшн викладуться по новому розділу в "Обійми полум'я" і "Перші кроки", а Фанфікнш-юа - нові розділи "Грому й блискавок", перші 10 розділів перекладу "Джеймі і Пісок Хроновороту" авторства прекрасної  Джилл Мориган і переклад чудового Х'югоСкорпа "Сонце на таці" від світлої  Колумбия..
Віка повертається в фандом!!)))

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, піднімаю український фандом

---

Я ніколи не думала, що я ще колись сприйматиму музику політичного змісту. Я ніколи не думала, що мене колись ще так пройматиме трем від таких пісень. І тим більше, я й уявити не могла, що це буде музика не мого народу. Що це будуть незвичні для мого українського вуха слова, що це буде навіть не зовсім спів, а швидше крик - не відчайдушний, але зболений, не приречений, а з вірою в найкраще.
З привітом від братньої Білорусі - Ляпіси.

@темы: музика

---

Можливо, щоб так відчувати "Лісову пісню" Лесі Українки, потрібно бути мною
Можливо, потрібно прожити 17 років свого життя серед волинських лісів, відчувати цю землю, дихати цим повітрям. Можливо, треба вірити - по-справжньому вірити! - в лісових духів, у мавок і лісовиків, у русалок і потерчат. Можливо, просто треба прожити моє життя.
Можливо, треба вміти так кохати.
Коли я кажу Жені, що я відьма, я трохи лукавлю. Бо відьми таки живуть по селах, відьми таки люди. Я не відьма - ні, зовсім не відьма. Я - мавка, я донька вільного лісового народу, я дитина лісу, що там не кажи. Мені сняться ліси, і я тремчу від радості передчуття, коли тільки згадую відчуття теплого м’якого моху під ногами, як вдихаю запах хвої і прілого торішнього листя. Я - Мавка, що покинула свій ліс, зміняла його на ліс інший, кам’яний. І якій, буває, дуже хочеться назад.
І в мене є свій Лукаш, у мене є свій Перелесник. І Мати Лукашева у мене також є своя.
І є свій дядько Лев, що нашіптує заспокійливі слова. Й Русалка-подруга завжди зо мною. От тільки Килини поки ще не об’явилось - і хай вже не об’явиться вона ніколи.
І чи це лиш мені здається, чи в моїй пісні вже настало гаряче літо?
Не можна жить лише весною. Це закон. Якщо переживем цю зиму вдвох, якщо Лукаш не лишить свого грання, якщо сопілка в нього враз не оніміє, то, може, й діждемо ми нової весни. Я вірю в це, живе моя надія. Не забере мене Той, що в скалі сидить, і Перелеснику не доведеться рятувать мене в своїх обіймах полум’яних (кому ж, як не мені то знать, що рятувать таки захоче).
У моїй пісні все скінчиться інакше.
Лише б мені не кинути писання, а Лукашеві й далі грати.
Ні, я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!

@темы: читаю, дихаю, діла душевні

---

Усьо, рібята.
Закінчився робочий день, а це значить, що прямо зараз я іду додому, там переодягаюся, розслабляюсь і пишу новий розділ у "Обійми полум'я". А в ідеалі - ще й перекладаю один розділ "Грому й блискавок". Скільки можна бєздєльнічати?

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, піднімаю український фандом

---

Глобальний фото-звіт за місяць

Сьогодні мій адовий ад закінчиться.
Так, я знаю, що за цей місяць я забила на все і на всіх, я не з'являлась на дайрі і ПФ, контакт висів увімкненим тільки для музики й вицепити мене можна було тільки в скайпі, та й то тільки тоді, коли у Верховній Раді не було пленарного засідання, бо якщо ж було - то я просто не дуже мала час відповідати на повідомлення. Мої мізантропія і соціопатія досягали захмарних висот. Ну бо я просто дуже сильно морально втомлювалась від стількох годин роботи. Тому що я дуже давно не почувалась такою виснаженою.
І так уже вийшло, що ви не знаєте, що відбулося в моєму житті за останній місяць. Я не написала про Великдень і мою хресну донечку, яку любитиму вічно, яка змушує мене сміятися і витирати сльози, коли боляче. Мого любого Миросика, мою Мірку-зірку, мою дитину, справді мою - бо я вірю, що вона виросте ІНШОЮ. Не розповіла, яка вона поривається ходити, і як чіпляється за мої пальці маленькими долоньками. Не розповіла, як вона самостійно встає, тримаючись рученятками за крісло. Не розповіла, як стискається у мене серденько, коли вона мені усміхається.

