-Анечка!!! - кричить Маша через увесь конференц-зал. - Анечка, с годовщиной спасения от бандеровцев-гомосєков тебя!!!
Маші двадцять два роки, вона виїхала з Сімферополя півроку тому, і коли вона розмовляє українською я, україномовна з діда-прадіда, тихенько заздрю.
-Машенька!!! - кричить їй у відповідь Аня, усміхаючись широко на усі свої білосніжні зуби. - Машенька, ведь два года уже в великой стране живем, слава Тебе, Господи!
Аня живе у Львові уже півтора роки, їй за кілька місяців захищати диплом і проходити практику в омріяній "Радіо Свобода". Десь там, на берегу моря, у далекій Керчі, живуть її батьки й бабуся. Вона дуже за ними сумує.
-Вовка же приедет, не бросил же нас, грешных!
-Обнимемся же, сестра!!!
-Обнимемся!!!
Вони обіймаються так міцно, як можуть обійматися тільки дівчата у двадцять з гаком.
-Блядство какое-то, - тихенько каже Маша. - Пошли покурим, а?
Ніярє проводжає дівчат сумними карими очима. Її батько дуже пишався, що хоч одна з його дітей народилася у Криму, а не у вигнанні в Сибіру. Їхня сім’я повернулась до Сімферополя у 1991 році, у 2015 змушена була знову пакувати валізи.
У Львові яскраво сяє сонце і пахне справжньою весною.
Я уже і забула, що минуло два роки з того часу, як.

@темы: ...висновків: життя минає..., з Україною в серці, вєчная молодость