Сьогодні я, здається, зрозуміла, про що повинен бути мій роман.
пятница, 08 апреля 2016
О женщіна дає!
Їй дев’ять років, і вона має свій новинний сайт. Їй подобається писати, і все було прекрасно до того моменту, поки на її вулиці не вбили жінку. І рібьонок пішов на місце злочину, поговорив з сусідами і поліцією, розпитав можливих свідків і написав матеріал. Справжнє журналістське розслідування. З подробицями. Написане за всіма стандартами.
І що зробили поважні дорослі? Прийшли, похвалили, потисли руку? Захоплено поплескали в долоні? Ага, щас. Написали купу гидотних коментарів про те, що у її віці варто гратися у доньки-матері й возитися з ляльками.
Які ж дурні ці дорослі, а? Якби я у свої дев’ять так серйозно підходила до роботи, зараз би, може, сшибала мільйони
Кльовий лист кльової дівчинки англійською опублікували на Гардіан. Пруф тут, читайте.
Їй дев’ять років, і вона має свій новинний сайт. Їй подобається писати, і все було прекрасно до того моменту, поки на її вулиці не вбили жінку. І рібьонок пішов на місце злочину, поговорив з сусідами і поліцією, розпитав можливих свідків і написав матеріал. Справжнє журналістське розслідування. З подробицями. Написане за всіма стандартами.
І що зробили поважні дорослі? Прийшли, похвалили, потисли руку? Захоплено поплескали в долоні? Ага, щас. Написали купу гидотних коментарів про те, що у її віці варто гратися у доньки-матері й возитися з ляльками.
Які ж дурні ці дорослі, а? Якби я у свої дев’ять так серйозно підходила до роботи, зараз би, може, сшибала мільйони
Кльовий лист кльової дівчинки англійською опублікували на Гардіан. Пруф тут, читайте.
понедельник, 04 апреля 2016
Ліп розбиває моє серце.
Менді, крихітко, повернись у наступному сезоні і врятуй його! Ти йому так потрібна!
Менді, крихітко, повернись у наступному сезоні і врятуй його! Ти йому так потрібна!
среда, 30 марта 2016
Значит так. В комменты призываются Рыжий Самурай и Anaquilibria
Кроме трехнедельной поездки в Европу этим летом, Карпат и, возможно, Свитязя, я хочу в Беларусь. Так расскажите мне, чо там смотреть такого красивого-красивого! Особенно интересуют не памятники советской эпохи (при всем уважении к Брестской крепости) и природные благи (Беловежская пуща тоже в бан), а всякие замки и легенды времен Литвы. Я тут нагуглила Несвижскую и Мирскую крепости, там так красиво, как на фото? Да?
И вообще, лайфхаки по Беларуси! Чо кушать, где жить, на чем ездить, сколько надо денег)
Ну и - без Минска тоже не обойдется, так что пошли на пиво
Кроме трехнедельной поездки в Европу этим летом, Карпат и, возможно, Свитязя, я хочу в Беларусь. Так расскажите мне, чо там смотреть такого красивого-красивого! Особенно интересуют не памятники советской эпохи (при всем уважении к Брестской крепости) и природные благи (Беловежская пуща тоже в бан), а всякие замки и легенды времен Литвы. Я тут нагуглила Несвижскую и Мирскую крепости, там так красиво, как на фото? Да?
И вообще, лайфхаки по Беларуси! Чо кушать, где жить, на чем ездить, сколько надо денег)
Ну и - без Минска тоже не обойдется, так что пошли на пиво
воскресенье, 27 марта 2016
Аня заразила
1. Пешком пройти несколько километров подряд
2.Прыгнуть в воду с пирса
3.Радикально изменить прическу и цвет волос (я, кстати, опять Гермиона Грейнджер, потому что закудрявила свои волосы)) теперь можно полгода не расчесываться)
4.Болтать по телефону больше часа подряд
5. Получить нож в спину от друга (вот мне, наверное, везет на людей. был в моей жизни один персонаж, которому я очень доверяла, а в результате он оказался гнидой и подлецом, но нож в спину он вставил не мне)
6.Сделать милую безделушку
7.Встретить рассвет с тем, кого любишь
8. Пытаться покончить с жизнью
9.Случайно найти в Сети реального знакомого
10.Сыграть в школьной постановке самую глупую роль (за семь лет театралки я играла какие-угодно роли, но тот Кот Базилио был, наверное, самым прекрасным!)
