Якщо чесно, то я і правда втомилась.
Я не хочу перетворювати дайрі на політичну платформу, просто останні півтора тижні були напруженими, останні вихідні - страшними й кривавими, останні два дні - повні якоїсь дивної гіркоти.
Я би з превеликим задоволенням написала зараз якийсь добрий гудшип. Так мені чомусь хочеться чогось теплого про Рона й Герміону, про Гаррі й Джинні. Я би з радістю дописала-таки СіріусоДжина, але просто банально не маю вільного вечора. А так хочеться створити світ, де все просто добре, знаєте? Або хоча б почитати щось таке.
Натомість - революція і вічне недосипання. Дуже багато роботи, внутрішнє тремтіння, коли Женя йде ночувати на Майдан. Холодний спокій і рішучість, коли на Майдані сама.
Зрештою, ми майже не чуємо гучних промов опозиції зі сцени, натомість - готуємо їсти на кухні, роздаємо чай і каву, розгрібаємо запаси. Хлопці тягають барикади й чергують ночами в охороні, ми ж бігаємо туди-сюди серед натовпу часто без цілі. У кишені - респіратор від сльозогінного газу, у кулаці затиснені ключі - раптом бійка. Раптом Беркут. Раптом зачистка.
Лишається тільки одне - впертість і якась хвороблива надія на те, що в нас все вийде.
Мій Євромайдан триває уже 13 днів.
А як справи у вас?

@темы: опівнічне, з Україною в серці

---

Напруга останніх днів реально виходить сльозами.
Поки ніхто не бачить - можна.

@темы: опівнічне, з Україною в серці, біль

---

У мене є мій паперовий щит - посвідчення кореспондента. Думати про те, що він ще нікому не допомагав якось не хочеться.
Мені трошки страшно, хоч і усвідомлюю, що сьогодні вдень ніякого побоїща не буде. КГБіські методи наказують приходити о четвертій ранку.
До зустрічі, я - на Майдан.

@темы: з Україною в серці, біль

---

Це диво, що ми пішли учора додому. Ми думали лишатися.
Одне з найстрашніших відчуттів - прокидатися опів на п’яту ранку від смс найкращого друга, який кричить про те, що на Майдані зараз б’ють людей.
Досі у вухах відлунює здивоване й нажахане "Что вы делаете?!" і розпачливе "За що?!"
Там били ваших друзів, ваших дітей, ваших дівчат. Ти і далі сидітимеш вдома?
Я стільки говорила про все це останній тиждень. Я стільки говорила про це сьогодні. Я більше не маю сил. Тому - без коментарів.

@темы: з Україною в серці

---

Мені, здається, треба шукати нове житло.
Сісти й плакати.

@темы: ...висновків: життя минає...

---

Я якось прошльопала всі останні коменти до своїх фанфів за цими революційними буднями, але тут сьогодні глянула на роботі - і пропозитивилась на весь день. По-моєму, це геніально.

MeshoG 22 Ноября в 02:18
К фанфику: Гром и молнии

Красивый был бы фанфик если бы не эпилог. Вот от души- это какой надо быть сукой что бы написать такой конец у такого фафника. Вам дерьма пожизни что ли мало? Хотя надо признать у вас талант собрать квинтэссенцию мерзости и впихнуть ее в один эпилог. Хуже концовки писал только Шекспир, хотя если бы после его письма она подставила палочку к виску и произнесла Авада Кедавра вот тогда Шекспир бы сдох от зависти, второй раз, а так его творения про двух долбаебов из Вероны вы к сожалению не переплюнули хотя были близки.

Чуваки, чуваки, я - Шекспір!!!)))

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Правила прості, як двері.
Ви мені - заявку, я вам - драббл.
Я вам - драббл, ви мені - лучі добра і обожнювання.
Ви мені - лучі добра і обожнювання, я вам - море щирих "дякую" і, можливо, ще один драббл.
Ну і так далі

А заявка може бути не тільки по фандому, між іншим. А заявка може бути і на орідж, наприклад. І мову вкажіть, будьте добрі

