Вбивство Павла Шеремета - це жахливий удар. Для України, для української журналістики, для мене особисто.
Він був в гостях в УКУ лише кілька місяців тому, він відсмалив прекрасний майстер-клас про інтерв’ю, він сипав жартами, і переходив з російської на українську, з української на білоруську, з білоруської на англійську. І був таким повним життя... І ми стояли на курилці, і я дивилась на нього майже зачаровано, він захланно й захоплено розповідав якісь байки, перемелюючи їх дотепами й кпинами з приводу того, що я "дівчинка, а дівчаткам-журналсткам можна вдавати дурочок, щоб серйозні дяді розповідали їм всякі секрети".
Він був таким чудовим!
Людиною.
Журналістом.
Воїном.

Спочивай в мирі, світлий. Слідкуй за нами з небес.

@темы: біль

---

Я оце подумала про Гру Престолів.
У Дені три дракони - Візеріон, Реєгаль і Дрогон. І вони усі - мужики. Це що, виходить, що коли вони помруть, дракони знову вимруть?

@темы: витинанки власних думок

---

Про весілля, яке нескоро, але варіанти якого продивляюсь вот уже прямщас.
Я погуглила ресторанно-готельні комплекси і їхні весільні пропозиції. Боженько, звідки у людей стільки прагнення до несмаку?
Зрештою, я розумію, якщо це пропонують, значить, оцей весь жах замовляють (тачанка для батьків,шта?!). Але так сумно, так сумно!
*пішла злитися і нервнічати*

---

Обамі, мабуть, обідно. Його більше ніхто не люблять. Усі люблять Трюдо

@темы: витинанки власних думок

---

Фейсбуком гуляє #яНеБоюсьСказати.
І це дивовижно.
Це ще далеко не перемога, але це так важливо - показати масштаби звірячого, тупого насильства - фізичного чи психологічно. Це так важливо - усвідомлювати, що таке траплялось вважай з кожною жінкою в Україні (і, я думаю, за її межами).
Різні історії. Страшні історії. Важкі історії.
Одній моїй подрузі було шістнадцять, коли вона завагітніла. Вона вчилась у 10 класі, її значно старший бойфренд запевнив її, що безплідний і в презервативах немає необхідності. Коли вона повідомила йому про затримку, він зник, а натомість до неї додому прийшла його дружина (!), що народила від нього трьох дітей (!), і принесла гроші на аборт (!).
Іншу мою подругу зґвалтували двоє знайомих. Напоїли до стану, коли вона уже фізично не могла противитися, і зґвалтували вдвох. Вона плакала від радості, коли через кілька тижнів дізналась, що не вагітна.
Ще одну дівчину час до часу вдома бив батько. Вона не приходила до школи, і коли ми дзвонили і питали її, як справи, вона відповідала, що просто захворіла. Я не знала про той жах, в якому вона жила, кілька років, аж поки вона сама не зізналась мені. Її батьки розлучилися після 22 років шлюбу і насилля. Вона півроку тому вийшла заміж. Батька на весілля вона не запрошувала.

Таких історій безліч, вони ось тут, вони поруч, вони на відстані витягнутої руки.

Сподіваюсь, публічне обговорення не затихне й не загасне, а лиш почне розганятися з новою силою.

@темы: біль

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Я погнала в світову столицю порно-індустрії, а ви тут держитесь, хорошего вам настроения и здоровья!

@темы: подорожую

---

Як же хочеться плакати.
У мене ж квитки на 1/8, пацани, як же ви можете так мене підводити?!

@темы: футбол

---

Я зараз не дуже популярну річ скажу про можливу дискваліфікацію збірної Росії з футболу на Евро.
Дурниці це, я вважаю. Відморозків, які кидалися стільцями і влаштували безлад на стадіоні, треба ув’язнювати. І здирати з них штраф. З них, а не з офіційної збірної.
Можливо я помиляюсь, але офіційна збірна не може контролювати хулів. І хулам до того, що збірну оштрафували на шалені гроші й пригрозили виключенням з турніру, абсолютно фіолетово. Навіть результат гри не дуже-то впливає на те, підуть вони бити фанів противника чи ні. Це їхня культура. У свої далекі-далекі часи ми ходили закидувати камінням автобус "Карпат" незалежно від того, виграла "Волинь" того дня, чи програла. Я була підлітком і тоді здавалось, що це заїбісь як прикольно. "Волинь" регулярно платила штрафи ПФЛ. Жодному з нас навіть не висунули звинувачення.
Російські фани показали себе з дуже неприємного боку. Але хай вони за це і розплачуються.