11.Побывать на волоске от смерти
12.Быть застуканным во время секса в укромном месте (кем угодно, включая мою маму((()
13. Придумать своего мультяшного персонажа
14. Переболеть чем-то с угрозой для жизни
15.Пропасть на несколько дней (вот я не совсем понимаю, что имеется в виду, но думаю, что летний Джарылгач считается)
16.Чуть не утонуть
17.Показать задницу на людях (нууу, Шипот и купание голышом в водопаде, было такое в юности, да)
18. Найти очень ценную вещь
19. Убить животное
20.Написать крупную прозу по собственной воле (было бы интереснее, если бы тут было "не по своей воле")
21.Сделать что-то, за что и сейчас стыдно
22. Сесть на диету
23. В порыве ярости что-нибудь разбить (кулаки себе - считается или нет?) посуду не била никогда)
24.Безответно влюбиться не в того, в кого надо
25.Иметь связь с человеком того же пола
26.Подраться из-за любимого человека (не из-за любимого, а просто из-за мальчика, и инициатором была не я, но зато КАКАЯ ИСТОРИЯ!)
27.Отдать кому-то свою еду
28.Совершить преступление
29. Разом выкинуть всю свою одежду
30. Шпионить за кем-то
31. Написать девиз и повесить его на стенку
32. Вырастить цветок
33.Почувствовать себя умнее всех
34. Получить сотрясение мозга
35. Плюнуть в лицо человеку
36.Подарить кому-то мягкую игрушку
37.Принять душ вместе с другом
38. Погладить белку (пеликана гладила, белку не((()
39.Испугаться до нервного тика
40. Сочинить свою песню
41.Не спать всю ночь напролет
42.Увидеть и услышать то, чего не может быть
43.Остаться без копейки в кармане
44.Во время проливного дождя вымокнуть до нитки
45. Заняться дайвингом
46. Умыться утренней росой
47.Завести дневник на Diary.ru
1.
2.
3.
4.
5. Получить нож в спину от друга (вот мне, наверное, везет на людей. был в моей жизни один персонаж, которому я очень доверяла, а в результате он оказался гнидой и подлецом, но нож в спину он вставил не мне)
6.
7.
8. Пытаться покончить с жизнью
9.
10.
11.
12.
13. Придумать своего мультяшного персонажа
14. Переболеть чем-то с угрозой для жизни
15.
16.
17.
18. Найти очень ценную вещь
19. Убить животное
20.
21.
22. Сесть на диету
23. В порыве ярости что-нибудь разбить (кулаки себе - считается или нет?) посуду не била никогда)
24.
25.
26.
27.
28.
29. Разом выкинуть всю свою одежду
30. Шпионить за кем-то
31. Написать девиз и повесить его на стенку
32. Вырастить цветок
33.
34. Получить сотрясение мозга
35. Плюнуть в лицо человеку
36.
37.
38. Погладить белку (пеликана гладила, белку не((()
39.
40. Сочинить свою песню
41.
42.
43.
44.
45. Заняться дайвингом
46. Умыться утренней росой
47.
суббота, 19 марта 2016
У мене півдня не було інтернету, тому я пропустила весь галас щодо Фестивалю Рівності у Львові, пацанчиків, що ганялися за лгбт-активістами з палицями й камінням біля Собору Юра, бучу в соцмережах, групки гопніків, що ходять проспектом Свободи і намагаються вирахувати потенційних геїв. Я все пропустила, а зараз пірнула у фейсбук, передивилась усі відео, і захотілося терміново пакувати валізи і валити з цього прекрасного міста високої християнської духовності і моралі якомога швидше.