Спешл фор Юта. "Колекціонер"
Тед Люпин - Розі Візлі.
564 слова

Розі тендітна, мов метелик. Тед думає, що до неї і доторкнутися не можна — зламаєш крильця, і все, не злетить більше твій махаон ніколи. Він супиться і відвертається, похмуро буркнувши щось у відповідь на щире “Гарного дня, Люпин!”. Чорт би забрав ту Розі!
Літо спекотне, літо духмяне, у цього літа запах стиглих черешень і на смак воно — солодке-солодке. І Розі кружляє навколо барвистим набридливим метеликом — не відгониш же ніяк. Розі сімнадцять, її яскраві легкі сукенки і хитрі сині очі ввижаються Теду в снах, і він зовсім не знає, що з цим робити. Розі якось надто різко перетворилась з дівчинки в дівчину, і він би й радий не звертати на це увагу, та літо надто спекотне й сукні в Розі надто короткі.
Скільки себе пам’ятає, Тед проводить літо в Годриковій Долині. Тут Гаррі й Джинні, такі якісь теплі й вічно закохані, тут мала Лілі-забіяка, серйозний Албус-зануда, задеркуватий Джеймс-зазнайко. Сюди приїжджають щолипня Х’ю разом зі своїми тераріумами — хлоп’я схиблене на крихітних породах акромантулів, Ґеґрід просто в захваті — й Розі з книжками, сюди залітають у гості мала Аліса Лонгботтом і Скопрпіус Мелфой. І ще минулого літа все було прекрасно: дітлахи билися й мирилися, ганяли квофоли й розігрували бажання в плюй-каміння. Дітлахи до хрипу сперечалися, кому дістанеться остання цукерка, продумували геніальні плани з проникнення у батьків кабінет і викрадення мантії-невидимки. Ще минулого літа все було так звично, так просто, так... правильно. А зараз — усе пішло шкереберть.
Лілі-забіяка уже не лупцює Мелфоя, а тримає за руку ніжно й цілує, поки батьки не бачать. Джеймс сидить цілодобово за підручниками, бо ж за кілька тижнів йому здавати вступні іспити до Академії Чарів. Албус з Алісою напружено обирають професію, Х’ю поїхав разом з Лавгудами в експедицію в Південну Америку, а Розі... А Розі й на крок від нього не відходить.
У Розі медове довге волосся, пухнасті кучері пахнуть літом і свіжістю. У Розі небесні глибокі очі, Розі не ходить — літає, і її запах огортає Теда з голови до п’ят. Розі любить черешні, сукні й танці, ставить свої платівки, тягне Теда за руки: “Ну побудь хоч трошки джентльменом, леді не можна залишати нудьгувати! Один танець! Один-однісінький!”, а Тед і доторкнутися до неї зайвий раз боїться.
Бо Розі приходить у сни — тендітна, витончена, легка. Розі скидає свої сукні, яскрава тканина падає додолу, і вона постає перед ним — юна, гаряча, жива. Розі, дивовижний метелик, цілує його у снах палко, тулиться до нього своїм тілом гарячим, віддається йому до останку, до знемоги, до божевілля. І вони кохаються, і вир з барвистих тканин відносить їх кудись далеко, і... І на ранок Тед думає, що особливих метеликів треба наколювати на шпильку й зберігати під склом.
Розі мружить хитро сині очі, каже: “Люпин, черешень хочеш?”. Тед киває й не зводить з неї очей. Розі сімнадцять, йому — двадцять шість, і хай горить воно все синім полум’ям, але цілувати Розі хочеться не тільки уві сні.
І він, зрештою, цілує. Обхоплює долонями її обличчя, цілує різко й жадібно, притискає до себе, гарячу й покірну, отак, дівчинко, ближче, ще ближче, відчуй, як це, відчуй мене. Руки зіжмакують нетерпляче поділ квітчастої сукні, торкаються стегон, і дівчина здригається. Розі медова й духмяна, Розі стогне приглушено, видихає ледве чутно у вухо: “Люпин, я вже думала, ти ніколи не здасися...”
Розі — сімнадцять, і сьомий курс Ґоґвортсу ніхто не відміняв. А те, що Тед цього року викладатиме Захист від темних мистцетв, буде їй подарунком до нового навчального року.

запись создана: 04.11.2013 в 13:51

@темы: пишу, фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Щось підозріло давно я не постила тут картиночок з Ігтрітт
Я, між іншим, дочитую "Гру престолів" українською мовою, і мене дуже і дуже пре переклад. Я навіть уже не звертаю уваги на всякі рагульства (хвала Богам, їх там небагато). А від перекладу столиці "Король-Берег" у мене просто усмішка щоразу на обличчі. Дуже багато є влучних фраз, ага.

@темы: читаю, дихаю

---

#Євромайдан

Ти. Так, ти, я звертаюсь саме до тебе.
Подумай, що вчора відбулося. Подумай, що зробив Микола Янович, підписавши славнозвісне розпорядження про призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію з ЄС www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_i...
Прислухайся до себе - чи не забилося частіше серце? Чи не затремтіли руки від обурення? Чи є в тобі бажання щось змінити?
Приходь сьогодні на Майдан. Підписання розпорядження - це злочин. А за злочини потрібно відповідати. Ти можеш все змінити. Потрібно тільки спробувати.
Приходь, я чекатиму на тебе.
Якщо досі хочеш сказати світові: "Я - людина! Я маю право на вибір!". Якщо маєш сміливість і сили захищати те, що для тебе дороге.
Приходь.
Зрештою, це і твоя країна також.