<моя радість>

<моя радість>

<моя радість>

<моя радість>

<моя радість>

Я не розповіла про два дні в Луцьку, і про концерт Океану Ельзи, та і взагалі нічого не розповіла вам про їхній новий альбом. Не сказала ні слова про те, що "Незалежність", "Стіна", "Бодегіта", "Джульєта", "Коли навколо ні душі" й "Стріляй" - надзвичайні. Не сказала і про те, як весело "працювати" з дому, а не з редакції, як нереально зосередитись на тому, що ти пишеш, і скільки робиш механічних помилок. Не розповіла, який на смак Женьковий поцілунок під Луцьким небом, який дивовижний хрип у Вакарчука, і як прекрасно мати квиток у першу фан-зону. Не поділилась з вами радістю від зустрічі з моїми дивними, рідними, дикими, нетакими друзями - можливо, єдиними, кому й справді не байдуже, що зі мною відбувається.

<моє натхнення>

Я промовчала і про те, що минулих вихідних виповнився рік з того дня, як мені вибило дихання з грудей. Ось уже рік, як ділю серце, думки й надії з дивним, неправильним (чи то пак - надто правильним?), смішним, теплим, світлим, моїм Женькою. Ось уже рік, як моя свобода, моя незалежність, моя легковажність лежать у його кишенях, і мені зовсім не хочеться їх звідти забирати. За цей рік ми обросли своїми місцями, думками, суперечками. Своїми містами, музикою, усмішками. Своїми книжками й фільмами, своїми мріями, своїми сподіваннями. Ми зрослися душами, і мені би дуже хотілося думати, що в нас тепер одна душа на двох. Ми прожили рік, і у мене всередині вибухає все від одного лишень усвідомлення, що існує в світі маленьке диво - ми є.
Навіть коли я сам не свій,
І в голові дивні думки,
І на душі сумно,
Згадую я очі твої і все стає мов навпаки -
Теплим таким. (с.)

<моє щастя>

І слова не було тут про те, як глибоко тепер я закопана в політику й скільки проблем - теж швидше психологічних, моральних - це спричиняє. І секретом лишилося те, як я ридала, їдучи додому з роботи в маршрутці після 12-годинного робочого дня, ридала через те, що парламент "урізав" виплату депутатам при виході на пенсію з 12 місячних посадових окладів (за словами Нестора Шуфрича, ставка депутата складає приблизно 14 тисяч гривень плюс доплати) до 10, а бабця, що сиділа біля мене, спитала, чи це, випадково, не 50 копійок у мене під ногами лежить, бо в неї пенсія тисяча гривень, з яких 800 вона платить за комунальні послуги. Я всунула їй двадцятку, вибачаючись, затинаючись і боячись образити, а вона ледь не руки мені цілувала, а коли вона вийшла, я розридалась, як маленьке дівчисько, і так мені було гидко, тісно й тоскно від того що й ну. Здавалося б - уже вийшла з того віку, коли думаєш, що все в цьому світі справедливо й чесно, здавалося б - уже зняла рожеві окуляри, але чому до сих пір так ріжуть по серцю такі випадки? Пишу на роботі щодня про діяльність Верховної Ради, пишу щодня про опозицію і владу, пишу щодня про сутички, скандування на пленарних засіданнях і звинувачення. І чомусь майже нічого не пишу про прийняті соціальні законопроекти - надто вже їх мало. Від того сумно.
Я ще не сказала вам про те, що таки житиму з липня в тій квартирі, де хотіла жити. І про те, що хочу завести собі кота - щоб знати, що я точно хоч комусь потрібна в цьому світі. Він буде теплий, товстий і пухнастий, він спатиме у мене на грудях і дряпатиме дивани, він вередуватиме й будитиме мене з самого ранку. Але він буде мій. І я його любитиму. І з ним мій новий дім буде набагато більш затишним. І мені буде до кого повертатися додому.

