Проблем в Академії, виявляється, дохєра. Грусна.

@темы: vivat akademia!

---

За вікнами холодно, мокро і надивовижу жовто. Захід сонця підфарбовує все навколо, і це... просто дивовижно.
Мені болить горло, шия, ноги, очі й спина. Я страшенно втомлена, та і спала я доволі мало. Мені завтра вставати на другу пару на ненависну англійську. Я голодна. І знаєте, що?
Я щаслива. Цілком і повністю.

@темы: ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик

---

Сірий, мокрий, злий Київ навалився на мене в метро о восьмій ранку. Я вперше за все своє життя дуже, дуже, дуже, ну дуже не хотілося туди їхати.

Це були чарівні, чудові, фантастичні вихідні. Це був вибух. Це було щастя.
А почалося все з того, що коли ми загрузилися в чарівний поїзд Київ - Чоп, то виявилося, що на концерт до Тернополя їде вся столиця. У нашому, здається, в файному місці не вийшло людей троє. І у поїзді ми не спали. Ну, тобто, я не спала. Зовсім. Бо спочатку було пиво, тусіво, колективні співи Бітлів і проча весела заваруха, а потім, коли всі нормальні люди вже розгріблися по своїм полицям, ми з Женею вирішили пагаваріть за жизнь. А потім він заснув, а я... а я як завжди))
Ми вигріблися на перон Тернополя о 6.20 ранку. Навколо - темрява, хоч око виколи,темна ніч і ні однієї зірочки. Тому наша банда - семеро з половинкою дибілів - пішла валацатись незнайомим містом у темряві. А потім... а потім ми зустрічали світанок на Тернопільському міському озері. І це було щось. Я так давно такого не відчувала. Це спогад для Патронуса, чесно.
А потім.. потім був день, проведений у Тернополі. День, після безсонної ночі, день, в якому було багато кави, сміху, прогулянок. Було багато архітектури, друзів, планів. Ми з Женею навіть у Краєзнавчий музей сходили, гиги просвітились культурно
І в кіно пішли подивитися на "Духless". І навіть не зважаючи на банальність історії, у мене все одно не було відчуття дарма проведенного часу.
А потім... потім був ОЕ. І тут уже слова зайві.
Ми були мокрі від дощу, ми були захоплені від світу. Вакар дав нам стільки енергії, що я відстрибала дві з гаком години на одному диханні. Це було прекрасно.
А потім Женя якимось дивом роздобув мені автограф Дениса Глініна )))))))))))))))))))))))))))))))))))))))
А коли ми вже чекали на вокзалі зворотнього поїзда на Київ, прямо біля нас пробіг Пєтя Чернявський. Він разом з нами до столиці їхав))))))))
Життя прекрасне, рібята.
Пізніше буде ще пост з фото-звітом, але зараз я не маю на це сили.
Тернопіль, ти прекрасний! Я щаслива.

@темы: музика, дихаю, відчувати життя на дотик, подорожую

---

В сумке на дне сложен вдвойне
Смятый заветный билет -
Завтра она идет на концерт к нему (с.) Машина Времени, "Звезды не ездят в метро"

Да, да, да!!! Вже сьогодні о 23.13 я сяду в поїзд, який відвезе мене до файного міста Тернополя (оу-оу-оу-оу-єє!), а там... А там будуть прогулянки осінніми вулицями, сміх і стьоб разом з друзями, Женькові цілунки, стискання рук і переплітання пальців. А ввечері - ввечері буде міський стадіон, той, що на вулиці Степана Бандери, буде купа народу, буде музика, рок-н-рол і Океан Ельзи!!! Вакар, Вакар, я так за тобою скучила, я так давно тебе не слухала на живо (півтора роки, здуріти!!) Я думаю, мене завтра буде розривати
Тернопіль, я чекаю на вибух!!!

Сіноптік каже, що завтра в Тернополі буде дощ і +15. Ну шо за нахєр?!