@темы: з Україною в серці

---

Начался Белив. Вике есть чем заняться на работе
Что касается моего текста, который теоретически должен был высылаться на белив, то он перерос в немаленькое миди, и я решила, что это не совсем беливный формат. Так что Джинни Уизли\Сириус Блэк будет выложен на всех ресурсах 16 ноября

А я пошла читать. Обзоры, я думаю, будут ближе к вечеру.

Итак, понеслась! Гневные комментарии от авторов приветствуются, посколько в некоторых текстах мне без ста грамм (читай - авторского видения) не разобраться. Не забываем - все, написанное ниже, является только моим ИМХО, так что всерьез меня воспринимать не стоит.

Светлячки. Ремус Люпин/Джинни Уизли. AU Мир победившего Волдеморта. Пламя и кровь.
Читая заявку, я очень хотела увидеть в тексте аллюзии на "Песнь льда и пламени" и сильную Джинни. Не увидела ни одного, ни другого.
Незапертая калитка, слегка раскачиваемая ветром, противно скрипела.
Начало было многообещающим. Так же многообещающим был Люпин - очень и очень канонный. А вот Джинни разочаровала - оказалась какой-то блеклой и мертвой. Идея с победившим Волдемортом и оборотнем-палачом - очень и очень хороша. Разорванная структура тоже ничего. Да и вообще - идея у текста на "отлично"! Вот только исполнение подкачало. Беспросветный агнст, все плохо, сабачька одноногая. Впрочем, это подразумевала заявка, но все же... Лично меня не зацепило. Читать было скучновато, язык текста суховат на мой вкус. А еще - я чего-то совсем не поняла окончания. То ли я дурак, то ли лыжи не едут.
Оценка по 10-бальной шкале - 5.

Сейчас или никогда. Джинни Уизли/Колин Криви. «Как ни странно, в магловской фотографии жизни намного больше, чем в магической».
Кажется, мы начали забывать, что такое Белив. Сюда пишутся тексты, призванные показать отношения между двумя несовместимыми, на первый взгляд, людьми. Отношения.
В этом тексте мы видим Колина, влюбленного в Джинни, и Джинни, влюбленную в Гарри. Между этими двумя нет той самой "химии" - только жесткая френдзона и один случайный поцелуй. Вообще, сама сцена поцелуя была странной - Колин после пыток, которому огромнейшую боль принесло простое объятие Джинни, спокойненько терпит ее у себя на коленях. Мужик, склоняю голову.)
Джинни везде огненно-рыжая, Колин везде мышино-пепельный. Джинни мне как читателю понравилась, Колин - нет, слишком много соплей в нем. Финал тоже как-то не зашел.
Но в общем, история миленькая, романс годный, агнст не пахнет одноногой сабачькой Но - на один раз.
Оценка по 10-бальной шкале - 5.

Интербеллум. Римус Люпин/Нарцисса Блэк (Малфой) - "Меня никогда не отталкивала бедность человека, другое дело, если бедны его душа и помыслы. Но ты не такой".
Годно, вот что я скажу Хорошая такая Нарцисса - очень и очень Блэк, уверенная, жесткая, но в то же время - совсем не железная леди, а обычная женщина, которая боится, которая устает, которая любит своего ребенка. Хороший верибельный Римус - несчастный, но не сломленный до конца, он хоть и ведомый в этом тандеме, но может сделать нелегкий выбор. В тексте много хороших фраз, и в пейринг я поверила, вот только...
Из этого нужно было написать небольшой миди. Мне было мало, и отношения эти развивались слишком стремительно, слишком скомкано, словно автор куда-то спешил и решил дописать это все быстро-быстро-быстро. Жаль.
А стиль у автора хороший. И еще у меня вопрос - автор, родной, объясните мне, необразованной, что значит название и как оно связанно с текстом? А то я тут в раздумьях.
Оценка по 10-бальной шкале - 7.