<мої сподівання>

А ще обіцяю писати. Сьогодні останній день, коли я працюю до 21, і тепер у мене буде аж 2 вихідних у тиждень - здуріти!!! - і звільнятимусь я о шостій. Майже курорт, рібята.
Тому сподіваюся, що за тиждень я порадую вас новим текстом. А потім - писатиму по розділу в тиждень, бо початі справи треба завершувати.
Життя буремне!

@темы: музика, ...висновків: життя минає..., дихаю, фанфи, обогі, я тоже це пишу, діла душевні, з Україною в серці, біль

---

Да, я знаю, что ВНЕЗАПНО, но все же.
Обзоры очередного тура Ай белива. (“Ай, молодець!” - так и просится такая приевшаяся всем украинская рекалама “Мезима”). Может, я просто соскучилась за литературными рецензиями за те полгода, что не учусь в универе, может, слишком много новостей и публицистического стиля у мене в голове сейчас, но это все неважно, важен результат. И — вот он, перед вами. Предупреждаю — авторам, наверное, лучшее не читать то, что написано ниже, там очень много обидных слов. Возможно — вполне возможно! - несправедливых. Коли что — простите, будем спихивать на то, что у меня плохое настроение, а Вы — гений.

Девочка и смерть
Просто. Плоско. Неинтересно. Абсолютно безобоснуйно. Героини картонные, ненастоящие, безумие Панси — наигранное и преувеличенное. Безумие Астории — даже таких эмоций не вызывает. Стиль — ничего особенного, не цепляет. Сюжет — понравилось разве что убийство Финнигана из скуки. В остальном — слабо. В пейринг не поверила ни на секунду. Жаль потраченного времени.
Единственное, на что стоит обратить внимание — сон Астории в самом начале. Напомнил старые-добрые ужастики, знаете, неправдоподобные такие, но яркие-яркие. С девочками-школьницами в черных замшевых туфельках, белых гольфах, юбках в складку выше колен, форменных рубашках и с окровавленным ножом в руке. Вот это навеяло какую-то ностальгию и заставило немного порадоваться. Да и целующиеся девушки на фоне крови — тот еще психодел.
Общая оценка по 10-бальной шкале — 4.

Нечаянные сны
Хорошо. Отличный Блек — ну отличнейший просто. Особенно из первых двух снов — абсолютно не канонный и не фанонный. Особенно — болтающий босой ногой, сидя на дереве. Улыбающийся. Живой. Кингсли — как по мне, чуть похуже, хоть его в тексте и больше. Но все равно — уверенный, мудрый, теплый. В пейринг поверила, к неточностям и прочим радостям жизни придираться не хотела — да и не хочу сейчас. Стиль — мягкий, обволакивающий, без неровностей и шероховатостей, он как глинтвейн — согревает изнутри, но не горчит и не обжигает. Как по мне, прекрасно обыграна заявка. И плюс ко всему — я люблю отрытые финалы. Автору — спасибо, лучей добра, радости и счастья.
Общая оценка по 10-бальной шкале — 7.

Дом
Для начала — хотя бы слово — почему Сириус живее всех живых? Да, я понимаю, АУ, ООС, все дела, но хотя бы попробовать как-то это обосновать... Эх, да что там, правда...
Текст слабый. Стиль не увязался. Это не Гермиона, это не Сириус. Не верю в пейринг. От этого текста очень, очень, очень разит “Реквиемом по мечте”. Дешево. Должно было вызывать горечь, отвращение, или хоть какую-то эмоцию — но все мимо. Мне совсем не понравилось, как Сириус называл Гермиону - “золотая девочка”, ну что за глупости? Непонятно, почему Гермиона устроилась в турецкое кафе официанткой “полулегально” - нет, ну с хуя ли, правда, она ведь гражданка Британии, все-таки! Вообще, вопросов к тексту много.
Единственное, что очень понравилось — ну очень-очень понравилось — деталь про выстраданный, вымечтаный остров. Вот это — великолепно. Тут Вы, автор, попали в точку. Очень и очень похоже на светлую мечту — оранжевую, теплую, мягкую, с пальмами и солнцем.
Еще порадовала отсылка к Хакси и “Дивному новому миру”.
Больше текст ничего не оставил. Да и не люблю я такого рода хеппи-энды. Они нашли друг друга и были счастливы. Ну что за попса.
Общая оценка по 10-бальной шкале — 5.