@темы: музика, подорожую

---

Робити нема чого від слова "зовсім".
Я вбиваю час, хоча могла би бути на парі. І, взагалі, я дарма туди не пішла. Оля відсипається вдома після не надто легкої для неї ніченьки - а нема чого без мене пити, буде знати, от! Інформатики сидять десь на Троєщині, в Академії тільки Ліна, та і та вчиться. Рібята, ну де ви всі? ну йомайо, ну п*ятниця ж!
Я чомусь роздратована, ох уж еті женскіє цикли.
Зате я написала хороший текст сьогодні і це на даний момент єдине, що гріє.
Плююся на себе, що не взяла до Академії ноут, бо тоді можна було би написати ще щось. Розділ "Грому", до прикладу, я ніби трошки уявила його собі вчора перед сном. Але - розлінувалась зовсім, ноут в універ не поперла, тепер сиджу в бібліотеці за тугим загальним компом, гиги. На вулиці - жовтень, Київ і трохи холодно. У мене в навушниках переважно Beatles, The Doors і Океан Ельзи. А ще я завтра їду в Тернопіль.
Я мушу чимось зайняти себе до сьомої вечора. Сьомої! Ще три грьобаних години.
Пошукати схему вишивки сорочки для Жені, чи шо?
Б*юся головою об лід. Паднімітє мнє настраєньїце, а?

@темы: ...висновків: життя минає..., vivat akademia!, подорожую, то всьо журавлікі!

---

От нечего делать написала фик. Прошу любить и жаловать.

Название: Разбитые коленки
Автор: ochi.koloru.neba
Пэйринг: Лили Поттер-м/Скорпиус Малфой
Рейтинг: General
Жанр: General/Romance
Размер: Мини
Статус: Закончен
События: Дети Главных героев
Саммари: О Лили Поттер, разбитых коленках и осени. И еще немножко о любви. Совсем чуть-чуть.
От автора: Шла по дороге, упала, разбила колени в кровь. Пришла домой - написала фик.

У Лили Поттер коленки разбиты, и сердце – тоже. Лили залезла на чердак, забилась в самый дальний темный угол, сидит там, тихонько носом шмыгает, слезы со щек сердито вытирает. Лили девять лет, она многое уже понимает. Вот только в голове настойчиво бьется: «Ну почему именно я?».

Пыли на чердаке много, она забивается в нос, и Лили чихает. И тут уже нет сил сдержать поток соленых слез, и она ревет, уже не сдерживаясь, всхлипывает громко, вздрагивают худые плечики. Потому что сегодня – не ее день. Потому что на улице осень и дождь, потому что Джеймс в Хогвартсе, потому что Ал скучный, а Тедди уже совсем взрослый и не пишет целую вечность. Потому что папа целыми днями на работе, а мама сегодня отчитала за разбитую вазу. Ну и что, что вазу разбил Хьюго, Лили все равно никому об этом не скажет, она не ябеда. Но обида засела в груди ржавыми ножницами, не выдерешь ее никак. Лили ревет, как маленькая, плачет горько-горько, ведь знает, что никому она в этом доме не нужна, и никто ее искать не будет. И девочка плачет еще отчаяннее, ведь ей очень хочется, чтобы искали.

Лили Поттер бежала через двор, перепрыгивала через лужи, Лили Поттер спрятаться хотела, на чердак любимый залезть, чтобы нареветься всласть. Бежала-бежала, о камень споткнулась, да и плюхнулась в грязь октябрьскую, колени при этом содрав. Теперь ранки кровят и саднят, и Лили от этого еще обиднее. Ведь домой придет – никто не пожалеет, что ноги разбила, вздохнут только: «Горе ты наше луковое, опять в пакости какой-то измазалась! И паутины в волосах столько, что целый паучий город там обосновать можно!». Лили не хочет домой. Ей обидно.

Обидно потому, что папа придет с работы измотанный и усталый, захочет отдохнуть и ему точно не до нее будет. Обидно потому, что мама до сих пор дуется на нее за вазу, а как грязные джинсы увидит, так вообще рассердится. Обидно потому, что верный друг и товарищ Джеймс бросил ее и укатил в свой Хогвартс. Обидно потому, что Ал нудный, Хьюго разбил вазу, а Рози лежит дома с температурой. А еще у Лили коленки разбиты. И сердце, да.

Люк приподнимается, вздымая тучи пыли, и Лили поспешно замолкает и вытирает глаза. А из люка торчит голова Ала. Брат смотрит на нее, маленькую и обиженную, смешно нос морщит и чихает громко.

— Слезай давай, — говорит спокойно, — там тебе письмо от Джеймса пришло. И мама пирог испекла. Твой любимый.

Голова исчезает, люк захлопывается, а Лили смотрит недоуменно на клубы пыли. Смотрит недолго, мгновение всего, потом выползает из своего угла, быстро-быстро к люку двигается и с чердака слазит. И назад, через двор, она летит уже, как на крыльях. Распахивает дверь в дом, а там свежей выпечкой пахнет, там мама на кухне возится в цветастом своем переднике, а на столе конверт лежит, корявым почерком Джеймса подписанный. Лили вбегает в дом, а Джинни смотрит на дочь и вздыхает только:

— Горе ты наше луковое, опять коленки разбила! Иди сюда, бальзамом заживляющим замажу, больно ведь, наверное.