Serendipity. Рон Уизли/Гарри Поттер/Гермиона Грейнджер. А-. Это - наиболее логичное развитие событий.
В этом тексте все было хорошо. Ровно до того момента, когда началась энца.
После прочтения сложилось впечатление, что автор еще довольно молод и что это, однозначно, девушка.
И у меня возникает много вопросов и размышлений.
Для меня лучший эротический текст - это текст, где нет членов/жоп/влагалищ/грудей/яиц. Бывают тексты, где нет прямых физиологических подробностей, но в то же время они настолько тілесні (так и не смогла подобрать правильное русское слово), что захватывает дух. Собственно, цель эротической литературы - возбуждать. Во время прочтения этого текста я хихикала.
Гермиона – узкая, словно девчонка-азиатка
Ну ээээ. Так и хочется спросить, со сколькими девочками-азиатками довелось переспать Гарри (ну и автору заодно). Я уверенна, что автор - девушка, а когда девушка пишет о сексе глазами мужчины - это довольно часто выходит забавно.
Мы пили чай – вернее, его пил Рон, а я сидела у него на коленях и пыталась не ерзать: несмотря на то, что многие могли бы подумать о Роне как о консерваторе, в постели он весьма изобретательный и похож скорее на Фреда и Джорджа в страсти придумывать новые способы меня поддразнить. Вот и предыдущим вечером он принес домой затейливую двойную игрушку, которую оставил “на утро”, сдержал обещание примерно на рассвете, ввел ее в меня, а потом натянул трусы и попросил чаю.
Тут вообще все весело. Во-первых, создается четкое впечатление, что Герм успела трахнуть еще и близнецов, раз так Рона с ними сравнивает. Во-вторых, "двойная игрушка" меня вообще сбила с толку. Понятия не имею что это, но что меня еще больше заботит - потом Гермиона ее с себя так и не вынула!
В ту ночь я стыдливо закрыла глаза
Порадовало. Стыдливо закрывать глаза, когда тебя трахают двое - клево, чего уж там))
один из них погладил меня по губам кончиками пальцев, ненавязчиво предлагая минет,
Я опять в замешательстве, ведь получается, что минет предлагали Гермионе. Картинка представляется жутковатая)) ну и еще, если бы на минет таким образом намекали мне, я не поняла бы
Потом пошел слэш, и стало еще забавнее.
В заключении хочу сказать: автор, вы замечательно пишете. Вот правда. Мне понравилось все, кроме энцы. Жаль только, что энцы в этом тексте процентов семьдесят. Простите, не могу оценить высоко.
Но в любом случае, текст доставил кучу позитивных эмоций
Оценка по 10-бальной шкале - 4.

День Гая Фокса. Джастин Финч-Флетчли/Кормак МакЛагген, «Ты ненавидишь Поттера. И я тоже».
Клааааас. Ох, автор, так порадовали Вы меня, честное слово. Я не любитель слэша, но я любитель хорошего стиля и ярких образов. У вас все это есть.
Кормак такой ... Кормак))) Он прекрасен, чего уж там. Джасти - ух, малыш, да по тебе Слизерин плачет горькими слезами. Проглядела шляпа в свое время...
Текст можно растаскивать на цитаты. И я, наверное, так и сделаю. )
Энца не вызвала раздражения или еще каких-либо негативных эмоций. Все вписалось в картину мира гармонично, точно и очень мягко.
Сюжет отличный, герои прекрасны, автору - огроменное спасибо и низкий поклон
Оценка по 10-бальной шкале - 9

На выдохе. Гермиона Грейнджер/Джордж Уизли
Я не люблю Поствара с Джорджем. И это, наверное, моя проблема.
Просто все тексты про Поствар с Джорджем как будто строятся по одной схеме. Вот вам грустный Джордж, вот вам мертвый Фред, вот вам девушка, которая возвращает Джорджа к жизни. Девушки всегда разные, но ведут они себя как-то одинаково.
Именно поэтому мне текст не понравился. Скучно и как-то лениво. А еще - снова не увидела обоснуя, с чего это Гермиона воспылала нежными чувствами к Джорджу, и почему взгляд именно ее глаз разбивал стальные обручи, обхватывающие грудь выжившего близнеца. Не хватило мне... не знаю даже, чего мне не хватило.
Но я уверенна, что найдется много людей, кому эта тема еще не приелась.
Оценка по 10-бальной шкале - 5.

31 августа. Геллерт Гриндевальд/Аберфорт Дамблдор. Каждый год в последний день августа в «Кабанью голову» приходит таинственный незнакомец…
Эх, а заявка-то какая многообещающая была...
Не срослось. Собственно, где сюжет? Два человека встречаются, напиваются и оказываются в одной постели. Почему, собственно, Геллерт приходил каждый год в Кабанью голову? Да и кажется, что вместо Аберфорта и Геллерта можно было поставить других рэндомных персонажей. Обоснуя не хватило категорически.
Слух режет немецкий акцент, разбавляющий каплей дегтя безупречный английский
Какой же тогда английский безупречный, если акцент такой, что слух режет?
Со всех прочитанных работ эта понравилась наименее.
Оценка по 10-бальной шкале - 4.