Ищу тебя
Милая, совсем не беливная история. Простая, без заворотов, повторяющая заявку с педантичной точностью. Теплая. Вот только — ааа, черт, так не люблю повторяться, но что ж поделаешь — это джен. Абсолютно отсутствующий Сириус — он как бы есть, но его как бы нет. Абсолютно неяркая Лили. Единственный живой, ненаклеенный и некартонный персонаж в этом тексте — дом Блеков.
Кстати, дом Блеков для меня — это тоже веселуха. Потому что в моем фаноне он действительно живой — вот только подчиняется он исключительно людям, в жилах которых течет блековская кровь. В моем фаноне дом с легкостью мог подчиниться Тонкс или Драко Малфою. Но не Гарри Поттеру. А если он подчиняется Лили Поттер-младшей, то за моим фаноном можно строить подлые догадки о сексуальных связях Лили Поттер-старшей )
Вообще — неплохо. Вот только ничего особенного. На один раз, и без следа в душе.
Общая оценка по 10-бальной шкале — 6.

В идею умереть
На данный момент — мой фаворит.
В основном — из-за стиля. Короткие предложения с перечислением действий в прошедшем времени. Ооо, как же я это люблю. Рваные фразы. И — детали, Господи, сколько деталей! Деталей ярких, запоминающихся, красивых! Подвеска-клевер между ключиц Чжоу, шероховатые руки Джорджа, запах краски в квартире, запястье Чжоу, ее же старый пикап, варенье в холодильнике для Джинни... Аррр. И все это — четко, резко, как удар под дых, выбивает дыхание и ослепляет мгновенно. Джордж — прекрасный. Чжоу — изумительная. Идея с Фредом, который заперт в магазине и не может покинуть его, пока там находится эта вещь — восхитительна. Жаль только, что не доведена до конца. Ох, как же жаль!
Просто великолепная Джинни. Яркая, быстрая, веселая, хлесткая — я так люблю ее такую!
Сюжет — ну, есть пробелы. Но я готова сейчас закрыть на них глаза. Но все же заниматься любовью, когда у тебя сломана рука... снимаю перед Чжоу шляпу))))
В пейринг поверила. Открытый финал заставил разочарованно выдыхнуть — неужели закончилось? Я хочу читать это еще!
Вот за эту фразу автора готова носить на руках - “И у тебя крутой бордовый клевер, теперь ты должна поцеловать меня”
Я знаю этот стиль. Я знаю эти приемы. Я читала тексты этого автора и раньше — и они мне нравились. В голове вертятся несколько вариантов, но я все не могу схватить хоть один за хвост...
И все же фик — не в последнюю очередь из-за открытого финала — напомнил мне “Лилии в пыли”. Поэтому я ставлю на замечательную  Cannabis sativa.
В общем, даже если я не угадала — все равно автору я должна бутылку виски.)))
Общая оценка по 10-бальной шкале - 9.5

История зверя
Первое, что бросается в глаза сразу же — излишне пафосно. В Нотта, который уже в 13 лет вызывал страх и трепет у всего факультета, не поверилось. Еще меньше поверилось в безвольную рабыню-Джинни (хотя да, тут просто несовпадение с моим личным фаноном). Лично мне абсолютно непонятно, почему Джинни через восемнадцать лет решила рассказать свою великую тайну Астории — нет, ну почему, почему ей, непонятной, далекой, с которой она вообще не общалась всю жизнь? Логичнее было бы растрепать все Луне — она верная подруга, не станет рассказывать об этом на каждом углу, и не осудит, как Гермиона, например... Ну да ладно. Мне абсолютно непонятно, почему Нотт, такой большой собственник, который никогда не делился своими игрушками, так просто ее отдал. Мне непонятно, почему Джинни вспоминает историю “памятного седьмого курса”, если была тогда на шестом. Мне непонятно, почему Астория обещает, что “тайна не покинет пределов комнаты”. И мне непонятно, почему это — тайна, если о том, что Уизли спит с Теодором и так знали все.
В пейринг поверила более-менее, но Джинни никакущая, а Теодор — слишком уже всемогущен и опытен в сексе в свои-то семнадцать.
А может я уже просто старая карга и ничерта не понимаю в подростках.
Общая оценка по 10-бальной шкале — 5.