Лили улыбается. Не больно ей. Совсем не больно.


* * *

Осень на дворе, дождь льет, как из ведра, а капитан команды все не успокоится, для него плохой погоды просто не существует. Лили возвращается с тренировки мокрая с головы до пят и злая немного. Снитч не поймала, не видно же ничерта, дождь глаза заливает, от капитана нагоняй получила, а в гостиной ее не ждет ничего, кроме домашнего задания по Трансфигурации. Джеймс на свидание упорхнул, Ал в библиотеке, кажется, живет, а Рози уже спит и пятый сон видит. Лили четырнадцать лет, она идет темными коридорами Хогвартса и клянет все, на чем свет стоит. Сегодня день – не ее. А может, она просто слишком не любит дождливую осень.

Лили идет коридором и вдруг падает. На ровном месте навернулась, ну что ты тут будешь делать? Мантию порвала, кожу на ладонях содрала, ну и коленки разбила, куда же без этого. Лили лежит на каменном полу, ей и смешно, и грустно, и вставать совсем не хочется. Забиться бы на чердак старый да поплакать, отвести душу, но Лили взрослая, она не плачет. Как бы обидно не было и как бы ранки на ногах не болели.

— Ты чего разлеглась тут посреди коридора? – голос удивленный насмешливый над ухом раздается, и Лили вздыхает грустно: вот если не везет, так не везет во всем.

— Хочу и лежу, — буркает недовольно, — вали отсюда, Малфой.

Но он не уходит, – конечно, уйдет он, размечталась! – ложится рядом на спину. Лили хочется его ударить, чтобы отстал и перестал паясничать. У них отношения не очень клеятся, и Джеймс не раз уже предлагал набить Малфою парочку синяков, ну, для профилактики, чтобы не совался, но Лили только смеялась в ответ.

— Лежать, конечно, хорошо, но у тебя мантия мокрая, — изрекает парень, задумчиво пялясь в потолок. Лили поворачивает к нему голову, фыркает раздраженно.

— Тебе-то какое дело, а?

— Простудишься и умрешь, а мне потом доставать некого будет, — пожимает плечами Скорпиус. – Короче, вставай, а не то я тебя отлевитирую. Ты же с тренировки, а значит, палочки у тебя с собой нет, так что ты против меня бессильна.

Лили удрученно крякает. Ей обидно, что Малфой застал ее в таком положении, и что дождь за окном, и мантию спортивную придется новую покупать. И снитч она не поймала, и домашку еще писать, и Джеймс, подлец, на свидании. Еще и коленки эти.

Лили поднимается на ноги, и Скорпиус поднимается тоже. Смотрит на нее озадачено, и вдруг изрекает важно:

— Поттер, у тебя колени содраны. Добро пожаловать в детство, — и ухмыляется, негодяй. И Лили злится еще больше, на себя, на него, на осень и на капитана команды, который так не вовремя со своей тренировкой.

— Да пошел ты, — огрызается зло, хмурится, но почему-то не уходит, остается стоять напротив чистого, сухого и веселого Малфоя. Не обращая внимания на то, что сама-то – грязная, мокрая и злая.

— Иду, — кивает головой тот. – Но ты со мной идешь. В Больничное крыло, пусть тебе ранки твои замажут чем-то, ведь попадет грязь туда какая-то, заражение еще заработаешь. Оно тебе надо?

Лили вздыхает обреченно, рукой машет. Ей не больно, совсем-совсем не больно, и заражения она никакого не боится. Но в Больничное крыло почему-то идет.


* * *

Сентябрьское солнце такое яркое-яркое, теплое-теплое, словно лето решило никуда не уходить, остаться в Англии навсегда. Лили платье легкое надела, зеленое-зеленое, Лили волосы распустила и глаза немножко подкрасила. Лили в Хогсмид собирается.

Босоножки на каблуке громко цокают по каменной мощеной дороге. Лили семнадцать лет, она на последнем курсе Хогвартса учится, ей ЖАБА сдавать в этом году. Но это же когда будет, в июне только, а сейчас – середина сентября, и солнце светит, и небо синее-синее, и Хогсмид уже близко-близко.

А в Хогсмиде ее ждут.