Я не хочу жити в місті, де любити - найбільший гріх.
І в такі моменти жарти про календарик, у якому я закреслюватиму червоним маркером дні до завершення львівського періоду, здаються не такими уже й жартами.
Я не хочу жити в місті, де любити - найбільший гріх.
І в такі моменти жарти про календарик, у якому я закреслюватиму червоним маркером дні до завершення львівського періоду, здаються не такими уже й жартами.
пятница, 18 марта 2016
-Анечка!!! - кричить Маша через увесь конференц-зал. - Анечка, с годовщиной спасения от бандеровцев-гомосєков тебя!!!
Маші двадцять два роки, вона виїхала з Сімферополя півроку тому, і коли вона розмовляє українською я, україномовна з діда-прадіда, тихенько заздрю.
-Машенька!!! - кричить їй у відповідь Аня, усміхаючись широко на усі свої білосніжні зуби. - Машенька, ведь два года уже в великой стране живем, слава Тебе, Господи!
Аня живе у Львові уже півтора роки, їй за кілька місяців захищати диплом і проходити практику в омріяній "Радіо Свобода". Десь там, на берегу моря, у далекій Керчі, живуть її батьки й бабуся. Вона дуже за ними сумує.
-Вовка же приедет, не бросил же нас, грешных!
-Обнимемся же, сестра!!!
-Обнимемся!!!
Вони обіймаються так міцно, як можуть обійматися тільки дівчата у двадцять з гаком.
-Блядство какое-то, - тихенько каже Маша. - Пошли покурим, а?
Ніярє проводжає дівчат сумними карими очима. Її батько дуже пишався, що хоч одна з його дітей народилася у Криму, а не у вигнанні в Сибіру. Їхня сім’я повернулась до Сімферополя у 1991 році, у 2015 змушена була знову пакувати валізи.
У Львові яскраво сяє сонце і пахне справжньою весною.
Я уже і забула, що минуло два роки з того часу, як.
Маші двадцять два роки, вона виїхала з Сімферополя півроку тому, і коли вона розмовляє українською я, україномовна з діда-прадіда, тихенько заздрю.
-Машенька!!! - кричить їй у відповідь Аня, усміхаючись широко на усі свої білосніжні зуби. - Машенька, ведь два года уже в великой стране живем, слава Тебе, Господи!
Аня живе у Львові уже півтора роки, їй за кілька місяців захищати диплом і проходити практику в омріяній "Радіо Свобода". Десь там, на берегу моря, у далекій Керчі, живуть її батьки й бабуся. Вона дуже за ними сумує.
-Вовка же приедет, не бросил же нас, грешных!
-Обнимемся же, сестра!!!
-Обнимемся!!!
Вони обіймаються так міцно, як можуть обійматися тільки дівчата у двадцять з гаком.
-Блядство какое-то, - тихенько каже Маша. - Пошли покурим, а?
Ніярє проводжає дівчат сумними карими очима. Її батько дуже пишався, що хоч одна з його дітей народилася у Криму, а не у вигнанні в Сибіру. Їхня сім’я повернулась до Сімферополя у 1991 році, у 2015 змушена була знову пакувати валізи.
У Львові яскраво сяє сонце і пахне справжньою весною.
Я уже і забула, що минуло два роки з того часу, як.
понедельник, 14 марта 2016
Я люблю "Голос країни". Я вважаю, що він робить величезну справу.
Кожного тижня він транслює три години хорошої якісної музики у прайм-таймі. Його рейтинги зашкалюють, і українці припадають до своїх блакитних екранів, щоб послухати джаз чи добрий рок-н-рол.
А крім цього шоу розказує історії. Ці історії багато про що. В тому числі, про толерантність.