Вопрос: Критику

1. Писать еще		8	(72.73%)
2. Умереть в жутких муках		0	(0%)
3. Да всем, в общем-то, похер		3	(27.27%)
Всего:		11

@темы: читаю, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Для тех, кто все еще читает мои фики и все еще ждет продолжений, переводов и новых работ (если такие еще остались, конечно же).
Ребята, я все понимаю, и мне очень стыдно, правда. Так стыдно, что даже стыдно об этом писать, НО.
Я все сделаю. Честно. Ну вот честно-честно. Я допишу "Объятья пламени", и "Первые шаги" тоже допишу. Я дальше буду выпускать какие-нибудь мини-тексты. Я допишу когда-нибудь ту хрень, которую я задумала подарить Юте на День рождения (который, кстати, был неделю тому назад, а я свинья, и за это мне тоже стыдно). Я, вполне возможно, даже сяду за новый макси-фик, идея которого сидит в голове уже стопиццот тысяч дней, но руки коротковаты, чтобы дойти до нее. Я сделаю с Ютой ту мега-заявку, которую мы там придумали. И конечно же, со Златой я тоже напишу ЛавандоМалфоя.
Но, ребят, давайте в июне, а?
Мне нужно просто пережить этот май. Просто режим работы с 9.00 до 21.00 без выходных мейкс ми край. А при том, что восемь из этих двенадцати часов я провожу за компьютером, то... то мои глаза банально посылают меня матом и просят об отдыхе. Да и сама я доползаю домой едва живой и хочу только холодного пива, уютных обнимашек (даже дружеских, пофиг!) и легких разговоров ни о чем. И спать, конечно же. Я теперь постоянно хочу спать.
Я все сделаю. Правда. В июне. Простите.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Знаєте, я багато різного піздєца бачила за своє життя, але...
Але щоб доволі тверезий чувак розбив трьохлітрову банку з кампотом об голову абсолютно нетверезого чувака абсолютно ВИПАДКОВО, щоб кампот облив нетверезого чувака і абсолютно тверезу його подругу, що сиділа прямо за ним, з ніг до голови, щоб у нетверезого чувака був розфігачений ніс до крові, а у подруги текла кров з порізів на руках, це все відбувалось о четвертій ранку, І ВСІ БУЛИ З ТОГО ШАЛЕНО ЩАСЛИВІ І НІХТО НАВІТЬ НЕ ЗАМАТЮКАВСЯ - таке, певно, я бачу вперше.
А потім ми з Віталею, регочучи, стояли посеред кімнати у мокрій і липкій одежі і витряхали на підлогу консервовані черешеньки (Віталя - з-під сорочки, я - з ліфчика), реготали, як божевільні, замазували один одній порізи перекисом водню, а Йосип у цей час гарячкого вибачався і збирав по всій підлозі і ліжку дрібні скельця, щоб ми ще й не потопталися по них босими ногами.
Це було епічно, рібята.
Віталя, з Днем народження! Твоїх 22 я точно запам’ятаю надовго!

@темы: то всьо журавлікі!

---

Віка шукає місце в Києві, де можна було би навчитися їздити на конях
Усім лучєй дабра і гарного дня!

@темы: дихаю

---

Я дочитала "Дивний новий світ" Хакслі. І тепер я розумію, чому він так не сподобався у свій час Оруеллу.
У "1984" конфлікт набагато глибший, там безнадія бездонна, і вона накриває тебе приреченістю, і тобі не хочеться жити, хоч, здавалося б, усі герої живі-здорові і навіть задоволені життям. У "Дивному світі" проблема в іншому, і герої справляються з нею по-іншому.
У 1984 - все під забороною. У Хакслі - все, навпаки, дозволено. Я говорю в першу чергу про секс і еротику. У Оруелла суспільство надто вже моральне (якщо можна називати їх моральними, може, скоріше, пуританськими?), у Хакслі - надто вже розбещене. І типи героїв у цих двох діаметрально протилежні. І... І я ще могла би сказати багато, але якось так лінь, що й ну.

Але чого я, власне, це все пишу - я дочитала книгу і зовсім не маю, що читати. Порадьте щось вартісне. Тільки обґрунтуйте, чому воно вам сподобалось. Ну, це якщо не лінь, звісно.