Не ломай мои сломанные часы Гарри Поттер/Тедди Люпин. "Я начал разлагаться, когда родился, и с тех пор ничто никогда не бывает по-моему" (с) Брайан Молко
И это лучшее, из всего, что я прочла на этот момент. Автор, кто бы вы там ни были, вы - потрясающий человек. Да, именно так, вы потрясающий человек, ведь создаете такие тексты.
Я не люблю слэш и почти не читаю его, но тут... У меня даже слов нет. Умопомрачительный Гарри у вас вышел. И его усталые красивые глаза смотрят на меня до сих пор, выжигают что-то внутри меня. А Тед - такой живой! Сложный подросток, который боится Рождества. Наверное, именно этот момент я прочувствовала наиболее сильно, так сильно, что захотелось плакать, ведь потерянному мальчику под теплым пледом очень и очень больно.
Ваш текст полон образов и удивительных деталей. Он полон такой животрепещущей нежности, терпкости, какой-то особенной теплоты. Это прекрасно, правда. Спасибо, Автор. Я очень и очень прочувствовала этот текст.
Оценка по 10-бальной шкале - 9.5

Чертополох. Том Риддл/Минерва МакГонагалл.
Знаете, автор, я очень люблю истории, которые аккуратно вписаны в канон, даже если это АУ. Ведь, если подумать, можно попробовать висать в канонные события самый невероятный пейринг. В этом же тексте... Жаль, но АУ серьезное, да и ООС тоже на лицо.
Почему вы отмели все прошлое Минервы? Она и вправду выросла в Шотландии, но у нее никогда не было младшей сестры, зато были маленькие братья. Вот казалось бы - мелкая деталь, а так мене поцарапала... Еще момент, где говорится, что в ее семье, как в любом горском Роду, бытовали и не такие обычаи (имеется ввиду мстительность). Но ведь отец Минервы - пастор, человек Церкви и Веры, и вряд ли мог привить дочери такие понятия о жизни.
ООС Тома Риддла. Он не произвел впечатления сильного человека - скорее был похож на канонного Драко. Не верится, что он стал бы плакаться и раскрывать душу перед Минервой (опять-таки, она, кроме того, что была гриффиндоркой, оставалась полукровкой). Да и еще ряд моментов, сейчас уже вылетело из головы.
Мне не нравится, когда Минерву называют Минни - четкая ассоциация с подружкой Микки Мауса.
Про неровности стиля уже говорили в комментах. Добовлю до всему только "прыгающее время" - вообще, сама иногда на это страдаю, но чтобы в одном предложении... :/ Ну и ошибки, конечно же, подпортили впечатление.
Вам бы бету хорошую и гамму бы в придачу... Эх.
А заявка была хорошая. Жаль.
Оценка по 10-бальной шкале - 4.

Колдография. Джеймс Поттер/Беллатрикс Лестрейндж. Безответная любовь — как секс: либо с мертвыми, либо никак. (c) Aлександра Булгакова «Бессонница». А+
Читала ранним утром на работе с квадратной головой, попивая мятный чай с зефирками в шоколаде. Очень понравилось
Клевая Белла, Клевый Джеймс. Оооочень понравился доктор Треверс, довольно-таки харизматичный персонаж, да-да Расчлененка не поцарапала, сюжет выверен и точен, в пейринг поверила на все сто и даже больше. И у автора хороший стиль, буду ждать деанона, чтобы почитать и другие ваши работы. Единственное, что бы убрала - так это "синяки после прикосновений", мне они просто уже приелись, в каждой драмионе присутствуют, блин (и в моей, кстати, тоже ). Еще вот-это предложение мне не вписалось - Они оба были пожраны войной и выжжены изнутри. По той же причине. Может, это только я такая привередливая, не знаю...
А еще разочаровала быстротечность постельной сцены. Именно здесь мне очень, очень и очень хотелось бы красивого секса, эх)
Но зато вот за эту фразу "Сегодня у них рейд, пара трупов и схватка с Орденом, а завтра — благотворительный бал." я искренне автора благодарю и аплодирую стоя. Замечательно, точно и остро. Спасибо!
Хорошее исполнение хорошей заявки.
Оценка по 10-бальной шкале - 8.

Кайвасса Альфард Блэк/Минерва МакГонагалл. Игра в престолы.
Сегодня у меня день хороших текстов.
Я люблю "Песнь льда и пламени". Я люблю Минерву МакГонагалл. Я люблю Альфарда Блэка таким, каким его написали вы. И от этого щемящего ощущения весны, свободы и мира внутри у меня все трепещет и я не могу не улыбаться. Текст можно и нужно растаскивать на цытаты. Просто великолепные диалоги. Ах!
Единственный текст, которому я абсолютно без каких-либо угрызений или долгих размышлений ставлю десятку.
Спасибо.
Оценка по 10-бальной шкале - 10.

Тюльпаны для Тонкс Нимфадора Тонкс/Билл Уизли, визиты Тонкс в Нору принимают неожиданный оборот...
Обидно за заявку. Обидно настолько, что хочется взять и самой написать на эту заявку что-нибудь другое.
Текст плоский и невыразительный. Мне очень не понравилось.
Оценка по 10-бальной шкале - 2.