@темы: футбол

---

Сьогодні, блін, усі тренери. І кожен зробив би усе краще за Фоменка з Шевченком.
Не люблю читати фейсбук після футбольних матчів.

@темы: футбол

---

Ох, я сиджу тут з лимонним пивом, і у мене у плеєрі Сплин "Танцуй", і така свіжа ніч, і такий дивний вечір, і життя таке дивовижне!
Я через тиждень до Будапешта, і я дихаю вільно, і в мене все вийде, бо я можу все.
Я перекладаю дивовижний текст, і я знову пишу, і багато читаю.
У мене є час на себе.
Життя - чудова річ. Як не крути.

@темы: музика, опівнічне

---

У мене канікули.
Відчуття небаченої свободи накриває з головою - цілих три з половиною місяці жодних ранішніх прокидань! Насправді, саме вони дошкуляли мені найбільше, а зовсім не пари.
Але, менше з тим, я завершила перший свій магістерський рік в УКУ, завершила добре і, сподіваюсь, заробила-таки 100% стипендію. Тепер у мене лишається тільки трохи роботи, такої лінивої, ненапряжної, чисто-грошової. Сьогодні Бельгійське посольство таки видало мені мою візу, і уже через два тижні я сидітиму у Будапешті на березі Дунаю, питиму смачнюче угорське вино і казатиму собі "Дякую" за всі оці довгі й безкінечні нічні працювання, виснаження і втому. А потім я вирушу до Брюсселя і Ґента, а потім - на Чемпіонат європи з футболу, що взагалі претендує на головну подію мого життя. Потім я ще буду три деньочки у Кракові, і лиш потім - в Україну.
Сподіваюсь, потрапити цього літа на Шипіт, бо дитинство в моїй дупі таки грає доволі гучно. Не впевнена, чи не застара для цього невпинного фестивалю молодості й алкоголю, але Яся скомандувала - "Їдемо!" і я згодилась.
У серпні планую відвідати-таки на тиждень-другий Білорусь.

І ще я кину тут список книжечок, що прочитала останнім часом (там небагато, але це щоб не загубити):
Фенні Флеґґ "Смажені зелені помідори у кафе "Зупинка"
Фоєр "Надзвичайно голосно й неймовірно близько";
Ентоні Дорр "Усе те незриме світло"
Світлана Алексівич "Цинкові хлопчики" і "Чорнобильська молитва"
У планах:
Генрі Марш "Історії про життя, смерть і нейрохірургію"
В’ятрович і інші розумні люди "Війна і міф. Невідома друга світова".

Літо, рібята! Я уже майже забула, яке воно на смак.

А ще у мене є два секрети. Але я поки що про них вам не скажу.

@темы: читаю, ...висновків: життя минає..., дихаю, відчувати життя на дотик, опівнічне, подорожую, вєчная молодость

---

Вот вы будете ржать, но.

Приходите, пацаны. Нас мало, но мы в тельняшках.

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

Ой, чото у мене кусок ленты плачет, что не хочет на ФБ, а я бы, может, и пошла ))))))))))))

Только не знаю, к кому и зачем)

@темы: фанфи, обогі, я тоже це пишу

---

НАДЯ!!!

@темы: з Україною в серці

---

Уявіть собі вкрай замахану людину.
Так от.
Це я.

@темы: ...висновків: життя минає...

---

СПОЙЛЕР

Лів Ходор елон!!!!!

---

Як і обіцяла - про євробачення. Коротко.