Нет, не Джеймс, он-то как раз не приедет в этот раз, на сборы со своей командой квиддичной умотал. И не Ал, он себе девушку какую-то голубоглазую нашел, и они теперь вместе в библиотеке живут. И даже не Рози, она вся с головой окунулась в научную деятельность, ее теперь и калачом из лабораторий не выманить. Лили в Хогсмиде ждет Скорпиус Малфой.

Ждет давно уже, Лили опаздывает, и по мощеной дороге она уже почти бежит. Быстро-быстро цокают каблуки, развивается платье зеленое, а глаза блестят. Ведь заметили вдалеке уже фигуру долговязую, стоит уже ее ненаглядный, букет астр белоснежных в руках сжимает. Ведь бывает такое, что день – твой, и все у тебя складывается именно так, как ты и задумала, все получается, и все хорошо.

И Лили бежит к Малфою. Отношения у них уже два года, как очень клеятся, и Джеймс уже не раз предлагал набить Скорпиусу парочку синяков, – так, для профилактики, исключительно в воспитательных целях! — но Лили только смеется в ответ. Она ему, если провинится, сама фонарь под глазом может зажечь!

Но делать она этого не будет. Бежит к Малфою, соскучилась ужасно, целых три недели без него – с ума сойти, и как только она дышать смогла столько времени одна? И Скорпиус ее уже заметил, букетом белым приветственно машет, мол, давай быстрее, рыжая, сколько можно ждать уже? И она мчится еще быстрее, так быстро, как только позволяют каблуки. И к нему уже остается совсем ничего, несколько шагов всего лишь, но Лили ногу подворачивает и летит навстречу каменной мощеной дороге.

Летит, да не долетает. Скорпиус подхватывает ее, не дает приземлиться на землю и в очередной раз коленки разбить. Обнимает сильно-сильно, держит крепко-крепко, не отпустит, точно, не отпустит.

— Поттер, ты что, опять в детство захотела? Сколько можно-то? Не ударилась? Не больно?

Лили улыбается. Ей не больно. Ничуточки.

@темы: пишу, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Боженько, дай мені терпіння.
Я - людина важка, характер у мене не фонтан. І якщо люди мені не подобаються, то я не можу з ними перебувати в одному приміщенні. Бо це погано закінчується - нервами, перепалками, матюками, бійками, иии) А сьогодні я змушена буду провести з однією такою дєвучкою ніч.
Ох, як же вона мене бісить, ета женщіна.
Боженько, дай мені терпіння. Дай мені сили не почати її жостко тролити, абіжать і те де, ібо лишуся без волосся)
Сукі. Оце ж треба так мені настрій перехєрачити.

@темы: витинанки власних думок, опівнічне

---

Про єврокубковий тиждень, що закінчився оце тільки-тільки.
Ювентус - Шахтар 1:1. І це успєх!
Динамо Київ - Динамо Загреб 2:0. І це теж успєх, хоч тут ще рано говорити про те, що це вплив Блохіна чи відновлення старого-доброго Динамо, але це вже початок. Я так вірю у цю команду, чорт забирай!
Металіст - Рапід 2:0. І це ніби-то успєх, але насправді Метал мене добряче розчарував. Величезна кількість браку, неточність передач, і - що найгірше - дуже багато невиправданої грубої гри. Але - все добре, що добре закінчується.
Аік - Дніпро 2:3. І це не просто успєх, це вольова перемога, перемога, яку дніпропетровці вигризли, за яку боролися до останнього, за яку рвали траву на полі. Знімаю капелюха, еге-гей!!!!

І в результаті, цього тижня ми набрали 10 очок з можливих 12. Дуже навіть позитивно, як на мене)))

@темы: футбол

---

А я написала 19 розділ "Грому". Він трохи коротший, ніж всі інші, там багато нервів усіляких там, страху й істерик. Але там один дуже важливий сюжетний поворот, да.
Мене просто тут громом бахнуло по голові розуміння - а до кінця-то лишилось всього нічого - чотири грьобаних розділи й епілог. Я вже не просто вийшла на фінішну пряму, я вже на третину її подолала Я пишу цей текст з березня місяця, оце вже сьомий місяць пишу. Оля моя сміється з мене, типу, "ну вот, на девятом родишь". А я думаю - невно, так воно і буде. А тут ще така справа, що 16 листопада у моєї Марічки, дівчини, без якої цього тексту в принципі не було б, День народження. Ото думаю - може, якраз до того числа дописати все, щоб символічним подарунок вийшов. А ще крутіше було би подарувати саме рукопис - ну, шарите, роздрукувати то все, переплести, як диплом і на титулці шось від руки написати, типу, автограф від автора)) оце тільки треба попросити Віку  lennycosmos, аби вона мені у фотошопі забабахала обкладинку, бо в мене ж руки з жопи ростуть )))