Слепыми шагами Панси Паркинсон/Симус Финниган Мы сидели и болтали: он о любви, а я – ногой.
Автор любит доктора Хауза и это ни в коем случае не преступление. Мне понравилось.
Идея жажды жизни, когда молодая девушка, которой всего лишь двадцать семь, целует так, словно в последний раз - всегда беспроигрышна. Во всяком случае, для меня. Как по мне, то здесь все удалось. Хорошая идея, хороший Симус и колкая такая Панси, которой очень страшно. Порадовал целитель Сметвик - в прошлом туре Белива тоже был фик, где был целитель с такой же фамилией, вот только никак не вспомню, какой, а искать лень..) Не знаю, может, это работы одного автора, а может, авторы разные, но целителя Сметвика стырили с "Паутины" Сфинкса
Если придираться, то мне показалось, что несовсем точно отображена заявка. И еще мне не хватило завершения расследования - кто же все-таки подбросил темный артефакт Панси? Ну, знаете, автор, ружье на стене, которое должно выстрелить. У вас ружье висело, и его потом даже взяли в руки, но выстрела так и не последовало.
Но вообще - хороший текст, с удовольствием прочла. Спасибо
Оценка по 10-бальной шкале - 8.

запись создана: 11.11.2013 в 11:33

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Мабуть, я таки достатньо охолонула і переболіла, щоб спробувати про все написати об'єктивно.
У вівторок у Парижі був провал. У вівторок у Парижі цинічно, грубо й різко розтоптали наші надії. У вівторок було дуже і дуже боляче.
Втративши Олександра Кучера і Артема Федецького після гри у Києві, Михайло Іванович отримав велику проблему у захисті й півзахисті, закрити яку не вдалося ні Роману Безусу, ні Ярославу Ракицькому, ні Віталію Мандзюку, ні навіть Ярмолі, який у захисті провів більше ігрового часу, ніж на частині поля суперника. Страшенний розлад у середині поля, де українці часто губили м'ячі мало не на рівному місці, пресинг, який раптово кудись зник, багато нервів, і, як наслідок, - фолів. П'ятов тримався, як міг - але ж і він не всесильний. Удари французів сипалися і сипалися, як наслідок - 1:0, 2:0, 3:0... Один незарахований чистий гол французів, один - зарахований і не дуже чистий. Вилучення Жені Хачеріді на початку другого тайму. І - тривожні, палаючі від болю, злості й безсилля очі Михайла Івановича Фоменка. Щось було у його погляді таке... Мені не вистачало повітря. Мені здається, і серце моє не билось за час першого тайму. Один гол, нам було достатньо заштовхати один-єдиний гол і квитки до Бразилії були би в кишені... Ми його не забили.
Коли пролунав фінальний свисток, мені здалося, що там, у мені, щось зламалось. Ота велика надія, оте велике сподівання, все те, що збірна разом з Фоменком вибудовували для нас з самого початку року, пустило тріщину й розламувалось на шматки. Здається, я плакала. А потім сильні, великі й теплі руки згрібли мене в обійми, і я почула тихеньке шепотіння: "Котя, ну чого ти, ну це ж тільки гра, Котя..."
На жаль чи на щастя, це не тільки гра для мене, це більш, ніж гра. Це майже життя. Те, що дає надію, що змушує серця битися в унісон, змушує усю країну прикипіти до екранів, обійматися з незнайомцями, натягувати на плечі синьо-жовті прапори й вірити, й любити цю землю, цих людей, весь світ. Це ідея - не менше. Найбільший об'єднавчий інструмент, що ми маємо на сьогоднішній день.
Ми програли, ми втратили свій шанс і свою можливість. І все ж найбільше мені хотілося би побачити Михайла Івановича, поглянути йому в очі й прошепотіти гаряче: "Дякую".
За те, що змусили нас повірити у неможливе. За те, що змусили повірити у самих себе, у те, що ми справді можемо. За те, що нічия зі збірною Англії і програш з підсумковим рахунком двох матчів 3:2 збірній Франції сприймається як катастрофа, а не як нормальна річ. За емоції. За радість. За 0:4 у меншості у Чорногорії, 1:3 у Варшаві, за фантастичні 2:0 зі Францією у Києві. Просто дякую. Це було дуже сильно.
А своє слово ми ще скажемо. Згодом. У наступному відбірному раунді.

@темы: футбол, біль

---

Бувають моменти, коли боляче.
Бувають люди, які можуть тримати твою руку в такі моменти.
Просто дякую, що ти є і що витер мої сльози.
Ніякої Бразилії. ніякої.

@темы: футбол, біль

---

Вчора я була на Олімпійському. Я вчора бачила, як моя Україна виграла у збірної Франції 2:0.
Я настільки виснажена, я настільки захоплена, у мені горить така нестримна надія, що тремтять руки.
Хлопці, будь ласка, вистойте у Парижі.
Ще один крок до Бразилії.

