Я весь вечір думаю: чому ми з Женею так притягуємо незнайомих людей?
Колись стояли на вокзалі, говорили про щось своє. Підійшов дядько, всміхнувся так широко-широко, каже: "Любіть один одного, бо любов - це прекрасно!". Чи в Кам’янці підійшла жіночка - поцілуйтеся, ви такі гарні, аби ви тільки знали!
Ми ніколи не знаємо, як на це реагувати. Тушуємось. Говоримо щось типу "ееее... дякую..." Ну бо як інакше на це ззреагуєш?!
Ми сьогодні за 400 кілометрів один від одної. Ми сьогодні спимо нарізно, та й думаємо, швидше за все кожен про своє. А все одно - так тепло-тепло, як його згадаєш. Ми майже два роки разом. Здуріти можна, стільки не живуть.
Не відпускай сьогодні мої пальці ні на мить.
Коли з тобою, то моє серце не болить. (с.)

Колись стояли на вокзалі, говорили про щось своє. Підійшов дядько, всміхнувся так широко-широко, каже: "Любіть один одного, бо любов - це прекрасно!". Чи в Кам’янці підійшла жіночка - поцілуйтеся, ви такі гарні, аби ви тільки знали!
Ты сама же и ответила, разве нет? Видимо, вашу с ним любовь действительно - видно, просто видно, причём даже - а может, в особенности - людям незнакомым.
Разве это может не притягивать тех, у кого такого нет, или было, или - не было? Те, у кого есть... не думаю, что смогу назвать больше четырёх-пяти человек из всех, кого когда-либо знал.
Не "да ладно". ) Словно я сказал нечто запредельное. Что есть - оно и есть. И всё. А я очень радуюсь за тебя.
це все одно трохи дивно для мене
Если бы это было для тебя обычно, обыденно даже - значит, этого бы не было. Или наоборот, твоё собственное стало бы настолько далеко от человеческого, что реакции людей не замечаешь. Не знаю, мозг привычно выдвигает теории, а я над ними же - над теориями - смеюсь, потому что им здесь не место, а чему место - того у меня не было никогда. Не отношусь я к тем четырём-пяти.