А ще я сьогодні йшла додому з Академії і впала. ну просто так, посеред пішохідного переходу навернулась. Джинси порвала. Але то фігня. Головне - коліна розбила до крові. Тепер не заживе ж тижні два. Вспомнім дєцтва, блін
Але про розбиті колінка мені теж кілька рядочків у голові крутяться. Може то написати про них і Лілі Поттер-молодшу?))))
Фанфікшн поглинає мене.

@темы: ...висновків: життя минає..., фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Віка зараз буде жалітися. Да, вона реально с жиру бєсітса дарма переживає, напевне, та все ж.
Да, окей, малята, давайте поговоримо про секс.
Я люблю секс. Я реально люблю секс. І коли я тільки-тільки починала зустрічатися з Женею, то трохи переживала перед нашим першим разом - ну от, думала я, він такий класний і так сильно мені подобається, а що, якщо секс з ним мені не сподобається? І що тоді - пращай, любовь?
Але нам пощастило. Виявилось, що ми співпадаємо - по-справжньому співпадаємо, і секс у нас був не просто хороший - він був неймовірний.
Женя мене дуже хотів. Хотів постійно і скрізь. Ми кохалися двічі, тричі, чотири рази на день, ми кохалися у мене вдома, у лісі, на пляжі... І це було прекрасно.
А тепер... тепер ми надзвичайно близькі морально, духовно. Ми багато розмовляємо, ми розуміємо один одну, ми відчуваємо настрої один одної, але... але у мене таке враження, що він заспокоївся Так, я розумію, що це звучить дуже по-дурному і, напевне, смішно, але, чорт забирай, останній секс у нас був 8 днів тому!
І мені трохи не вистачає отієї нашої любовної гарячки, не вистачає спільного згорання, збожевоління. Не вистачає відчуття спільної втрати голови.
Хоча, з іншого боку, тепер ми кінчаємо разом. І це теж прекрасно.
Коротше, не знаю, що робити. У мене недотрах, і це пєчалька. Шо же дєлать, рібята?

@темы: діла душевні

---

Оце так поїздочка, здуріти!) Давно такого не було...)
Ще сьогодні опівдні я поняття не мала, що добиратимуся до Луцька отак. Була впевнена, що замовлю собі квиточок на маршруточку, та і виїду з Києва о 16.00. Але - о горе! - квитків не було. І у мене просто не було іншого виходу, як їхати автостопом.
"Ну і чудово", - подумала я. Ібо погода прекрасна, вересень цього року теплий-теплий, та ще і 120 гривень на квиток витрачати не доведеться. Коротше кажучи, я була на Житомирській трасі десь о другій дня. І водій першої машини, яка мені зупинилась, думав, що я проститутка. У мене, правда, таке вперше, тому, не знаючи, як на це реагувати, я розреготалася вголос і не могла заспокоїтись хвилини дві, чим зовсім збила бідолашного з пантелику )))))) Ну як мене можна було переплутати з проституткою?! Я ж какбе в дорогу збиралась, тому в кросівках, джинсах потертих, курточці, з рюкзаком на плечах, в навушниках))) ну, да ладно, прекрасний початок подорожі)))
потім мені зупинилась здоровенна фура) А коли я застрибнула досередини виявилось, що водій взагалі не розуміє української, а російську - через слово. А все тому, що він - турок, і фуру свою везе аж до румунського кордону, в Чернівецьку область. А мене він згодився підкинути до Житомира, і це були просто неймовірно смішні дві години дороги. Чувак не зовсім розуміє мене, я не зовсім розумію його, але це абсолютно нам не заважає - бо він шутіт шуткі, розповідає якісь історії, майже змушує мене їсти яблука і горішки, і все поривається дати мені грошей, бо "ти такой красівий, Віка, я тебе дам дєнєг на таксі, даєдєш дамой, а то вдруг тебе хтота абідіт!". Грошей я не взяла, але яблука всі з’їла, та ще і чайку випила. Крутий дядько, коротше.)
Але в Житомирі я застрягла. Бо заблукала і ніяк не могла второпати, де у цьому місті виїзд на Рівне. А коли нарешті виїхала куди треба, то на годиннику вже було пів на сьому вечора. Смєркалась, як казав Задорнов в одному зі своїх монологів. "Боженько, - думаю, поможи, щоб довго тут не стояти!". І Боженько допоміг - ще й як! Мені зупиняється бусік, водій з радістю згоджується підкинути мене до Рівного, я застрибую до середини, займаю своє місце, машина рушає і... і водій вмикає на всю гучність запис богослужінь) Коротше, ці люди їхали до Почаївської Лаври, паломники. І наступних дві години я була на майже повноцінній церковній службі))) Добре. що я хоч віруюча, інакше би геть мозок витік))
Під Рівним мене висадили, і я пошкандибала ще два кеме пішки до міста, бо дев’ята вечора, навколо темінь і в таких умовах машину ловити було вже відверто стрьомно) а коли я добралась-таки до Рівного, то виявилося, що найближча маршрутка до Луцька буде тільки о 23.05. Нєєє, подумала я, це мені не підходить, треба вибиратися якось по-іншому) і я подумала, що теоретично, через цю вулицю повинні ходити маршрутки київські на Луцьк, ті, що на автовозкал не заходять. І я таки зловила таку маршрутку, де зайняла ОСТАННЄ місце)))
Я, нарешті, вдома. Втомлена, зате щаслива, сиджу, хіхікаю з себе))))
Доброї ночі, рібята!