@темы: футбол

---

Охххх, як же все важко
До мене приїхали мої дівки на сьогоднішній футбол. Тому я сьогодні на ногах з шостої ранку і невисипання стає уже хронічним. Голова важка-важка, але я, зрештою, не про це.
Коли Катя подзвонила мені на роботу і вимогливо запитала: "Віка, а де в твоєму ноуті Пуск?", я навіть не одразу зрозуміла, що від мене хочуть. А далі почалась свістопляска)
Катя в техніці шарить на рівні включити комп-зайти в Інтернет-змінити шрифт у Ворді. Але через роботу має постійно підключатися до віддалених серверів. От тільки тут несподіванка - у мене на ноуті стоїть, звісно, ubuntu.
Як пояснити людині, яка бачить операційну систему вперше в житті, що таке Remmina і як нею користуватися? А якщо ця людина ще й нервує? А якщо ти на роботі і взагалі-то маєш займатися новинами?
)))
Веселуха, коротше. Добре все, що добре закінчується, от. Катя заспокоєна вдома працює, я теж уже заспокоєна працюю на роботі. А сьогодні вже Україна - Франція, у мене в сумці лежить собі спокійненько синьо-жовтий прапор, за квитками поїдуть дівчата, і сьогодні матиму відрииииив. Хоч би все склалося, хоч би все склалося, хоч би все склалося!!!

@темы: ...висновків: життя минає..., футбол

---

Новий кліп Пола МакКартні просто шикарний. Як і пісня, зрештою.



А у грудні я іду на таку-от тєму в Будинок офіцерів.

@темы: музика

---

Ой-ой-ой, внєзапна. Знайшла музику для Джинні-Сіріуса.
І це буде Led Zeppelin.
Ой-ой-ой.

@темы: музика, фанфи, обогі, я тоже це пишу, опівнічне

---

Два слова про українські переклади.
Це вічна хвороба і дуже тонка межа: як же самобутньо перекласти хороший роман українською і не скотитися до шароварщини?
Читаю некомерційний переклад Пісні льоду і полум'я. Взагалі - кльовий. Але.
Це все ж таки хвороба: перекладати Winterfell як Зимосіч, проте писати слово "ґрунт" через "г".

@темы: читаю

---

Слухаю на роботі Dropkick Murphys, такі класні чуваки ))))

@темы: музика

---

Нарешті купили-таки карниз і повісили тюль! Тепер ще би карту Вестероса на стіну і килим на підлогу - і була би моя ідеальна квартира.
Новий робочий тиждень обіцяє бути не надто паскудним, адже уже у четвер Скорпіонз, у п’ятницю - до Луцька.
Сподіваюся, буду мати сили і в поїздах допишу-таки свій багатостраждальний текст. Вирішила - на Белів його не запускатиму, надто вже він об’ємний виходить, не впишуся, певно, в 50 сторінок. Та і назагал, текст виходить якимсь небелівним. Знаєте, немає там таких тєм, які піпл хаває Немає драми, агнста, цинізму й сексу. Навіть рваних точних речень немає, таких, знаєте, щоб запам’яталися. Текст виходить напрочуд добрим і плавним. Він якийсь пухнасто-ніжний, і я уже навіть боюся, щоб мене не занесло у флаф, хоч і не повинно. Текст з’явиться на ПФ та інших ресурсах 16 листопада, і маю надію, що на той час він уже буде цілком і повністю дописаний. Хоч часи Мародерів і пишуться мені так туго, як ніколи.

@темы: ...висновків: життя минає..., фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Тепер, власне, про враження.

Про кіно.

"Великий Гетсбі" - ах, яке кіно! За романом Френсіса Скотта Фітцджеральда я колись на третьому курсі писала курсову роботу (так, я любила Гетсбі ще до того, як це стало мейнстрімом). Зазвичай екранізації викликають у мене бажання якомога швидше вимкнути цей жах, забути і ніколи не згадувати. А тут... ця екранізація є ледве не ідеальною. В першу чергу, це кіно великої естетики, великої візуальної роботи. Це надзвичайно красиве кіно. Сцена, в якій вперше з'являється Дейзі Б'юкенен - ох, ці білі фіранки, і вітер, і канапа, і мерехтіння, і її погляд, такий тремтливо-ніжний, такий глибокий і з таким сумом десь у глибині. Ця легкість, ця терпкість, ця невимовна історія "бідної багатої дівчинки", що читається в цьому всьому... І те, як Том різко зачиняє вікна, як марево розвіюється, ховається за сміхом, жартами і невимушеністю. Ох, цьому режисерові варто ставити пам'ятник! Перша поява Міртл - гарячої, легковажної Міртл з червоною помадою на губах, зі очима-блискавками, такої яскраво-палючої, такої крикливо-вульгарної, такої... Міртл. Дивовижна операторська робота. Фільм можна розбивати на кадри й дивитися-дивитися-дивитися... Мене на диво зовсім не подряпала музика, вона вписалася дуже гармонійно, дуже влучно. І реп, і тихий хрип Лани дель Рей, божественний саксофон від вуличного музики з балкону - це все разом створило свій, альтернативний, хворобливий, гарячковий, пульсуючий джаз епохи. Так, недостатньо розкрита подвійна натура Гетсбі. Так, власне, подвійна натура жодного з персонажів не розкрита, та все ж... Це прекрасне кіно. І його правда варто дивитися.