У шоу прийшла дівчинка. І ця дівчинка лесбіянка. У неї дивовижний голос, низький і чуттєвий, її хочеться слухати, заплющивши очі, слухати усім тілом, кожним сантиметром шкіри. І мене аж підкинуло - найпопулярніший канал України у прайм-таймі в одному з найрейтинговіших шоу розповідає історію про лесбіянку, нарешті, нарешті, нарешті! Історія про "нетаку" любов у час, коли люди з нетрадиційною орієнтацією з’являються в українському медіапросторі тільки тоді, коли на них нападуть чергові радикали в балаклавах! Історія про людей, яких фактично не існує для українського ефіру! Історія Агати у Голосі країни - це, насправді, величезний крок вперед!
Але... Але вона не дуже приємна людина. І одразу ж у коментарі набіг натовп людей, які впевнені, що "вона така зла, бо її не їбуть" і що "бабі не хватає хуя".
Таки рано в Європу. Ой як рано.
Кожного тижня він транслює три години хорошої якісної музики у прайм-таймі. Його рейтинги зашкалюють, і українці припадають до своїх блакитних екранів, щоб послухати джаз чи добрий рок-н-рол.
А крім цього шоу розказує історії. Ці історії багато про що. В тому числі, про толерантність.
У шоу прийшла дівчинка. І ця дівчинка лесбіянка. У неї дивовижний голос, низький і чуттєвий, її хочеться слухати, заплющивши очі, слухати усім тілом, кожним сантиметром шкіри. І мене аж підкинуло - найпопулярніший канал України у прайм-таймі в одному з найрейтинговіших шоу розповідає історію про лесбіянку, нарешті, нарешті, нарешті! Історія про "нетаку" любов у час, коли люди з нетрадиційною орієнтацією з’являються в українському медіапросторі тільки тоді, коли на них нападуть чергові радикали в балаклавах! Історія про людей, яких фактично не існує для українського ефіру! Історія Агати у Голосі країни - це, насправді, величезний крок вперед!
Але... Але вона не дуже приємна людина. І одразу ж у коментарі набіг натовп людей, які впевнені, що "вона така зла, бо її не їбуть" і що "бабі не хватає хуя".
Таки рано в Європу. Ой як рано.
четверг, 10 марта 2016
Подходит к концу моя первая ЗФБ. Мне трудно описать все это безумие, но это было дохуя весело
И да, не спрашивайте, что я делала в команде Гриффиндора, если все шляпы, которых я спрашивала за свои 25 лет, отправляли меня в Слизерин).
А если коротко, то все было примерно так:
читать дальше
На самом деле, я совсем не следила за голосованием и постоянно забывала отвечать на комменты. И я уже очень давно не читала тредов на АГ в таком количестве)
И вообще, у нас были прекрасные работы. А были и красные. А были и не-красные совсем))
В любом случае, мне понравилось. Не знаю, повторю ли я когда-либо этот опыт еще, но зарекаться не буду.
Доброй ночи!
И да, не спрашивайте, что я делала в команде Гриффиндора, если все шляпы, которых я спрашивала за свои 25 лет, отправляли меня в Слизерин).
А если коротко, то все было примерно так:
читать дальше
На самом деле, я совсем не следила за голосованием и постоянно забывала отвечать на комменты. И я уже очень давно не читала тредов на АГ в таком количестве)
И вообще, у нас были прекрасные работы. А были и красные. А были и не-красные совсем))
В любом случае, мне понравилось. Не знаю, повторю ли я когда-либо этот опыт еще, но зарекаться не буду.
Доброй ночи!
среда, 24 февраля 2016
Коротко про гру "Динамо"
суббота, 20 февраля 2016
У мене є друг. Його звати Вова Стальний, та ми, здається, ніколи його так не називали. Сталік - та й все.
Два роки тому ми жили разом. Я, Сталік і його дівчина. У нас була прекрасна трьохкімнатна квартира поблизу метро "Берестейська", старий єврейський дім, високі стелі, піаніно у вітальні, великі ліжка, здоровенна кухня. Вечорами ми дивилися серіали й кіно, готували їсти і багато сміялися. Ми назагал любили сміятися - у нас трьох на диво схоже почуття гумору.