Я чесно не розумію всього нестерпного інформаційного шуму в українських і російських ЗМІ та соцмережах щодо цього конкурсу. Я не розумію, чому люди свідомо перетворюють доволі нудний пісенний конкурс посередньої якості на священну війну. Це, звісно, більше стосується наших сусідів, але і українці далеко не безгрішні в цьому питанні. Я не знаю, що є цьому причиною. Можливо, якийсь невиліковний комплекс меншовартості.
Я не дивлюсь євробачення, бо це довга тягомотина з 23 абсолютно однакових пісень, які забудуться одразу після того, як їх прослуховуєш. Серед цих 23 обов’язково з’являються одні умовні Lordi - і вони безумовно виграють. Хоча б тому, що різко виділяються з числа однакової маси. Кого я пам’ятаю за останні 10 років з виконавців, які виступали на євробаченні? Руслану з дикими танцями, пречудових Lordi, прежахливу Сердючку, Бурановських бабушок, Кончіту Вурст, прекрасних Здаб ші Здуб і.... еее? Все, здається. Вони були інші.
Цього року умовними Lordi стала Джамала. Вона прекрасна, хоча мені не подобається "1944". У неї є прекрасні джазові треки, які можна слухати в темряві і ридати від того, як це дивовижно. Але саме зараз важко уявити, яка пісня могла би представити Україну на світовій арені краще, ніж "1944". Пісня-плач без використання складних стереоефектів стала переможницею і подарувала моїй країні свято.
Але, чорт забирай, читати помиї в Інтернеті було неможливо. Стільки гидоти я не читала з часів... (хотіла написати "Майдану", але під час Майдану отрути в моїх стрічках було насправді небагато). Прихильники Лазарєва і антипати Лазарєва, прихильники Джамали і антипати Джамали, ватники і вишиватники, яким музика в принципі до одного місця, схлестнулись не на життя, а на смерть. І це було настільки гидко, що хотілось плакати.
У мене є улюблене відео. Воно уже стареньке, 2014 року випуску. Там прекрасно все - і Жириновський, і екс-Сініцин з Кадетів, і "над Донбассом будет русский флаг", і женщіна в кокошнику і "День победы". Я не мала сили дивитися цьогорічний випуск "Покорения Европы". У мені не вистачило для цього цинізму.
Дивіться. Оце - ваше євробачення.

@темы: музика, ...висновків: життя минає...

---

От деколи заходиш до Тані на фб, читаєш її пости і думаєш: "Як же все-таки добре, що я звільнилась з НБН"))
Це відчуття ще деколи накочує на мене. От ідеш собі просто по вулиці, з похмурого неба на тебе капає дощ, і раптом зупиняєшся: "Боже, дякую, що мені більше ніколи не треба буде виходити туди на зміну".
Це якась втеча з Шоушенку, чесне слово))

п.с. Я ще хочу написати про євробачення, бо фб-срач і вк-срач дуже неприємно вражає. Але це уже тоді, коли розгрібусь з роботою. Не встигаю за трендами, блін)

@темы: витинанки власних думок

---

Одне з найкоштовніших відчуттів при черговому візитові до Києва - відчуття повертання додому.

я прожила у Луцьку повних 17 років. Я любила це місто, усю його меланхолійну провінційність і повільність, його зелені каштанові вулиці, його старе й нове місто. Там я дорослішала і ставила собі перші свої "ґулі", там була моя школа, яку я теж сильно любила й люблю. Я поїхала звідти юною ідеалісткою, смішним підлітком, який думав, що він уже дорослий. Мабуть, це місто назавжди пам’ятатиме мене такою, адже там досі живуть мої батьки. І кожного разу, коли я засиджуюсь до ночі з єдиною подругою, яка у мене залишилась там, мама не може заснути і розриває мій телефон дзвінками.

У Львові я живу уже півтора роки, і так і не змогла його полюбити. Там є мій чудовий університет, який відновлює віру в людей і професію, там є кілька дивовижно затишних місць, зрештою, там перша наша з Женею спільна квартира. Туди люблять приїжджати мої друзі, і Женя почувається там, як риба в воді, і тільки я дивлюсь на вузькі бруковані вулички з якоюсь тягучою тугою в очах. Надміру цікаві до твого життя люди виснажують мене, і мені хочеться втекти кожного разу, як якась мила бабця вкотре спитає, чому я не перехрестилась біля церкви.

Київ забрав мене у свої обійми у мої 17 - і відпустив у 23. Шість київських років були різними, але назагал - це, мабуть, найщасливіший період мого життя. Він вільний і живий, і кожного разу, коли я вивалююсь зі свого поїзда на залюднений перон столиці, коли таксисти гаркають мені у вухо "Дєвушка, бєрьом таксі!", коли штовхаюсь у переповненому метро, коли виринаю на поверхню на такому світлому Подолі, серце щемить від радості - я вдома. Тут живуть мої друзі, які люблять мене, незважаючи на всі мої "але". Женя завжди мріятиме зліпити з мене мою "кращу версію", для мами я уже давно стала гірким розчаруванням, і тільки друзі готові щиро обіймати мене просто тому, що я є.

Києве лагідний, Києве весняний, Києве усміхнений! Привіт. Я дуже скучила за тобою.

@темы: ...висновків: життя минає..., дихаю, відчувати життя на дотик, подорожую