"Смертельні знаряддя: місто кісток". Я не читала книги. Мені не дуже подобалися фанфіки Касандри Клер по фандому гп, і я навряд чи стала би дивитися цей фільм взагалі, якби не моя френд-стрічка, яка впродовж минулих півроку вперто кричить про тіньоловів. Що можу сказати.. Мабуть, якби я читала книгу, мені сподобалося би набагато більше. Річ у тому, що сприймати тексти Касандри Клер як самостійну літературу я не можу, але як рівень фанфікшену - легко. Так от, Смертельні знаряддя, напевно, дуже класний фанфік. Хоча там і напхане все, притаманне типовому фентезі. Дівчинка, у якої супер-здібності - трохи схожа на Мері-Сью. Харизматичний головний герой - це однозначний плюс, Джейс просто фантастичний, я не можу не плескати в долоні. Жорстка френдзона, любовь-марковь, хороший вовкулака, поцілунок серед дивовижних квітів під дощем (а, ну да, це ж був полив, а не дощ), заляканий професор, що абразумілся тільки коли Валентин напустив повний інститут демонів, геї (тєма геїв не розкрита!), люк я твой атєц, а, ну і твой атєц тоже. Демони, містика, руни, знову демони, епічне крошилово з вампірами, Бах-тіньолов і в кінці головні герої і героїня їдуть собі у щасливе майбутнє на мотоциклі. Ну, взагалі, я більше задоволена, ніж ні. Деякі моменти змусили добряче профейспалмити, деякі - викликали задоволену усмішку. Багато незрозумілих моментів, і обосную мені теж бракує, але біс із ним. Непогано. Але читати я їх все одно не буду.


"Ленинградские ковбои едут в Америку". Ви колись бачили фінське кіно? Фінське кіно 1989 року? Фінське кіно про рок-н-рол? Це Кустуріца по-фінськи, це Джармуш по-фінськи, це так смішно, що у мене направду болів живіт від реготу під час перегляду. Таке... живе, таке особливе, таке добре кіно. Нагадує рок-н-рол роуд муві, от тільки в головних ролях не затяті шибайголови рок-зірки, а незворушні суворі фінські чуваки, у яких навіть імен нема. Один менеджер, один гурт і один труп подорожують Америкою до Мексики, щоб стати відомими. І це кіно однозначно треба дивитися для підняття настрою.

Про літературу.

"Квіти для Елджернона" - перша книжка за дуже довгий час, що мені по-справжньому боліла і яка мене по-справжньому зачепила. Мабуть, все ж американська проза була створена для мене. Мабуть, все таки, мотиви божевілля і надалі лишатимуться для мене одними з найбільш важливих. Чарлі Гордон стояв перед очима - з відсутнім поглядом, з блаженною усмішкою - усмішкою незнання і нерозуміння. Чарлі Гордон був щасливим у своєму баченні світу. Чарлі Гордон був особистістю. Гарно мені виписався образ Фей - така надзвичайно жива жінка, така надзвичайно вільна й справжня. Не дуже пішов мені образ Аліси - чомусь сприймалась мною вона не як жінка для Чарлі, а як мамусечка. Можливо, якось дуже вчасно я взяла в руки Кіза. Можливо саме в цей період мого життя мені треба було читати про такі речі. Щоб як ножем різонула по серцю фраза про те, що "дети просто слишком быстро выростают, а с ними... с ними можно быть до конца жизни". Книга відправляється у список улюблених, однозначно.

"Убить пересмешника" - людям, які вміють так влучно і так точно писати про дітей, бачити світ дитячими очима, треба ставити пам'ятники. От я, до прикладу, уже не можу писати навіть про підлітків. Стара вже, напевно. Книга прочитана рівно на половину, тому розлогіше напишу про неї пізніше.

Про театр.

"Неймовірна історія кохання" за "Очима блакитного собаки" Габріеля Гарсіа Маркеса у Молодому театрі змусила мене всю тремтіти впродовж цілого вечора.

Про сподівання.

Уже цього тижня виходить третій сезон Шерлока, і це не може не радувати.

А у мене на руках є

такі квитки

] (ну, не зовсім у мене, та не суттєво). І не дай Боже мама дізнається, скільки вони коштують.

Ну і на Україну - Францію 15 листопада я теж збираюся іти.

@темы: музика, читаю, ...висновків: життя минає..., відчувати життя на дотик, футбол