У Сталіка був автомобіль. Кожної неділі ми виїжджали рано з дому і їхали на Майдан, такий однаково важливий для нас. Коли 18 лютого на Шовковичній почали вбивати людей, ми обоє були на роботі. Не працювали метро і мобільний зв’язок, до Майдану кожен добирався на перекладних, місто завмерло в колапсі - нажахане, здивоване, зболене.
Ми дісталися Майдану й зустрілися там. Обійнялися з усієї сили. І сіли в автомобіль.
Ми, насправді, обоє не були створені для війни. У мене надто мало фізичної сили, Сталік - переконаних пацифіст. Але у нас був автомобіль, який у ті часи значив більше, ніж будь-коли.
За ту ніч ми проїхали 400 кілометрів. Гасали Києвом, збирали шини на шиномонтажах, підвозили додому Майданівців, возили поранених з однієї лікарні в іншу. Коли ми вчергове заїжджали на Майдан з порцією покришок, виявилось, що горять Профспілки. Серце на мить завмерло - шпиталь! Сталік ринувся туди, проте на другому поверсі його відкинули назад афганці: "Ты куда, блядь, прешь?! Нам еще трупы не нужны!!!"
Ці три дні були схожі на затягнутий кошмар. Але Сталік завжди був поруч. Коли ми привезли додому трьох поранених хлопців (які, насправді, були не найкращими представниками Майдану), коли пили з ними втомлено коньяк о сьомій ранку, коли тривожно вдивлялися у нічну трасу почервонілими від втоми очима. Коли я плакала й майже билась в істериці, коли закривали очі вбитим хлопцям.
З усіх моїх друзів він єдиний, хто пройшов зі мною хрещення воєнним станом. На Майдані було багато моїх друзів - ледве не всі, але тільки він завжди був зі мною, був зі мною для того, щоб заспокоїти, щоб відбити ногою світлошумову гранату подалі від мене, щоб повалити мене в потрібний момент на землю й накрити своїм тілом. Щоб захистити.
Ми обоє, насправді, не були створені для війни. Але обоє були там, не зважаючи ні на що.
Дякую, що ти в мене є. Цей день мені би хотілося зустріти з тобою.
Два роки тому ми жили разом. Я, Сталік і його дівчина. У нас була прекрасна трьохкімнатна квартира поблизу метро "Берестейська", старий єврейський дім, високі стелі, піаніно у вітальні, великі ліжка, здоровенна кухня. Вечорами ми дивилися серіали й кіно, готували їсти і багато сміялися. Ми назагал любили сміятися - у нас трьох на диво схоже почуття гумору.
У Сталіка був автомобіль. Кожної неділі ми виїжджали рано з дому і їхали на Майдан, такий однаково важливий для нас. Коли 18 лютого на Шовковичній почали вбивати людей, ми обоє були на роботі. Не працювали метро і мобільний зв’язок, до Майдану кожен добирався на перекладних, місто завмерло в колапсі - нажахане, здивоване, зболене.
Ми дісталися Майдану й зустрілися там. Обійнялися з усієї сили. І сіли в автомобіль.
Ми, насправді, обоє не були створені для війни. У мене надто мало фізичної сили, Сталік - переконаних пацифіст. Але у нас був автомобіль, який у ті часи значив більше, ніж будь-коли.
За ту ніч ми проїхали 400 кілометрів. Гасали Києвом, збирали шини на шиномонтажах, підвозили додому Майданівців, возили поранених з однієї лікарні в іншу. Коли ми вчергове заїжджали на Майдан з порцією покришок, виявилось, що горять Профспілки. Серце на мить завмерло - шпиталь! Сталік ринувся туди, проте на другому поверсі його відкинули назад афганці: "Ты куда, блядь, прешь?! Нам еще трупы не нужны!!!"
