Ми надто сильно прив'язуємось до речей. Навіть не так до речей, як до всіляких дрібничок.
Я переїжджаю і по-трохи перевожу речі з Лівого берега на Героїв Дніпра. І сьогодні мені боляче дивитися на порожню стіну моєї кімнати. Я зняла звідти всі фотографії, всі малюнки і всі мої квитки. Я жила тут чотири роки. Тут все так просякнуте спогадами, що дихати важко. І хоч я і сама захотіла цих змін, я все одно трохи ностальгую.
У цій кімнаті я сміялась і плакала. Я тут кохала. І злилась теж. Я тут пережила і розчарування, і захват, і щастя, і біль. Ці стіни багато чого пам'ятають.
У цій кімнаті багато моїх книжок, які я колись купила або "зачитала". Тут платівки мого улюбленого Моррісона, Бітлів і Роллінгів, яких, насправді, не надто люблю. Тут мій старенький програвач для тих самих платівок. Тут все таке знайоме-знайоме, що стискаються зуби.
Я їду звідси.
Прощавай, Харківське шосе, 17.
Я переїжджаю і по-трохи перевожу речі з Лівого берега на Героїв Дніпра. І сьогодні мені боляче дивитися на порожню стіну моєї кімнати. Я зняла звідти всі фотографії, всі малюнки і всі мої квитки. Я жила тут чотири роки. Тут все так просякнуте спогадами, що дихати важко. І хоч я і сама захотіла цих змін, я все одно трохи ностальгую.
У цій кімнаті я сміялась і плакала. Я тут кохала. І злилась теж. Я тут пережила і розчарування, і захват, і щастя, і біль. Ці стіни багато чого пам'ятають.
У цій кімнаті багато моїх книжок, які я колись купила або "зачитала". Тут платівки мого улюбленого Моррісона, Бітлів і Роллінгів, яких, насправді, не надто люблю. Тут мій старенький програвач для тих самих платівок. Тут все таке знайоме-знайоме, що стискаються зуби.
Я їду звідси.
Прощавай, Харківське шосе, 17.