@темы: читаю

---

Мне нужна мотивация. Мне нужна мотивация. Мне нужна мотивация.
Я выложу один новый фик и продолжения к двум старым в тот день, когда мне оставят 5 отзывов за один день
Я плохая. Я ною.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Тааак, коратка а главнам.
1. Віка дуже хоче на стажування у Видавничий дім "Україна Бізнес". Тому за тиждень мені треба написати чотири аналітичних, оглядових і інших статей. От якось так. Стажування в "Україна Бізнес" - це дуууже круто, правда. Один цей рядок у резюме відчиняє для мене ну майже усі двері в майже всіх видавництвах, включаючи "Кореспондент", у який я колись давно хотіла) Побачимо, що там буде. Я напишу цю статті у п’ятницю. Ну і на вихідних - побачимо, головне, щоб встигла до 2 квітня. Сцикотно навіть якось.
2. Після апокаліпсиса, що закував Київ на вихідних у анабіоз, дуже хочеться сонця. Але - хоча б маршрутки нарешті ходять нормально, і на тому добре.
3. Перекладаю "Джеймі" виходить так пухнасто і гарно, що й ну. Перекладаю "Грім і блискавки", скоро викладу на блог 9 і 10 розділи. Пишу міні-фік, джен, нові персонажі й драма. Не знаю, хочу дописати його сьогодні, побачимо, чи вистачить мені сили написати то всьо так, щоб серце захотілось вирвати з грудей. Було би добре, якби все вийшло.
4. І, канєшна, про футбол. Харашо, таваріщі. З’явилась надія, а надія - це дуже багато. Якщо виграємо в червні у Чорногорії, то, можливо, поїдемо до Бразилії.
5. Зібралась до Львова наступного тижня. На середу-четвер-п’ятницю. Чому б і ні? Зрештою, потім у мене буде дуже-дуже багато роботи, а поки маю час - чому б не відпочити?
Життя буремне.

@темы: пишу, ...висновків: життя минає..., фанфи, обогі, я тоже це пишу, подорожую, футбол

---

А місячних какбе нєт.
Гм.

@темы: опівнічне

---

На правах реклами :

ФАНФІКИ УКРАЇСЬКОЮ

fanfikyua.blogspot.com/

Ми вирішили не заморочуватись і зробити це все у формі блогу. Там залито ще не все, що написала/переклала я, там ще поки немає розумних Маріччиних рецензій, воно ще взагалі трохи криве і косе, але треба ж з чогось починати, правда ж?

Поки що розглядаємо тільки роботи ГП-фандому, але скоро доєднаємо ще й оріджинали.

Наразі викладені мої роботи:
"Грим", Сіріус Блек/Аліса Лонгботтом/Френк Лонгботтом
"Весна, сигарети і багато музики", Лілі Поттер-молодша/Скорпіус Мелфой
"Небо на двох", Віккі Візлі/Тед Люпин

Найближчим часом (сьогодні/завтра) будуть викладені ще такі тексти:
"Запахи", Джинні Візлі/Гаррі Поттер
"Її серце", НЖП, покоління-некст, ПЕРЕКЛАД, автор - Чернокнижница
"Грім і блискавки", Герміона Грейнджер/Драко Мелфой, перші 5-7 розділів.

Я звертаюся до  lennycosmos, бо знаю, що ти писала українською - ми хочемо тебе опублікувати!
Я звертаюся до  heyasshole, бо знаю, що ти можеш добре писати українською - ми хочемо тебе опублікувати!
Я звертаюся до  северная., бо знаю, що тобі пора вже почати писати - ми хочемо тебе опублікувати!
Я звертаюся до  super-kaktus, бо знаю, що ти мене любиш і підтримаєш усі мої починання - ми хочемо твоєї критики!
Я звертаюся до  smoky_owl, бо знаю, що Ви прийшли з ПФ і розумієте українську - якщо вже читаєте мій дайрі - і Вашої критики ми хочемо також!
Я звертаюся до всіх-всіх-всіх!) Люди, писати українською - це класно!

Я допоможу всім починаючим авторам, відбечу будь-який текст (у мене вища філологічна освіта, так! хоч тут диплом стане в пригоді)))
Просто дуже хочеться знати, що те, що ми робимо, потрібне ще комусь.

А ще я сідаю перекладати "Джейми и песок хроноворота". Відправила запита автору, так.

Ласкаво прошу!

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу, з Україною в серці, піднімаю український фандом

---

Да, я знаю, что я слоупок, но все же...
Если у вас хуевое настроение - читайте Луркмор)))