Ці три дні були схожі на затягнутий кошмар. Але Сталік завжди був поруч. Коли ми привезли додому трьох поранених хлопців (які, насправді, були не найкращими представниками Майдану), коли пили з ними втомлено коньяк о сьомій ранку, коли тривожно вдивлялися у нічну трасу почервонілими від втоми очима. Коли я плакала й майже билась в істериці, коли закривали очі вбитим хлопцям.
З усіх моїх друзів він єдиний, хто пройшов зі мною хрещення воєнним станом. На Майдані було багато моїх друзів - ледве не всі, але тільки він завжди був зі мною, був зі мною для того, щоб заспокоїти, щоб відбити ногою світлошумову гранату подалі від мене, щоб повалити мене в потрібний момент на землю й накрити своїм тілом. Щоб захистити.
Ми обоє, насправді, не були створені для війни. Але обоє були там, не зважаючи ні на що.
Дякую, що ти в мене є. Цей день мені би хотілося зустріти з тобою.
вторник, 26 января 2016
Я рідко беру участь у флешмобах, але тут же такі умови, що не втрималась. Народ, книжки на шару роздають!
Це ж мічта!
Умови, насправді, прості, як двері
Потрібні щонайменше 6 осіб будь-якого віку, аби взяти участь у книжковому обміні! Обіцяю, що це того варте! Не мусите бути в Україні, щоб це зробити, що далі - то краще! Ваше завдання - купити одну книжку і вислати її одній особі, а натомість можете отримати кілька книжок у свою бібліотечку)
Коментуйте цей пост або пишіть в приват - і я повідомлю деталі обміну)
Чекатиму з нетерпінням!
Це ж мічта!
Умови, насправді, прості, як двері
Потрібні щонайменше 6 осіб будь-якого віку, аби взяти участь у книжковому обміні! Обіцяю, що це того варте! Не мусите бути в Україні, щоб це зробити, що далі - то краще! Ваше завдання - купити одну книжку і вислати її одній особі, а натомість можете отримати кілька книжок у свою бібліотечку)
Коментуйте цей пост або пишіть в приват - і я повідомлю деталі обміну)
Чекатиму з нетерпінням!
понедельник, 04 января 2016
Новий рік зустріла вся у сльозах, у Франику дуже дешева їжа і вино, надворі страшний мороз. Сиджу у Львові, нічого не роблю - у мене період реабілітації і відпочинку, дні тюленя, коли можна просто лежати в ліжку й дивитися серіали. Їм хурму, мені не подобається.
Все дуже дивно, і я не знаю, як ставитися до всього, що відбувається в моїй голові. Женя пропонує роз’їжджатися, я шукаю нову роботу, завтра треба їхати додому на Різдво. Дивлюсь "Человека в высоком замке", там жуть всяка. Нічого не читаю.
Вирішила, що пора таки прокачувати фріланс, але поки нічого для цього не роблю. у мене вихідні, я тюлень, ідіть в пєнь.
Тяжко трохи. Хочу прокинутися у квітні.
Все дуже дивно, і я не знаю, як ставитися до всього, що відбувається в моїй голові. Женя пропонує роз’їжджатися, я шукаю нову роботу, завтра треба їхати додому на Різдво. Дивлюсь "Человека в высоком замке", там жуть всяка. Нічого не читаю.
Вирішила, що пора таки прокачувати фріланс, але поки нічого для цього не роблю. у мене вихідні, я тюлень, ідіть в пєнь.
Тяжко трохи. Хочу прокинутися у квітні.
понедельник, 28 декабря 2015
Пишу фик, и все эти серьезные переживания совсем-совсем не пишутся 
Зато пишется какой-то сумбурный упоротос с Гермионой в футболке с гусем в растаманской шапочке.
Нет, я ничего не курила. Гермиона. В футболке. С раста-гусем.
Зато пишется какой-то сумбурный упоротос с Гермионой в футболке с гусем в растаманской шапочке.
Нет, я ничего не курила. Гермиона. В футболке. С раста-гусем.
суббота, 19 декабря 2015
У зв’язку з відомими в Україні подіями через півтора тижні поїду в Луцьк і поміняю свій закордонний паспорт на біометричний.