@темы: подорожую

---

Завтра я їду до Луцька, через тиждень - до Тернополя. В Луцьку мене чекають батьки і найкраща подруга, у Тернополі - стадіонний концерт Океану Ельзи. Життя насичене, алкогольне, шалене, смішне, радісне, раздолбайське. Осінь на дворі така тепла-тепла... Все йде, як іде, і я дихаю на повні. груди.

@темы: дихаю, подорожую

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Блохін очолить київське "Динамо".
Я задумчіво чухаю черепушку і не можу зрозуміти - на краще це чи ні? З одного боку - у "Динамо" треба було щось змінювати давно (і під своїм "щось" я маю на увазі в першу чергу тренера та спортивну політику клубу), і Олег Блохін може ці зміни з собою принести. З іншого боку - у збірній під його керівництвом все більш-менш налагодилось, зігралися хлопці, стали, нарешті, командою справжньою, а тепер у них забрали стержень - тренера, адже навряд Блохін тренуватиме дві команди.
Хорошою кандидатурою для тренера збірної був би, як на мене, Маркевич, але той навряд чи захоче покидати "Металіст"
Я в раздумьях.

Якраз сьогодні побилася об заклад з Бодьою, що Динамо займе друге місце в чемпіонаті України. На кону - пляшка віскаря. Олег Володимирович, будь ласка, допоможіть!!!!

@темы: футбол

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Від нічної п*яної розмови під ковдрою тягне психоделом.
Не знаю, чому я так все сприймаю. Женька говорив вчора багато, Женька говорив вчора натхненно, Женька вчора говорив... Я не знаю, як трактувати половину з його слів. Я заплуталась.
А взагалі - мені треба менше думати і просто жити. Високі думки а смислє жизні не роблять мене щасливішою, а Женька робить. І зараз це головне.

@темы: діла душевні

---

Мда, вот і попили вчора віскаря в сімейній обстановці...
Задумка була проста, як двері: ми з Олею і Ліна з Яном вирішили, що було би кльово посидіти, потриндіти і випити трошки коньячку. Ну, па-сємєйнаму так, без зайвого напрягу і всякого такого. Ну, так все і почалось. А потім прийшов Женя, який сурово вирішив пити чай, а потім прийшов Валік, а потім Свят, а апофеозом стала поява серед ночі обдовбаного Шеремета з травою)))
в хаті - бардак, народ тільки розгрібся по домам, а я сиджу, п*ю чайочок. Патусілі рібята)))

@темы: то всьо журавлікі!

---

Твою ж мать.
Англія - Україна 1:1. На 87 хвилині Лемпард зрівняв рахунок з пенальті.
Що ж за нєпруха, а, пацани?

@темы: футбол

---

Мій брат попросив мене хрестити його дитину.
Я сиджу і не можу проковтнути ком у горлі, кліпаю вологими очима й не можу прийти до тями. Я зворушена. Я здивована. Я... У мене мурашки по тілу від шаленої радості, шаленого щастя і шаленої вдячності.
У мене буде донечка.

@темы: дихаю, відчувати життя на дотик