А ще через півтора місяці мені стукне 25, і замість того, щоб міняти фото в паспорті внутрішньому, теж заміню його на пластиковий.
Хо-хо-хо.
А ще через півтора місяці мені стукне 25, і замість того, щоб міняти фото в паспорті внутрішньому, теж заміню його на пластиковий.
Хо-хо-хо.
вторник, 08 декабря 2015
Родилось в переписке с Настей, пусть тут полежит, хотя бы для того, чтобы потом, когда буду уже там, сравнивать)
нас обеих понесло
нас обеих понесло
четверг, 03 декабря 2015
Очень-очень зла.
Я в январе еду на освобожденный Донбасс писать материал, и как-то грустно осознавать, что мне некого позвать с собой. Оля меня бросила (и с этим тоже нужно как-то учиться жить), а больше и просить некого - у кого кишка тонка, кто занят, кто плохая компания в дороге, а кому просто плевать. Мне очень не хотелось бы сидеть в Славянске, Краматорске или Бахмуте в одиночестве.
А еще меня пытаются заставить написать обзорный текст с конференцию, на которой я вообще не совсем собиралась быть (во всяком случае - все два дня - так точно).
И завтра очень рано вставать.
И к стоматологу в пятницу.
Я надулась и сижу злая.
Я в январе еду на освобожденный Донбасс писать материал, и как-то грустно осознавать, что мне некого позвать с собой. Оля меня бросила (и с этим тоже нужно как-то учиться жить), а больше и просить некого - у кого кишка тонка, кто занят, кто плохая компания в дороге, а кому просто плевать. Мне очень не хотелось бы сидеть в Славянске, Краматорске или Бахмуте в одиночестве.
А еще меня пытаются заставить написать обзорный текст с конференцию, на которой я вообще не совсем собиралась быть (во всяком случае - все два дня - так точно).
И завтра очень рано вставать.
И к стоматологу в пятницу.
Я надулась и сижу злая.
четверг, 26 ноября 2015
Ми дружили довгих вісімнадцять років.
Він рівно на два місяці старший за мене, він жив у четвертій квартирі, я - у другій. Ми разом зростали, вчилися ходити й вимовляти свої перші слова. Він стягував з мене шапку, коли ми обоє ще сиділи у візочках. Він був задиркуватим, самозакоханим і дуже розумним. Він завжди хотів перемагати і зовсім не вмів програвати. Я завжди була єдиною дівчинкою на його Днях народженнях, він - єдиним хлопцем на моїх. Він міг мене образити, але ніколи не дозволяв ображати мене чужим. Ми гралися у дворі - у війну й сніжки. Ми разом пішли до школи і десять років сиділи за одною партою. Він завжди переганяв мене у всіх рейтингах, хоча час до часу списував у мене на контрольних. Він закінчив школу з золотою медаллю, я - без. Я поїхала вчитися в Києво-Могилянську Академію, він лишився в Луцьку.
Ми майже перестали спілкуватися після мого першого курсу, хоча ще за мій перший рік у Києві ми передзвонювались доволі часто. Кожен з нас пішов своїм шляхом, ми обростали іншими друзями, іншими зацікавленнями. Ми дорослішали - окремо, й бачились вже швидше випадково. Хоча справно вітали один одного з Днями народження й Новими роками.
Він написав мені сьогодні. Ми не бачились уже кілька років, усі новини з його життя я дізнавалась швидше від своїх батьків, і я поняття не маю, з ким він зараз зустрічається, де працює і чи вступив до аспірантури, як хотів колись. Він написав мені сьогодні, бо в його родину прийшла біда. Його бабця, що бавила нас обох у дитинстві, потрапила до реанімації. Йому дуже боляче, і він написав мені, бо йому просто немає кому більше написати. Бо більше - ніхто не зрозуміє. Бо ніхто з його сучасних друзів не знає, яка Галина Василівна світла, тепла, щира людина. Бо ніхто не зрозуміє, чому йому так важко. Бо лишилася тільки я. Бо, можливо, для нього я все ще лишилась дівчинкою, що ділить з ним четверту парту біля вікна. Дівчинкою зі збитими колінами, що супроводжує його на велику битву з сусіднім двором. Дівчинкою у жахливенній зеленій формі, що робить домашнє завдання у нього вдома.
І мене ніби вогнем обпекло. Бо я ота маленька дівчинка з недолугими хвостиками, а він - отой маленький хлопчик, схожий на розтріпаного горобця. Бо покроєні, напівзабуті частинки нашого дитинства під час біди тягнуться один до одного у пошуку розуміння і підтримки.
Він ніколи не дозволяв обіймати його, кого ми були маленькими - звісно, "круті" семирічні хлопці не знаються з дівчатками! - але мені дуже хочеться обійняти його зараз. Думаю, він обійняв би мене у відповідь.
Він рівно на два місяці старший за мене, він жив у четвертій квартирі, я - у другій. Ми разом зростали, вчилися ходити й вимовляти свої перші слова. Він стягував з мене шапку, коли ми обоє ще сиділи у візочках. Він був задиркуватим, самозакоханим і дуже розумним. Він завжди хотів перемагати і зовсім не вмів програвати. Я завжди була єдиною дівчинкою на його Днях народженнях, він - єдиним хлопцем на моїх. Він міг мене образити, але ніколи не дозволяв ображати мене чужим. Ми гралися у дворі - у війну й сніжки. Ми разом пішли до школи і десять років сиділи за одною партою. Він завжди переганяв мене у всіх рейтингах, хоча час до часу списував у мене на контрольних. Він закінчив школу з золотою медаллю, я - без. Я поїхала вчитися в Києво-Могилянську Академію, він лишився в Луцьку.
Ми майже перестали спілкуватися після мого першого курсу, хоча ще за мій перший рік у Києві ми передзвонювались доволі часто. Кожен з нас пішов своїм шляхом, ми обростали іншими друзями, іншими зацікавленнями. Ми дорослішали - окремо, й бачились вже швидше випадково. Хоча справно вітали один одного з Днями народження й Новими роками.
Він написав мені сьогодні. Ми не бачились уже кілька років, усі новини з його життя я дізнавалась швидше від своїх батьків, і я поняття не маю, з ким він зараз зустрічається, де працює і чи вступив до аспірантури, як хотів колись. Він написав мені сьогодні, бо в його родину прийшла біда. Його бабця, що бавила нас обох у дитинстві, потрапила до реанімації. Йому дуже боляче, і він написав мені, бо йому просто немає кому більше написати. Бо більше - ніхто не зрозуміє. Бо ніхто з його сучасних друзів не знає, яка Галина Василівна світла, тепла, щира людина. Бо ніхто не зрозуміє, чому йому так важко. Бо лишилася тільки я. Бо, можливо, для нього я все ще лишилась дівчинкою, що ділить з ним четверту парту біля вікна. Дівчинкою зі збитими колінами, що супроводжує його на велику битву з сусіднім двором. Дівчинкою у жахливенній зеленій формі, що робить домашнє завдання у нього вдома.
І мене ніби вогнем обпекло. Бо я ота маленька дівчинка з недолугими хвостиками, а він - отой маленький хлопчик, схожий на розтріпаного горобця. Бо покроєні, напівзабуті частинки нашого дитинства під час біди тягнуться один до одного у пошуку розуміння і підтримки.
Він ніколи не дозволяв обіймати його, кого ми були маленькими - звісно, "круті" семирічні хлопці не знаються з дівчатками! - але мені дуже хочеться обійняти його зараз. Думаю, він обійняв би мене у відповідь.
среда, 28 октября 2015
Ох, нелегкая это работа - из болота тянуть бегемота! (с.)
Фанфіки українською
Казки барда Бідла. Фанфіки українською
І мені правда, правда, правда потрібна ваша допомога, небайдужість і лайки